Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №415/2147/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 415/2147/17

провадження № 61-33295св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2017 року у складі судді Чернобривко Л. Б. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Яреська А.

В., Дронської І. О., Карташова О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради у квітні 2017 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування надміру виплаченої суми грошової допомоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради для зарахування в дохід державного бюджету надміру перерахованої суми щомісячної адресної допомоги у розмірі 23 798,14 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської радиОСОБА_1., місце проживання якої зареєстровано в м. Луганську, взята на облік, їй видана довідка про взяття на облік від 20 листопада 2014 року № 924000676.

На підставі наданої заяви сім'ї ОСОБА_1 призначена грошова допомога відповідно до Порядку падання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 (далі - Порядок № 505), з 20 листопада 2014 року.

У заяві про призначення грошової допомоги ОСОБА_1 зазначила про відсутність у будь-кого з членів сім'ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

У результаті проведеної перевірки достовірності інформації, наданої заявником для призначення допомоги, встановлено, що у власності чоловіка відповідача ОСОБА_2 є житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи наведене, позивач вважав, що ОСОБА_1 та члени її сім'ї не мали права на отримання грошової допомоги з 20 листопада 2014 року до 18 травня 2016 року відповідно до пункту 6 Порядку № 505, згідно з яким грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Відповідач була інформована про суму надміру перерахованої допомоги. Добровільно повернути кошти відмовилась. Станом на день звернення до суду добровільно кошти не повернула.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, зазначила, що з листопада 2014 року до травня 2016 року їй та дочці призначалася та виплачувалася щомісячна адресна допомога як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло в результаті отримання спадщини, її чоловікові ОСОБА_2 належить 1/6 частка у будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 житловою площею 46,40 кв. м, частка її чоловіка складає 7,73 кв. м. Фактично населений пункт м. Лисичанськ мав статус населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція, і на момент її переміщення та звернення за призначенням допомоги, і на момент припинення її виплати. Оскільки житло, розташоване у м. Лисичанську, не вважається таким, що знаходиться в регіонах інших, ніж район проведення антитерористичної операції, вона мала право на отримання щомісячної адресної допомоги особі, яка перемістилась з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрати на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з листопада 2014 року до травня 2016 року. Просила відмовити у задоволенні позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2017 року у задоволенні позову Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка має право на отримання щомісячно адресної допомоги.

Відповідач під час отримання соціальної допомоги не надавала позивачу недостовірну інформацію щодо наявності у власності її чоловіка частки житлового приміщення, оскільки 1/6 частина буд. АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України знаходиться на території проведення АТО і не могла вплинути на призначення та виплату їй та членам її сім'ї адресної допомоги.

Житло, розташоване у м. Лисичанську, не вважається таким, що знаходиться в регіонах інших ніж проведення антитерористичної операції.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27 вересня 2017 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції додатково зазначив, що до спірних правовідносин не застосовується розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", до якого не включено м. Лисичанськ, оскільки воно застосовується лише до тих правовідносин, які виникли після 31 травня 2017 року, коли внесено зміни до Порядку №505.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у жовтні 2017 року, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 вересня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням судами норм процесуального права. За твердженнями заявника, судами не враховано, що ОСОБА_1 не мала права на отримання грошової допомоги у період з 20 листопада 2014 року до 18 травня 2016 року, оскільки на момент звернення її до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради у власності її чоловіка було житло у м. АДРЕСА_1, набуте у 2008 році. Такі відомості у заяві про призначення грошової допомоги ОСОБА_1 не зазначила. Заявник вважає, що до спірних правовідносин щодо визначення, чи є житло таким, що знаходиться в регіонах інших ніж проведення антитерористичної операції, підлягає застосуванню розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, який не відображає межі проведення АТО у реальному часі, а лише відображає райони, які зазнали терористичного втручання чи бойових дій.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 20 листопада 2014 року має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а саме з АДРЕСА_2, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи від 20 листопада 2014 року № 924000676, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради. Згідно з цією довідкою у заявника ОСОБА_1 або будь-кого із членів сім'ї у володінні житлове приміщення відсутнє.

До складу сім'ї ОСОБА_1 входить чоловік ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3.

На підставі наданої заяви сім'ї ОСОБА_1 призначена грошова допомога відповідно до Порядку № 505 з 20 листопада 2014 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25 червня 2016 року № 62211004 ОСОБА_2 належить на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину 1/6 частина будинку АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської радиОСОБА_1. за період з листопада 2014 року до травня 2016 року виплачена грошова допомога переміщеним особам на проживання у розмірі 23 798,14
грн.

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської радивід 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 зобов'язано відшкодувати надмірно виплачену допомогу переміщеним особам на проживання в сумі 23 798,14 грн за період з листопада 2014 року до травня 2016 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Надання державної допомоги внутрішньо переміщеним особам урегульовано Порядком №
505.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 505 (в редакції від 23 жовтня 2014 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 554, чинній на момент виникнення правовідносин) грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (далі - особа, яка переміщується), а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Частиною першою цієї статті визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого м. Лисичанськ включено до цього переліку.

Дію цього розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р визнано такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053", а також затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого Лисичанськ також включено до цього переліку.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час виникнення та існування спірних правовідносин м. Лисичанськ було віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Пунктом 6 Порядку № 505 (в редакції від 23 жовтня 2014 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 554, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

Нову, відмінну від попередньої, редакцію пункту 6 Порядку № 505 про те, що грошова допомога не призначається, якщо будь-хто із членів сім'ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану, викладено тільки після внесення змін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 370.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Визначаючи, чи наявні правові підстави для нарахування та виплати адресної грошової допомоги ОСОБА_1, суди зобов'язані були застосовувати до спірних правовідносин норми права у редакції Порядку № 505, чинній на момент їх виникнення.

У справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що чоловіку відповідача ОСОБА_2 на момент звернення до Управління праці та соціального захисту Лисичанської міської ради належала на праві приватної власності 1/6 частина будинку АДРЕСА_1.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_1, зазначаючи у заяві для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, про відсутність у неї та членів її сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції, діяла добросовісно, оскільки пунктом 6 Порядку № 505 (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про отримання грошової допомоги) не було передбачено, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у володінні частину житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

Враховуючи, що на момент звернення із заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту Лисичанської міської ради у чоловіка відповідача була у володінні лише 1/6 частина будинку, а не житлове приміщення, то ОСОБА_1 мала право на отримання грошової допомоги відповідно до Порядку № 505 (у редакції, чинній на момент призначення грошової допомоги).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, а інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко