Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №370/3538/18

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 370/3538/18

провадження № 61-19281св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів:

Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 16 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 40 000,00 дол. США строком до 16 травня 2015 року з виплатою 2 % в місяць. На день подачі позову відповідач свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув, проценти не сплатив.

На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача на його користь основний борг у розмірі 1 135 600,00 грн, проценти за користування грошовими коштами 999 825,80 грн, 3 % річних 137 672,05 грн та інфляційні втрати 1 208
278,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_1, а позичальником ОСОБА_2, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язання з їх повернення до 16 травня 2015 року, які відповідач не виконав, однак врахувавши, що позовна давність за договором процентної позики спливла - відмовив у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами необґрунтовано застосовано строки давності у вказаному спорі та не наведено мотиви щодо відхилення стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, як однієї з підстав позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що суд правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про сплив строку позовної давності; наведені позивачем посилання на висновки Верховного Суду у справах № 311/15/16, № 303/2669/16, № 760/8192/15-ц не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки не є тотожними. У вказаних постановах розглядалися справи за позовом ТОВ "Порше Мобіліті" до фізичних осіб про стягнення заборгованості за споживчими кредитами. Положення про сплату процентів за користування кредитом до моменту його повернення є умовою кредитних договорів; враховуючи, що строк позовної давності основного зобов'язання сплив вимога щодо стягнення 3 % річних на суму боргу не може бути задоволена.

На підставі викладеного просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до розписки від 16 листопада 2014 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 40 000,00 дол. США строком до 16 травня 2015 року з виплатою 2 % в місяць (а. с. 6).

Договір позики, укладений між сторонами є строковим, і цей строк обмежується датою 16 травня 2015 року.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що після настання строку повернення боргу (16 травня 2015 року), він 18 січня 2016 року звернувся до Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в м.

Києві із заявою щодо вчинення відповідачем шахрайських дій, направлених на заволодіння його грошовими коштами та було розпочато досудове розслідування в рамках кримінального провадження. 22 січня 2017 року винесена постанова про закриття кримінального провадження.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 11 грудня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов є обґрунтованим, однак позовна давність за договором процентної позики спливла.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів враховуючи наступне.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Правилами статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У той самий час за змістом частин 1 , 2 статті 207 і частини 2 статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Суди встановили, що відповідач згідно з договором позики отримав 16 листопада 2014 року від позивача 40 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути 15 травня 2015 року. Указане підтверджується розпискою (а. с. 6). У судовому засіданні сторони не заперечували і не спростовували написання зазначеної розписки і передачі позивачем відповідачу грошей в борг у зазначеному розмірі.

Строк повернення боргу сплив 16 травня 2015 року.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_1, а позичальником ОСОБА_2, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язання з їх повернення до 16 травня 2015 року, які відповідач не виконав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Суди, встановивши, що договір позики, укладений між сторонами є строковим, і цей строк обмежується датою 16 травня 2015 року, враховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 11 грудня 2018 року, дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

Звернення позивача до правоохоронних органів, порушення кримінальної справи не є безумовною і достатньою підставою для визнання причин пропуску позовної давності поважними. Позивач під час порушення кримінального провадження мав об'єктивну можливість звернутися за захистом порушених прав до суду в порядку цивільного судочинства.

Із заявою про поновлення строку, пропущеного з поважних причин, позивач не звертався.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України, є похідними вимогами про стягнення основної суми боргу, суди дійшли правильного висновку щодо відмови у їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги про те, що судами необґрунтовано застосовано строки давності у вказаному спорі та не наведено мотиви щодо відхилення стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, як однієї з підстав позовних вимог є необґрунтованими, оскільки ці вимоги є похідними.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська