Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 497/468/17

провадження № 61-7269 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Марина Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року у складі судді Кодінцевої С. В.та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М. І., про визнання іпотечного договору та змін до нього неукладеними, визнання розписки недійсною, визнання майна, зазначеного у спірному іпотечному договорі, таким, що знаходиться у відповідача без будь-яких правових підстав.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2012 року між нею та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М. І., зареєстрований у реєстрі за № 10515, на забезпечення виданої нею 24 грудня 2012 року розписки про нібито позичення у відповідача грошових коштів у розмірі 1 000 000 грн зі строком повернення до 24 грудня 2013 року.

28 грудня 2012 року за вимогою відповідача приватним нотаріусом посвідчено договір про внесення змін до первісно укладеного іпотечного договору, яким було змінено дату повернення нібито позичених нею коштів з 24 грудня 2013 року на 24 лютого 2013 року.

Зазначений іпотечний договір є неукладеним у зв`язку з його безгрошовістю, а боргова розписка недійсною, оскільки права і обов`язки сторін за договором позики не можуть виникати до передачі речей (грошей). Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії щодо передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. За її вимогою такі грошові кошти їй не передавалися.

Також в іпотечному договорі відсутня інформація щодо передачі грошей позичальником у момент нотаріального посвідчення договору. Розписка не містить інформації щодо особи, яка нібито надала гроші у борг. Розписка є документом похідним від договору позики і не є окремим правочином в розумінні пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку», тому не може бути правовою підставою для посвідчення іпотечного договору.

Строк позовної давності нею не порушений, оскільки про те, що відповідач переоформив 17 квітня 2014 року право власності на іпотечне майно на своє ім`я, їй стало відомо у 2016 році під час розгляду справи судом за її позовом до відповідача про встановлення факту спільного проживання.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати іпотечний договір від 24 грудня 2012 року та договір про внесення змін до нього неукладеними у зв`язку із безгрошовістю та посвідченим з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку»; визнати боргову розписку від 24 грудня 2012 року про позику грошей у розмірі 1 000 000 грн зі строком повернення до 24 грудня 2013 року недійсною; визнати що майно, зазначене у спірному іпотечному договорі, знаходиться у відповідача без будь-яких правових підстав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_1 , яка перебуває у відповідача та підтверджує факт отримання боржником коштів за договором позики і зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_2 . Позивачка визнала факт написання нею вказаної розписки у присутності нотаріуса. У визначений у розписці строк кошти позивачкою не повернуто, у зв`язку з чим відповідач 15 жовтня 2013 року та 18 грудня 2013 року направляв їй вимоги про виконання грошового зобов`язання. Позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджено факт неотримання нею коштів від відповідача за вказаною розпискою. Про безгрошовість цієї угоди позивач мала можливість заявити при написанні розписки у нотаріуса, проте нею таких дій вчинено не було.

Позивачкою відповідними доказами не підтверджено правомірності її вимог про визнання договору іпотеки від 24 грудня 2012 року та договору про внесення змін до договору іпотеки від 28 грудня 2012 року неукладеними, так як цей факт жодним доказом не підтверджено. Судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності на увагу не заслуговує, оскільки не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 рокуапеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 визнала факт того, що боргову розписку вона власноручно написала у присутності відповідача та нотаріуса і відразу передала її ОСОБА_2 , підписавши її. Позивачкою належними і допустимими доказами не підтверджено, що нею не було отримано від відповідача грошових коштів за розпискою.

Відсутні будь-які підстави для визнання оспорюваного договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки неукладеними, такі вимоги позивачкою належними доказами не підтверджено. Зазначені обставини свідчать про дійсність боргової розписки від 24 грудня 2013 року, а також про те, що сторони діяли добровільно, розпоряджаючись своїми правами та обов`язками на власний розсуд. Постановою апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року у справі № 497/644/16-ц рішення суду першої інстанції скасовано, залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2000 року по грудень 2013 року, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, що спростовує доводи позивачки про те, що вона проживала з відповідачем однією сім`єю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що грошових коштів позивачка від відповідача не отримувала, іпотечний договір та розписку про отримання грошей підписала вона, оскільки вважала, що перебуває у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, проте останній користуючись її довірою запевнив, що укладання цього договору є формальністю і потрібне для отримання ним кредиту. Таким чином, відповідачем введено її в оману. ОСОБА_2 походження у нього грошових коштів у розмірі 1 000 000 грн підтвердити не зміг.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 497/468/17 з Болградського районного суду Одеської області.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 у ОСОБА_2 отримала у борг 1 000 000 грн та зобов`язалась повернути грошові кошти до 24 грудня 2013 року, про що написала власноручно розписку (а.с. 13, 37).

24 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М. І., зареєстрований в реєстрі за № 10515 (а.с. 11, 31-32). Предметом іпотечного договору є нерухоме майно, а саме: магазин літ. «а», загальною площею 92,0 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , належний позивачці на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року.

Згідно з пунктом 3 іпотечного договору магазин наданий в іпотеку на забезпечення виконання боргової розписки, укладеної у простій письмовій формі від 24 грудня 2012 року, відповідно до якої ОСОБА_2 , як іпотекодержатель, надав ОСОБА_1 гроші у розмірі 1 000 000 грн строком до 24 грудня 2013 року. При невиконанні ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо цього договору, право власності на предмет іпотеки переходить іпотекодержателю у встановленому законом порядку (пункт 9 іпотечного договору).

28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін до договору іпотеки від 24 грудня 2012 року у частині пункту 3 іпотечного договору, що стосується дати надання ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошей у розмірі 1 000 000 грн, строком до 24 грудня 2013 року змінено на строк до 24 лютого 2013 року (а.с. 12).

15 жовтня 2013 року та 18 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з письмовими вимогами про виконання грошового зобов`язання (а.с. 14, 243-246), які були отримані позивачкою.

Сторони не заперечували той факт, що вони, окрім вказаних договорів, підписували заяви, а саме: ОСОБА_1 про те, що майно, яке передається в заставу, є її особистим майном (а.с. 77); ОСОБА_2 про те, що гроші, які ним надаються в позику, не є спільною сумісною власністю та є його особистою власністю (а.с. 77, зворотна сторінка); ОСОБА_1 про те, що вона у шлюбі не перебуває, з особами, з якими мала б укласти шлюб, не проживає, шлюбного договору (контракту) не укладала (а.с. 85, зворотна сторінка); ОСОБА_2 про те, що він у шлюбі не перебуває, з особами, з якими мав би укласти шлюб, не проживає, шлюбного договору (контракту) не укладав (а.с. 86).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року у справі № 497/644/16-ц рішення Болградського районного суду Одеської області від 14 березня 2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2000 року по грудень 2013 року, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 577 грн 91 коп. (а.с. 120-122, 156-161).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат. Компенсовано ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 577,91 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині постанову апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-35383 св 18).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі № 815/1093/14 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року скасовано, позов ОСОБА_2 до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Клюковського М. В. від 28 січня 2014 року № 10367472. Зобов`язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Клюковського М. В. зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю магазину літ. «а», загальною площею 92,0 кв. м , по АДРЕСА_1 (а.с. 60-65).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 липня 2018 року вказане рішення суду виконано, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю магазину літ. «а», загальною площею 92,0 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 (а.с. 181-182).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 815/1093/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки не було залучено до участі у розгляді справи ОСОБА_1 (а.с. 223-227).

При новому розгляді справи № 815/1093/14, ОСОБА_2 було подано заяву про залишення адміністративного позову без розгляду.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 визнала факт того, що вона власноручно написала й підписала у присутності відповідача та нотаріуса спірну розписку і відразу передала її ОСОБА_2 .

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що наявність боргової розписки саме у кредитора, тобто у відповідача, свідчить про невиконання зобов`язань позивачкою.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не підтверджено, що нею не було отримано від відповідача грошових коштів за спірною розпискою, про її безгрошовість остання, при написанні розписки у нотаріуса, не заявляла. Тому вищевказані обставини свідчать про те, що позивачка діяла свідомо та добровільно.

Суди дійшли правильного висновку про те, що правові підстави для визнання неукладеними оспорюваного договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки відсутні, оскільки позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджені, що є її процесуальним обов`язком.

Посилання касаційної скарги на те, що грошових коштів позивачка від відповідача не отримувала є безпідставними, оскільки відповідними доказами нею не підтверджено та спростовуються вищевказаними встановленими судами обставинами, у тому числі написаною нею власноручно розпискою.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 походження у нього грошових коштів у розмірі 1 000 000 грн підтвердити не зміг, на увагу не заслуговують, оскільки дійсності оспорюваної розписки не спростовують.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк