Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 383/875/17

провадження № 61- 48759св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року у складі судді Замші О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 листопада 2006 року по 12 січня 2016 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу вони набули у власність спільне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, однак з відповідачем не досягнуто згоди щодо його поділу.

ОСОБА_1 просила у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , залишити у власності відповідача 1/2 частку цієї ж квартири.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання за ним особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірна квартира була придбана ним за власні кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_3 та повертав їх з відсотками, а тому це майно не можна вважати об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , залишивши у власності ОСОБА_3 1/2 частки квартири

АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , особистою приватною власністю відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира є спільним майном подружжя, а тому в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати право власності за кожною із сторін на 1/2 частки спірної квартири. ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами того, що спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти та є його особистою приватною власністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, тому дійшов правильного висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_3 , так як придбана ним за кошти, отримані у борг. Зазначає, що суди неповно з`ясували всі фактичні обставини справи та не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело та час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб .

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Судом встановлено, що 03 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Свердловської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, актовий запис № 3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 03 листопада 2006 року.

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 12 січня 2016 року встановлено, що 12 січня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано.

За час шлюбу ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу від 20 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Трошиною С. А., квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 35 500 грн.

Згідно з архівною довідкою Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 29 березня 2016 року № 33 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки другий з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Судами попередніх інстанцій установлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не працювала, однак займалася домашнім господарством, утримувала город, домашню худобу та птицю, мала дохід від цього. Крім того, під час шлюбу подружжя продало спільний будинок, кошти від якого були витрачені на оплату купленої квартири. Частину коштів дійсно позичали, також для погашення боргу після придбання квартири був проданий автомобіль, ОСОБА_3 дійсно працював за наймом та повертав кошти.

Вказані обставини ОСОБА_3 не заперечив та не спростував.

Вищенаведені обставини і спільна участь подружжя у веденні господарства та придбанні майна під час шлюбу були підтверджені показаннями свідків, допитаних у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги, що квартира була придбана ОСОБА_3 за особисті кошти, які він узяв у борг у ОСОБА_3 у сумі 50 000 грн для купівлі квартири, не спростовують висновку суду про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання ОСОБА_3 , що за час шлюбу ОСОБА_1 не працювала та не отримувала доходів, не може бути підставою для визнання спірного майна його особистою приватною власністю.

ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов`язком.

Натомість суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосувавши наведені вище норми права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_3 не доведено належними доказами те, що ця квартира була придбана за його особисті кошти, та обґрунтовано з урахуванням вимог частини першої статті 70 СК України визнали у порядку поділу майна подружжя право власності за кожною із сторін на 1/2 частки спірної квартири.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира була придбана сторонами за час перебування у шлюбі, за рахунок коштів отриманих від реалізації спільного майна, у результаті спільної праці і спільних інтересах, а тому є об`єктом спільної власності та може бути поділена шляхом визнання права власності кожного на половину квартири.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства та з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк