Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.10.2025 року у справі №461/6724/21
Постанова КЦС ВП від 28.11.2025 року у справі №461/6724/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 461/6724/21

провадження № 61-15082св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівський державний університет внутрішніх справ, Виконавчий комітет Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук Ірина Андріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Радченко В. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (далі - ЛьвДУВС), Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - ВК Львівської міської ради), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління КВДЕР Львівської міської ради), треті особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - Управління ДРЮД Львівської міської ради), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук І. А. (далі - приватний нотаріус ЛМНО Юрчук І. А.), про визнання незаконним і скасування рішень, визнання незаконними та скасування наказу

з додатком до нього, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, визнання недійсним свідоцтва на спадщину, припинення речових прав на квартиру, встановлення права на першочергове отримання квартири.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням ВК Львівської міської ради від 04 січня 2013 року, зміненим рішенням ВК Львівської міської ради від 25 січня 2013 року, ОСОБА_2 та членам його сім`ї: син ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (батько), ОСОБА_7 (мати), було надано спірну квартиру за неіснуючим пільговим (позачерговим) списком ЛьвДУВС від 06 листопада 2006 року.

У 2012 році при розподілі житла службовими (посадовими) особами ЛьвДУВС було грубо порушено чинне житлове законодавство та його ( ОСОБА_1 ) право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України.

Про порушення, пов`язане з позбавленням його можливості здійснити (реалізувати) своє право на отримання службового житла, вказано у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 461/4606/14-ц.

Згідно з контрольним списком працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку за місцем праці від 27 квітня 2012 року, він ( ОСОБА_1 ) мав отримати квартиру, так як перебував у контрольному списку за № 9 загальної та першочергової черги, власного житла не мав і проживав з сім`єю в орендованій однокімнатній квартирі.

Всупереч житловому законодавству та контрольному списку, в якому ОСОБА_2 перебував під № 15, рішенням ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, яке затверджене рішенням ВК Львівської міської ради від 04 січня 2013 року, квартиру було надано ОСОБА_2 та членам його сім`ї за неіснуючим пільговим (позачерговим) списком ЛьвДУВС від 06 листопада 2006 року.

Жодним рішенням засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС ОСОБА_2 не був включений до списку ЛьвДУВС, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, так як не користувався таким правом, тому заяву (рапорт) про таке включення не подавав. А відтак, рішення адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС про включення ОСОБА_2 до даного списку не затверджувалось ВК Львівської міської ради.

ОСОБА_2 не був інвалідом війни і прирівняним до них у встановленому порядку, а також не був членом сім`ї інваліда війни ОСОБА_6 . Тому рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 06 листопада 2006 року, яке не затверджене рішенням ВК Львівської міської ради, рішення ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року та рішення ВК Львівської міської ради від 04 січня 2013 року прийняті з грубим порушенням чинного житлового законодавства України.

Зазначає, що про наявність рішення ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року йому стало відомо 26 вересня 2020 року, після отримання відповіді з департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради на адвокатський запит в цивільній справі № 463/4474/17-ц.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, оформлене протоколом № 1, про надання черговику ОСОБА_2 та членам його сім`ї ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ), який перебуває

в контрольному списку працівників ЛьвДУВС від 06 листопада 2006 року № 15 та

в пільговому (позачерговому) списку ЛьвДУВС з 06 листопада 2006 року під № 1, трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м (житлова площа 51,1 кв. м);

2) визнати незаконними та скасувати рішення ВК Львівської міської ради «Про надання квартири черговику за місцем проживання за контрольним списком ЛьвДУВС від 04 січня 2013 року № 07, а також рішення від 25 січня 2013 року № 45 ВК Львівської міської ради «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 04 січня 2013 року № 07»;

3) визнати незаконним та скасувати наказ Управління КВДЕП Львівської міської ради від 19 січня 2015 року № 14-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян»;

4) визнати незаконним та скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 серпня 2012 року;

5) визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 19 січня

2015 року;

6) визнати незаконним та скасувати договір дарування від 19 березня 2020 року;

7) визнати незаконним та скасувати договір про визначення часток від 19 березня 2020 року;

8) припинити речові права на трикімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 ;

9) встановити за ОСОБА_1 право на першочергове отримання трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Галицького районного суду м. Львів від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що на момент пред`явлення цього позову до суду право ОСОБА_1 не було порушеним, оскільки його було виключено з контрольних списків ЛьвДУВС та чинне законодавство не передбачає можливості забезпечення жилим приміщенням громадян, які зняті з квартирного обліку за місцем праці. Крім того, позивач заявленим позовом вимагає захисту його права щодо конкретної спірної квартири, яка була надана для заселення відповідачу ОСОБА_2 . Водночас в матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази того, що спірна квартира, у випадку скасування права власності відповідачів на неї, може бути надана в порядку черговості саме позивачу, у тому числі і з огляду на виключення його з контрольних списків ЛьвДУВС.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 461/3910/16-ц вказав, що посилання позивача ОСОБА_1 на те, що спірну квартиру повинен був отримати саме він, є тільки його припущенням, а тому у суду відсутні підстави для іншого висновку, відмінного від зробленого Верховним Судом у вказаній постанові. Сам по собі протокол спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС після видачі ордера та отримання свідоцтва про право власності на житло, не можна вважати беззаперечною підставою для позбавлення ОСОБА_2 і членів його сім`ї права власності на житло.

Визнання незаконним та скасування протоколу № 8 від 07 листопада 2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС не впливає на права та обов`язки сторін, оскільки сам по собі не є тим правовим актом, який породжує права та обов`язки сторін, на відміну від рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано ордер на житлове приміщення. Зважаючи на те, що ордер на спірну квартиру не було скасовано, підстави для визнання незаконним та скасування наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 19 січня 2015 року, а також для визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності на квартиру від 19 січня 2015 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 серпня 2018 року, договору дарування від 19 березня 2020 року та договору про визначення часток від 19 березня 2020 року відсутні, як і підстави для втручання у право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на володіння спірним майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

05 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду

м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 25 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження рішення Галицького районного суду

м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду

від 25 вересня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 461/4606/14-ц (провадження № 61-14062св18), від 17 листопада

2021 року у справі № 759/3119/16-ц (провадження № 61-19109св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постанови

від 17 червня 2020 року у справі № 461/3910/16-ц (провадження № 61-41238св18) (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року у справі № 461/4606/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, встановлено, що включення ОСОБА_2 до контрольних списків працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді рішенням засідання житлово-побутової комісії ЛьвДУВС, оформлене протоколом № 8 від 06 листопада 2006 року, не має правового значення, оскільки носить лише рекомендаційний характер, а остаточне рішення має бути прийнято на спільному засіданні адміністрації і профкому.

Таким чином, перебуваючи у контрольному списку працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку за місцем праці від 27 квітня 2012 року під № 9, загальної та першочергової черги, саме він (ОСОБА_1 ) у 2012 році мав отримати трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а не ОСОБА_2 , який незаконно перебував у даному контрольному списку під № 15 загальної черги та в пільговому (позачерговому) списку ЛьвДУВС з 06 листопада 2006 року під № 1.

ОСОБА_2 не входив до числа громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень та включаються до окремого списку відповідно до частини третьої статті 46 ЖК України.

Рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, оформлене протоколом № 1, яке затверджене рішенням ВК Львівської міської ради від 04 січня 2013 року № 7, та контрольний список працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень від 27 квітня 2012 року, який судом визнано незаконним, не мають жодного відношення для надання ОСОБА_2 жилого приміщення.

Суди не врахували, що позовні вимоги обґрунтовано обставинами, встановленими у справі № 461/4606/14-ц щодо порушення права позивача, пов`язаного з позбавленням його можливості здійснити (реалізувати) своє право на отримання житла у 2012 році.

А порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Виключення позивача з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв`язку з припиненням трудових відносин не має ніякого значення для справи, що переглядається, оскільки право позивача порушене 19 листопада 2012 року, а не на момент звернення до суду. Крім того, позивач продовжує перебувати на квартирному обліку у Львівській міській раді, тоді як на квартирному обліку у ЛьвДУВС ніколи не перебував, оскільки ЛьвДУВС самостійного квартирного обліку не веде.

Ордер, виданий ОСОБА_2 31 жовтня 2013 року, не є тим документом, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, а на день подання позову ордер не був дійсний з огляду на положення абзацу 3 пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки згідно з частиною четвертою статті 19 СК України При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Суд апеляційної інстанції при задоволенні клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб не постановив ухвал, чим порушив вимоги частини п`ятої статті 53 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу, поданих до суду у січні 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Сеньків А. І., та ЛьвДУВС заперечують проти доводів сторони позивача, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

09 грудня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цивільної справи з Галицького районного суду м. Львова.

У січні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Із 02 січня 2004 року до 31 серпня 2014 року ОСОБА_1 працював у ЛьвДУВС, є кандидатом наук з фізичного виховання та спорту, доцентом.

Із 30 вересня 2005 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Львівській міській раді.

Рішенням адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 05 жовтня 2015 року, оформленого протоколом від 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 виключено з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв`язку з припиненням трудових відносин з ЛьвДУВС.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 лютого 2015 року у цивільній справі № 466/8411/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ЛьвДУВС про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЛьвДУВС про поновлення на роботі відмовлено.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами щодо захисту його прав як такого, що потребував поліпшення житлових умов.

Так, у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до адміністрації ЛьвДУВС, ВК Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення комісії по житлово-побутовій роботі ЛьвДУВС про надання ОСОБА_2 трьохкімнатної квартири в будинку АДРЕСА_3 , визнання незаконним та скасування ордеру ВК Львівської міської ради на вселення ОСОБА_2 в трьохкімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_3 , зобов`язання ЛьвДУВС надати ОСОБА_1 трьохкімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_3 , зобов`язання ВК Львівської міської ради видати ОСОБА_1 ордер на вселення в трьохкімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_3 (справа № 461/591/13-ц).

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2013 року у справі № 461/591/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 жовтня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Також у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВК Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ЛьвДУВС, про визнання ордера на житлове приміщення недійсним (справа № 461/15214/13-ц).

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 07 травня 2014 року у справі № 461/15214/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ЛьвДУВС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними (справа № 461/4606/14-ц).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 пропущену позовну давність.

Визнано незаконним та скасовано протокол від 07 листопада 2006 року № 8 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС.

Визнано незаконним контрольний список працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, від 27 квітня 2012 року.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ЛьвДУВС задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 пропущеної позовної давності та визнання незаконним і скасування протоколу від 07 листопада 2006 року № 8 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано протокол № 8 від 07 листопада 2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Львівського державного університету внутрішніх справ щодо: включення до контрольного списку працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді, ОСОБА_2 № 19 (зарахований на квартирний облік у Львівській міській раді 02 червня 2006 року); включення до контрольного списку працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, ОСОБА_2 № 2 (зараховано до пільгового списку у Львівській міській раді від 02 червня 2006 року).

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду 27 лютого 2019 року у справі № 461/4606/14-ц (провадження № 61-14053св18) касаційну скаргу ОСОБА_7 , подану представником - адвокатом Дмитренком В. П., та касаційну скаргу ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Дмитренком В. П., залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним контрольного списку працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень від 27 квітня 2012 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року залишено без змін.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВК Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про визнання ордера на житлове приміщення недійсним, скасування наказу про передачу квартири у власність, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, визнання права спільної сумісної власності на житлове приміщення (справа № 461/3910/16-ц).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2018 року у справі № 461/3910/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову.

Указаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 працює у ЛьвДУВС з 1997 року, є кандидатом юридичних наук.

Згідно з рішенням від 07 листопада 2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Львівського державного університету внутрішніх справ, оформленого протоколом № 8 від 07 листопада 2006 року, ОСОБА_2 включено у контрольний список працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді, та він користувався правом позачергового одержання жилих приміщень. На квартирному обліку у складі сім`ї з 4-х осіб ОСОБА_2 у Львівській міській раді перебуває із 02 червня 2006 року за № 22942 у пільговому списку за № 1537 та як позачерговик - за № 1.

На підставі спільного рішення адміністрації і профкому ЛьвДУВС (витяг з протоколу від 19 листопада 2012 року № 1) та з врахуванням рекомендації громадської комісії з житлових питань при виконкомі (витяг з протоколу від 04 грудня 2012 року № 20) ВК Львівської міської ради прийняті рішення від 04 січня 2013 року № 07 та від 25 січня 2013 року № 45, згідно з якими ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було видано ордер № 0004333 від 31 жовтня 2013 року на квартиру АДРЕСА_2 .

Також судами встановлено, що управлінням державної реєстрації Львівської міської ради на спірну квартиру ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 видано свідоцтво Г-30423 від 19 січня 2015 року про право власності, на підставі якого державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Львівської області прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19133052 від 05 лютого 2015 року та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 8630737 від 03 лютого 2015 року про право власності ОСОБА_9 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на спірну квартиру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 ркоу у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21).

У справі, що переглядається у касаційному порядку, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЛьвДУВС, ВК Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління КВДЕР Львівської міської ради, треті особи: Управління ДРЮД Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус ЛМНО Юрчук І. А., про визнання незаконним і скасування рішень, визнання незаконними та скасування наказу з додатком до нього, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, визнання недійсним свідоцтва на спадщину, припинення речових прав на квартиру, встановлення за ним (позивачем) права на першочергове отримання квартири.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про те, що, перебуваючи у контрольному списку працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку за місцем праці від 27 квітня 2012 року під № 9, загальної та першочергової черги, саме він (ОСОБА_1 ) у 2012 році мав отримати трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а не ОСОБА_2 , який незаконно перебував у даному контрольному списку під № 15 загальної черги та в пільговому (позачерговому) списку ЛьвДУВС з 06 листопада 2006 року під № 1.

ОСОБА_2 не входив до числа громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень та включаються до окремого списку відповідно до частини третьої статті 46 ЖК України, а рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, оформлене протоколом № 1, яке затверджене рішенням ВК Львівської міської ради від 04 січня 2013 року № 7, та контрольний список працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень від 27 квітня 2012 року, визнано незаконним у судовому порядку.

Водночас, встановлено, що рішенням адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 05 жовтня 2015 року, оформленого протоколом від 05 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 виключено з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв`язку з припиненням трудових відносин з ЛьвДУВС.

Тобто, на момент звернення до суду з цим позовом у серпні 2021 року потреба у забезпеченні жилим приміщенням ОСОБА_1 фактично відсутня у зв`язку зі зняттям його з квартирного обліку за місцем праці.

Наведене було самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування ордера на спірну квартиру, виданого сім`ї ОСОБА_2 , у справах № 461/15214/13-ц та № 461/3910/16-ц.

У постанові від 17 червня 2020 року у справі № 461/3910/16-ц за аналогічних обставин Верховний Суд вже надавав оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності врахування судового рішення у справі № 461/4606/14-ц, визнавши такі доводи необґрунтованими.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що скасування протоколу № 8 від 07 листопада 2006 року в частині включення ОСОБА_2 до контрольного списку та визнання незаконним контрольного списку, затвердженого рішенням № 1 від 27 квітня 2012 року після видачі оспорюваного ордеру та отримання свідоцтва про право власності на житло, не можна вважати беззаперечною підставою для позбавлення ОСОБА_2 і членів його сім`ї права власності на житло.

Касаційний суд врахував, що рішення органу місцевого самоврядування про видачу ордеру та передачу квартири у власність ОСОБА_2 і членам його сім`ї були фактично реалізовані та призвели до юридичних наслідків, які настали ще до набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 461/4606/14-ц. З огляду на те, що ОСОБА_2 і члени його сім`ї тривалий час володіли спірною квартирою, суд касаційної інстанції не встановив правових підстав для втручання у мирне володіння відповідачами своїм майном.

Стаття 13 ЦПК України визначає принцип диспозитивності цивільного судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Враховуючи викладене, встановивши, що на момент звернення до суду з указаним позовом ОСОБА_1 виключено з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв`язку з припиненням трудових відносин з ЛьвДУВС, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позивач не довів наявності у нього і порушеного права.

А як зазначено вище, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Крім того, з огляду на встановлені у судових рішеннях у справах № 461/15214/13-ц та № 461/3910/16-ц обставини, скасування у справі, що переглядається, рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, оформленого протоколом № 1, про надання ОСОБА_2 квартири, та рішень ВК Львівської міськради «Про надання квартири черговику за місцем проживання за контрольним списком ЛьвДУВС», суперечитиме вже наданій судами оцінці щодо правомірності вселення ОСОБА_2 до спірної квартири.

Таким чином, колегія суддів погоджується із загальними висновками судів про відмову у позові ОСОБА_1 , не вдаючись до оцінки доводів касаційної скарги щодо правомірності надання черговику ОСОБА_2 та членам його сім`ї спірної квартири.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами.

Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Крім того, згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не встановлено необхідності для виклику учасників справи для надання пояснень у справі, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник