Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 1326/1314/12

провадження № 61-11201св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2012 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2011 року військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - військовий прокурор) в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Академія сухопутних військ), правонаступником якої є Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Національна академія сухопутних військ), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (далі - КЕВ м. Львова), орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення без надання іншого житлового приміщення.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 серпня 2001 року керівництвом Академії сухопутних військ за клопотанням ОСОБА_1 , йому та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було надано у тимчасове користування кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку (будівля 2/73) за адресою: АДРЕСА_1 для проживання. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , спеціального ордеру, передбаченого нормами Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), відповідачам для вселення не видавалось, договір найму житлового приміщення не укладений, відповідачі не перебували та не перебувають у трудових відносинах з Академією сухопутних військ, у добровільному порядку виселятися із спірної кімнати не бажають.

Військовий прокурор просив виселити відповідачів з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку № 1 (будівля 2/73) Академії сухопутних військ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення та скасувати реєстрацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2012 року у задоволенні позовних вимог військового прокурора в частині виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 124 125 132 ЖК Української РСР без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житлове приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників. Виселення з гуртожитків інших працівників підприємств, установ, організацій, які оселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого житлового приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого житлового приміщення. До таких осіб належать за встановленими обставинами справи відповідачі. Крім того, у житловому приміщенні зареєстрована та проживає неповнолітня ОСОБА_4 , права якої у разі задоволення позову будуть порушені.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року апеляційну скаргу Академії сухопутних військ задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року залишено без змін.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» встановлено порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами задоволено частково, рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року матеріали справи направлені до Франківського районного суду м. Львова для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року у задоволенні позовної вимоги військового прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КЕВ м. Львова, орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування реєстрації відповідачів - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу Академії сухопутних військ залишено без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2012 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, підтвердивши безпідставність вимоги про виселення відповідачів: на підставі частини третьої статті 116, статті 132 ЖК Української РСР без надання іншого житлового приміщення. Суд також погодився з неможливістю виселення відповідачів і з огляду на необхідність дотримання інтересів неповнолітньої дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року Національна академія сухопутних військ звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що згідно з нормами Конституції України та ЖК Української РСР громадяни самостійно здійснюють право на одержання житла, спірне житло відповідачам було надано у тимчасове користування, не взяли до уваги, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не є членом родини військовослужбовця, вона не має правового зв`язку з Академією сухопутних військ. Відповідно до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337 (далі - Інструкція), особи, які самоправно зайняли житлову площу, а також колишні члени сім`ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк підлягають виселенню зі спірного житла, а також зняттю з реєстрації.

У вересні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 01 серпня 1988 року до 25 грудня 2003 року та з 11 квітня 1994 року перебував на квартирному обліку у військовій частині А 0807 м. Самбір, а після направлення до іншого місця служби - за новим місцем служби.

Разом з ним на квартирному обліку як член сім`ї військовослужбовця перебувала ОСОБА_2 , а після народження спільних дітей - разом із ними.

Відповідно до наказу від 18 грудня 1997 року № ВО № 0328 ОСОБА_1 призначено командиром ремонтної роти батальйону забезпечення учбового процесу ВОС-560200 відділення військової підготовки при державному університеті «Львівська політехніка».

Після прибуття за новим місцем служби ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою гуртожитку на вул. Гвардійській, 32 у м. Львові , а на підставі рапорту від 02 квітня 1999 року про зарахування на квартирний облік за новим місцем служби відповідача було зараховано на квартирний облік разом із сім`єю у складі чотирьох осіб.

На підставі рапорту від 06 липня 2001 року, згідно з рішенням начальника Академії сухопутних військ та його заступника по тилу, ОСОБА_1 з сім`єю у складі чотирьох осіб було надано для проживання житлове приміщення НОМЕР_1 гуртожитку, загальною площею 36 кв. м, що складається із двох кімнат загальною житловою площею 30 кв. м (а. с. 52 , 53 ).

У 2003 році ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас.

Виходячи із зазначеного, вселення ОСОБА_1 в гуртожиток було обумовлено проходженням останнім військової служби у Відділенні військової підготовки при Державному Університеті «Львівська політехніка», згодом - у Військовому інституті при Державному Університеті «Львівська політехніка», Академії сухопутних військ (на час розгляду касаційної скарги - Національна академія сухопутних військ). Вселення в гуртожиток відбулось на офіційних підставах, здійснювалось уповноваженою на це особою згідно з рішенням відповідного військового начальника.

Тому суди правильно зазначили, що посилання позивача на зміст частини третьої статті 116 ЖК Української РСР як на підставу виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є безпідставним.

Крім того, обґрунтовуючи вимоги про виселення відповідачів з гуртожитку, позивач посилався на зміст статті 132 ЖК Української РСР, якою врегульовано питання виселення з гуртожитків.

Проте відповідно до положень частини другої вказаної статті працівники підприємств, які поселилися в гуртожиток в зв`язку з роботою, можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Особи, які припинили роботу з інших підстав, можуть бути виселені лише з наданням їм іншого житлового приміщення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 42, 43 рішення). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункт 44, та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, підпункт «?» пункту 148 та пункт 155).

Наказом Міністра оборони України від 28 листопада 2003 року № 652 ОСОБА_1 звільнено в запас у зв`язку із скороченням штату із залишенням на квартирному обліку та правом на позачергове одержання житла.

На підставі вказаного наказу Управлінням Західного оперативного командування від 24 грудня 2003 року № 151 прийнято наказ, відповідно до якого ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Управління.

Вказана підстава звільнення ОСОБА_1 з військової служби є обставиною, яка виключає можливість позбавлення його та членів сім`ї житла (виселення) без надання іншого житла відповідно до умов, передбачених законодавством України.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі у спірному житловому приміщенні проживала та була зареєстрована неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди обґрунтовано з посиланням на норми Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року із змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року, дійшли висновку про те, що задоволення позову становитиме втручання у права дитини на житло та можливість мати реєстрацію місця проживання.

Відмова у позові є обґрунтованою і з точки зору пропорційності вимог про виселення заявників (див., наприклад, рішення від 24 квітня 2012 року у справі «Йорданова та інші проти Болгарії», заява № 25446/06, пункт 123, та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункт 156).

У справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

У справі встановлено, з моменту вселення відповідачів до спірного житлового приміщення на час пред`явлення позову пройшло дванадцять років, заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами, протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з наймом житла.

Отже, оскаржені судові рішення у цій справі ухвалені на підставі повно з`ясованих обставин справи, з додержанням норм національного законодавства, Конвенції та практики ЄСПЛ.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким суди надали належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2012 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний