Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2021 року у справі №613/436/20
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №613/436/20

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 613/436/20

провадження № 61-7146св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" на постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" (далі - ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат") про стягнення заборгованості за договором надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги.

22 грудня 2020 року від ОСОБА_1 до Богодухівського районного суду Харківської області надійшло клопотання про відмову від позову та закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що судом відмовлено у поновленні строку на подачу доказу, а саме договору про відступлення права вимоги від 17 березня 2020 року, у зв'язку з чим позивача позбавлено правової підстави звернення до суду як нового кредитора.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" про стягнення заборгованості за договором надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги закрито.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35
000,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивам має право подати заяву про відмову від позову на будь-якій стадії розгляду справи, судом не встановлено піцстав для відмови у задоволенні даної заяви позивача, а тому вважав за можливе прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі. Також суд вважав, що наявні підстави для задоволення заяви ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн, оскільки дана вимога є обгрунтованою та доведена відповідачем належними доказами.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду в частині стягнення з нього на користь ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн та вирішити питання про повернення йому 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Клопотання ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн залишено без задоволення.

У іншій частині ухвала суду не оскаржувалася та в апеляційному порядку не переглядалася.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме по собі звернення з позовом до суду та відмова від нього не свідчить про недобросовісність дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законом. Для задоволення вимог про стягнення компенсації понесених судових витрат відповідач повинен довести, а суд - встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є недобросовісними та у чому вони виражені. Ухвалюючи судове рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн, суд першої інстанції на наведені норми права та обставини справи уваги не звернув, не врахував, що позивач відмовився від позову і вона була прийнята судом. Однак ця відмова не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; відмова від позову не є зловживанням процесуальним правом, а навпаки - правом позивача, передбаченим законом.

Що стосується повернення позивачу 50 % судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, то суд вважав таку вимогу позивача передчасною, оскільки, ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" надіслало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року і залишити в силі ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач зловживає своїми процесуальними обов'язками, оскільки його відмова від позову є наслідком його необачних, недобросовісних дій, безвідповідального ставлення до норм чинного процесуального законодавства; позивач, маючи на момент подання позову доказ наявності в нього права вимоги у спірних правовідносинах, до суду його не надав; позивач є адвокатом, а тому обізнаний із нормами процесуального законодовства, а саме, що всі докази у справі мають бути подані до закритття підготовчого засідання. Саме з підстав неприйняття судом даного доказу, який був поданий позивачем з пропуском строку, він і подав заяву про відмову від позову. Також апеляційним судом не враховано визнання позивачем у його заяві можливості стягнення компенсації судових витрат на користь відповідача у сумі 6 913,30 грн.

Апеляційний суд не врахував судову практику Верховного Суду у відповідній категорії справ та не дослідив докази, надані на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог відповідачем.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" про стягнення заборгованості за договором надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги; ціна позову - 384 928,52 грн.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року провадження у справі - відкрито, призначено підготовче судове засідання на 25 травня 2020 року.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 25 травня 2020 року підготовче провадження закрито; призначено справу до розгляду на 17 червня 2020 року.

01 червня 2020 року до Богодухівського районного суду Харківської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи договору про відступлення права вимоги від 17 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та заява про залучення ОСОБА_2 та голови комісії з припинення ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" в якості третіх осіб.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 17 червня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третіх осіб - відмовлено.

30 червня 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказу, а саме, договору про відступлення права вимоги від 17 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подання доказів.

14 липня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про залишення його позовної заяви без розгляду, яка мотивована тим, що судом прийнято ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів, внаслідок чого він втратив процесуальний інтерес в розгляді справи.

14 липня 2020 року від ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" надійшла заява, в якій останнє просило розглядати клопотання позивача у його відсутність; докази на понесення витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача у цій справі будуть надані протягом п'яти днів.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

20 липня 2020 року від ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що внаслідок зловживання позивачем процесуальними правами, суд може стягнути з ОСОБА_1 понесені відповідачем судові витрати, а саме, витрати на правничу допомогу у сумі 35 000,00 грн, незалежно від результатів вирішення спору.

27 липня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій вимогу ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат", щодо стягнення витрат на правничу допомогу визнав частково, а саме у розмірі 6 913,30 грн, мотивуючи тим, що справа має найменший тип складності (стандартний спір, типові відносини), мінімальну кількість учасників, витрати часу адвоката на участь у справі є невеликими; справа по суті не розглядалась.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 29 липня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ДП "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" про ухвалення додаткового рішення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року та від 29 липня 2020 року - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

22 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову та закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що судом відмовлено у поновленні строку на подачу доказу - договору про відступлення права вимоги від 17 березня 2020 року, у зв'язку з чим позивача позбавлено правової підстави звернення до суду із позовом як нового кредитора.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного -процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частині 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із недоведеності відповідачем зловживання позивачем його правами при поданні заяви про відмову від позову.

Однак, з таким висновком не можна погодитися, враховуючи таке.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною 1 статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною 1 статті 4 ЦПК України.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних

з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 -5 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі 550/936/18).

Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною 3 статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 21 квітня 2021 року в справі № 199/9188/16-ц, від 07 липня 2021 року в справі № 554/4353/17).

У частинах 5 та 6 статті 142 ЦПК України вказано, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частинах 5 та 6 статті 142 ЦПК України.

Відповідно до частини 9 статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції не вищезазначене не звернув уваги.

Апеляційний суд не дослідив та не надав належної оцінки тій обставині, що спірні правовідносини регулюються саме статтею 142 ЦПК України та не визначився щодо відповідної норми статті 142 ЦПК України, яка має бути застосована до спірних правовідносин з урахуванням їх фактичних обставин.

Апеляційний суд не дослідив належним чином заяви відповідача від 14 липня 2020 року та від 20 липня 2020 року, у останній з яких відповідач просив стягнути на свою користь понесені судові витрати у зв'язку із відповідними діями позивача (а. с. 99,110-112); чи викладені у даній заяві мотиви та додані до неї докази свідчать про наявність обґрунтованих підстав для стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат згідно вимог статті 142 ЦПК України.

Cуд апеляційної інстанції, зазначивши про недоведеність заявлених вимог відповідача у зв'язку із тим, що подання заяви про закриття провадження у справі не є зловживанням позивачем його правами, не встановив належним чином, чи є відповідні дії позивача при поданні позову, заяв про залишення позову без розгляду, відмови від позову необґрунтованими у розумінні частини 5 статті 142 ЦПК України.

Також апеляційний суд не надав оцінки заяві позивача від 27 липня 2020 року, в якій останній визнавав право відповідача на стягнення на користь останнього витрат на правничу допомогу у разі ухвалення рішення на користь відповідача, просивши зменшити їх розмір до 6 913,30 грн.

Таким чином, Харківський апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про компенсацію позивачем понесених ним судових витрат.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій згідно статей 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 3 статті 411 ЦПК України).

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом при перегляді ухвали суду першої інстанції не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення відповідного процесуального питання, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно належним чином встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним судових витрат згідно статті 142 ЦПК України, урахувавши всі встановлені обставини справи. Розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази та їх доводи щодо відповідного процесуального питання, дати правову оцінку аргументам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення у частині вирішення питання про компенсацію судових витрат відповідачу відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Богодухівський сільськогосподарський учбово-курсовий комбінат" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук