Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №207/1381/18

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 207/1381/18

провадження № 61-12062св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року у складі судді Савченка В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від

22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 24 вересня 2005 року було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 Вказувала, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі, у них народилася донька

ОСОБА_4 Однак, з березня 2018 року позивач з відповідачем фактично припинили подружні стосунки у зв'язку з різними поглядами на життя, на ведення домашнього господарства, виникали суперечки на побутовому ґрунті. Втратили почуття любові та пошани один до одного. Позивач зазначала, що подальше сумісне життя та збереження сім'ї не можливе. Неповнолітня донька проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

На підставі вищевказаного, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб з ОСОБА_2.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року шлюб, зареєстрований у Баглійському відділі РАЦС Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області 24 вересня 2005 року, актовий запис № 253, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які від спільного проживання у шлюбі мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, яка знаходиться на утриманні матері, проживає разом з матір'ю і залишається проживати з матір'ю - розірвано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, оскільки перебування сторін у шлюбних відносинах не ґрунтується на їх вільному волевиявленні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року в частині визначення місця проживання дитини разом з матір'ю - скасовано, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з матір'ю не заявлялися, отже, суд вийшов за межі позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив змінити оскаржувані судові рішення шляхом зазначення в мотивувальній частині, що причиною розірвання шлюбу стала зрада ОСОБА_1 та її не бажання продовжувати з ним сімейне життя. Шлюбні відносини сторони припинили з кінця квітня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не звернули увагу та не дослідили обставини, що мають істотне значення у вказаній справі, зокрема те, що причиною розірвання шлюбу є подружня зрада позивачки, подружні відносини між сторонами припинилися в квітні 2018 року, про що відсутні будь-які вказівки у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, що є для нього принциповим.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що 24 вересня 2005 року Баглійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 253.

Від шлюбу сторони у справі мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Звертаючись до суду із указаним позовом ОСОБА_1 зазначала, що фактичні шлюбні відносини між ним та відповідачем припинені, окреме проживання та відсутність спілкування свідчить про неможливість збереження шлюбу.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).

Частинами 3 , 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини 3 статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечать інтересам як позивача, так і відповідача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися в квітні 2018 року, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та виходив з дотримання основоположних принципів укладення і збереження шлюбу, визначених статтею 51 Конституції України, статтею 24 СК України, відповідно до яких шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та власної оцінки заявником наявних у справі доказів, однак відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має повноважень здійснювати переоцінку зібраних у справі доказів.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, установивши місце проживання дитини разом з матір'ю, правильно змінив рішення суду в цій частині, а в решті залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Разом з цим, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині заявником не оскаржується.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що рішення Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року є законними та обгрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року в нескасованій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

А. І. Грушицький

І. М. Фаловська