Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.02.2019 року у справі №755/730/17

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 755/730/17

провадження № 61-3421св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Дев'ята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я.

С., Іванової І. В.,

Матвієнко Ю. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до

ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його

мати? ОСОБА_4, яка була власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Після смерті матері ОСОБА_1 звернувся до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом, однак йому повідомлено, що 11 грудня 2015 року ОСОБА_4 заповіла належну їй частину квартири АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_2

Вважає, що його мати ОСОБА_4 на час посвідчення цього заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, внаслідок лікування від важкої хвороби, а відповідач скористалася цим безпорадним станом та змусила її оформити заповіт, тому просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 11 грудня 2015 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року залучено Дев'яту київську державну нотаріальну контору та ОСОБА_3 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня

2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо перебування спадкодавця на момент складення заповіту у такому стані, що вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:

15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам. Суди належним чином не перевірили доводів позивача про те, що ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та вчинків під час складання заповіту, та пояснень свідків, неправомірно надали перевагу висновку посмертної судово-психіатричної експертизи.

Суди проігнорували ту обставину, що висновок експертів виходить за межі поставленого питання та по суті досліджує "наявність ознак психічного розладу", але не містить дослідження саме наявності "тимчасової недієздатності" внаслідок тяжкої хвороби та опромінення в момент підписання заповіту.

Судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачу у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Судом апеляційної інстанції неповно перевірено доводи апеляційної скарги, оскільки прийнято постанову за відсутності оригіналів або копій медичної документації померлої ОСОБА_4, а також безпідставно проведено розгляд справи за відсутності позивача і його представника за наявності клопотання останнього про відкладення розгляду справи, чим позбавлено позивача можливості заявити клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи та надати пояснень.

Доводи інших учасників справи:

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 755/730/17 з Дніпровського районного суду міста Києва.

У березні 2019 року матеріали цивільної справи № 755/730/17 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4.

Після її смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно, яка складається із 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Харківської районної державної адміністрації 30 грудня 1996 року.

Спадкоємцями першої черги за законом є позивач - ОСОБА_1 (син спадкодавця) та третя особа - ОСОБА_3 (дочка спадкодавця).

Згідно заповіту, посвідченого 11 грудня 2015 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Давидовою Т. М. на нотаріальному бланку серії НАС № 197094, зареєстрованого в реєстрі за № 1-471, ОСОБА_4 заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1

ОСОБА_2.

Згідно з висновком судову-психіатричної (посмертної) експертизи від

31 травня 2018 року № 363 ОСОБА_4 на час підписання заповіту

(11 грудня 2015 року) не виявляла ознак будь-якого психічного розладу та за своїм психічним станом у зазначений період усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а. с. 152-158).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Спадкоємці за законом спадкують тільки у випадку відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини (частина 2 статті 1223 ЦК України). Таким чином, чинне спадкове законодавство України ґрунтується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця над положеннями закону.

Положеннями частини 2 статті 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Ця спеціальна норма відповідає змісту частини 1 статті 225 ЦК України, згідно з якою, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункту 16 постанови від

06 листопада 2011 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи висновок проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, згідно з яким ОСОБА_4 на час укладання оскаржуваного заповіту була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а оскаржуваний заповіт відповідає вимогам статі 1247 ЦК України та, що обставини, з якими закон пов'язує застосування частини першої

статті 225 ЦК України, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не довів, що в момент складання заповіту 11 грудня

2015 року його мати ОСОБА_4 перебувала у стані, що не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від

03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно проведено розгляд справи за відсутності позивача і його представника за наявності клопотання останнього про відкладення розгляду справи, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що суди дали належну оцінку усім доводам позивача, а також доказам, які в обґрунтування цих обставин ним надано, усі заяви і клопотання сторони позивача розглянуто відповідно до норм процесуального закону і принцип змагальності сторін не порушено.

Наведені у касаційній скарзі доводи позивача зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів, зокрема щодо висновків посмертної судово-психіатричної експертизи, і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, необхідність збирання нових доказів і встановлення на їх підставі обставин, які, на думку позивача стануть підставою для задоволення позову про визнання заповіту недійсним.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко