Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2020 року у справі №724/761/19

Постанова

Іменем України

26 квітня 2021року

м. Київ

справа № 724/761/19-ц

провадження № 61-16729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Клішковецька сільська рада Хотинського району Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Одинака О. О., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Клішковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області (далі - Клішковецька сільська рада) про визнання протиправними рішення сільської ради, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та земельні ділянки.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Клішковецької сільської ради від 12 вересня 2018 року за № 479/42/2018 надано дозвіл на виготовлення технічних документів із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі та підтвердження розміру земельних ділянок ОСОБА_2, площею 0,36 га, а саме: 0,25 га - для будівництва обслуговування, серія та номер АДРЕСА_1, і 0,11 га - для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2.

20 листопада 2018 року Клішковецька сільська рада прийняла рішення № 512/45/18 про передачу у власність цих земельних ділянок ОСОБА_2, а 11 грудня 2018 року державний реєстратор Недорубан І. І. провела державну реєстрацію цих земельних ділянок: площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадна ділянка) з реєстраційним номером 1721140373250, кадастровим номером 7325083600:05:002:0532, площею 0,098 4 га - для ведення особистого селянського господарства з реєстраційним номером - 1721176073250, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0533.

Державний реєстратор ОСОБА_4 21 лютого 2019 року провела реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 7325083600:05:002:0532, реєстраційний номер: 1721140373250, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, а також житлового будинку літ. "А-1" 1985 року побудови, матеріал стін - саман, житловою площею 31,5 кв. м., загальною площею 35,8 кв. м., житлового будинку літ. "Б-1" 1950 року побудови, матеріал стін - саман, житлова площа 14,5 кв. м, загальна - 39,3 кв. м., літ. "Пд" - підвал, літ. "а " - ганок, літ. "В " - сарай, літ. "Г " - сарай літ. "Ж" - сарай, літ. "і " - вбиральня, " № 1" - ворота, " № 2" - огорожа.

ОСОБА_1 вважає протиправним рішення Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року № 512/45/18 про передачу у власність цих земельних ділянок ОСОБА_2, реєстрацію за нею права власності на ці земельні ділянки та на нерухоме майно, оскільки цим рішенням порушено її майнові права на нерухоме майно та земельну ділянку.

Позивач вказувала, що при прийнятті рішення про приватизацію земельних ділянок на користь ОСОБА_2, сільською радою не враховано, що рішенням Виконавчого комітету Клішковецької сільської ради від 27 жовтня 1994 року їй виділено 0,26 га спірної земельної ділянки у користування, отже оскаржуване рішення 45-ої сесії Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 перешкоджає в реалізації її права на приватизацію земельної ділянки, виділеної їй рішенням Виконавчого комітету Клішковецької сільської ради від 27 жовтня 1994 року відповідно до чинного на той час земельного законодавства, і за яку вона всі ці роки сплачувала земельний податок. Сільська рада тривалий час не розглядає її заяву про надання їй дозволу на виготовлення технічних матеріалів та документів щодо цієї земельної ділянки. Всупереч положенням закону, документ, що посвідчує речове право ОСОБА_2 на земельну ділянку, зокрема, рішення Клішковецької сільської ради про передачу (надання) земельної ділянки у користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки у користування або власність з погосподарської книги, відсутній та наскільки їй відомо, після оформлення у 1983 році ОСОБА_2 своїх спадкових прав на майно, таке рішення не приймалось.

Згідно з погосподарських книг Клішковецької сільської ради за 1994-2015 роки та за 2016-2018 роки вона (ОСОБА_1) значилась головою господарства, розташованого на спірній земельній ділянці, але у 2018 році посадовою особою сільської ради внесені виправлення, а саме її прізвище та ім'я перекреслено, і замість них зазначено "ОСОБА_2".

У графі "додаткова інформація" зазначено: виправлено "ОСОБА_5" на "ОСОБА_6" згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 червня 1983 року № 88/83 на ОСОБА_7 ОСОБА_2 паспорт НОМЕР_1. Виданий Ленінським РВГУ МВС 23 лютого 1999 року. Витяг із ДРРП на НМ № 149493369 від 14 грудня 2018 року. У свідоцтві про право на спадщину за заповітом ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначено, що спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається із: житлового будинку, розташованого у с. Клішківці Хотинського району, що належав померлому ОСОБА_8 на підставі довідки сільської ради від 16 червня 1983 року і зареєстрованого у погосподарській книзі № 15, особовий рахунок НОМЕР_2 Клішковецької сільської ради. Житловий будинок житловою площею 52 кв. м, розташований на земельній ділянці колгоспу.

За даними погосподарської книги № 15 Клішковецької сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_2 (голова двору ОСОБА_9), у його господарстві був житловий будинок 1932 року забудови, загальною площею 40 кв. м, вкритий бляхою, сарай 1944 року забудови та підвал 2x2 м. Отже, будинку, який успадкувала ОСОБА_10 на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію, немає, оскільки згідно з витягом із державного реєстру, у АДРЕСА_3 є два будинки із загальною площею 35,8 кв. м, 1985 року побудови (тобто після смерті ОСОБА_8) та загальною площею 39,3 кв. м, 1950 року побудови.

За таких обставин, рішення 45-ої сесії Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 та записи про реєстрацію права власності на земельну ділянку та нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3, за ОСОБА_2 не відповідають наданим документам, порушують її право на оформлення права власності на виділену їй земельну ділянку та будинок 1985 року побудови, що розташований на ній, а тому повинні бути скасовані.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, із урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати протиправним та скасувати рішення Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки, площею 0,0984 га - для ведення особистого селянського господарства; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у складі житлового будинку літ. "А-1", 1985 року побудови, матеріал стін - саман, житловою площею 31,5 кв. м, загальною площею 35,8 кв. м, житлового будинку літ. "Б-1", 1950 року побудови, матеріал стін - саман, житлова площа 14,5 кв. м, загальна - 39,3 кв. м, літ. "Пд" - підвал, літ. "а " - ганок, літ. "В " - сарай, літ. "Г" - сарай літ. "Ж " - сарай, літ. "і " - вбиральня, " № 1" - ворота, " № 2" - огорожа за ОСОБА_2, номер запису 30446937 від 21 лютого 2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1773320073250, прийняте державним реєстратором Недорубан І. І. 21 лютого 2019 року, Клішковецька сільська рада; рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0984 га, реєстраційний номер об'єкта - 1721176073250, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0533, номер запису про право власності - 29441045, номер запису про право власності - 29441812, прийняте державним реєстратором Недорубан І. І. 11 грудня 2018 року, Клішковецька сільська рада; рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,25 га та реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1721140373250, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0532, номер запису про право власності - 29441045, яке прийняте державним реєстратором Недорубан І. І. 14 грудня 2018 року, Клішковецька сільська рада.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Клішковецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 24 червня 1983 року, державним нотаріусом Хотинської державної нотаріальної контори Бричаєвим В. П., спадкоємцем майна ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, яке складається із: житлового будинку, розташованого в с. Клішківці, Хотинського району Чернівецької області, на земельній ділянці колгоспу, належного померлому на підставі довідки № 919 від 16 червня 1983 року Клішковецької ради і зареєстрованого в погосподарській книзі № 15, особовий рахунок № НОМЕР_2 Клішковецької сільської ради, є ОСОБА_11. Відповідно до виписки з погосподарської книги № 15 за 1980-1982 роки, домогосподарство ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 розташовано в АДРЕСА_3.

Надалі у погосподарських книгах за 1994-2015 роки та за 2016-2018 роки головою домогосподарства значиться ОСОБА_13, а адреса домогосподарства - АДРЕСА_2.

Домогосподарство за адресою: АДРЕСА_3, та домогосподарство за адресою: АДРЕСА_2, є одним і тим же домогосподарством і розташоване на одній і тій же земельній ділянці, на яку за нею зареєстровано право власності.

Рішенням від 27 жовтня 1994 року № 38/10 земельну ділянку, площею 0,26 га вилучено у ОСОБА_14, який не був ні користувачем, ні власником цієї земельної ділянки. Водночас користувачем земельної ділянки була вона, яка дозвіл на вилучення не надавала. Вважає, що рішення від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради народних депутатів, яким вилучено у ОСОБА_14 земельну ділянку, площею 0,26 га на користь ОСОБА_1 та надано їй у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, є незаконним та порушує права ОСОБА_11 та підлягає скасуванню.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила визнати незаконним та скасувати рішення від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" засідання Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради народних депутатів, яким вилучено у ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,26 га на користь ОСОБА_1 та надано їй у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 у частині безоплатної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у розмірі 0,25 га на АДРЕСА_3, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0532. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45691792 від 26 лютого 2019 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок літ. "А-1", 1985 року побудови, матеріал стін - саман 0,25 м, житловою площею - 31,5 кв. м, загальною площею 35,8 кв. м, ганку літ. "а" за ОСОБА_2. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 44607097 від 14 грудня 2018 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0533 за ОСОБА_2. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи наявні порушення заповнення погосподарських книг, наявності запису про житловий будинок 1984 року побудови, загальною площею 70 кв. м, який не є успадкованим майном, а також наявність порушень та виправлень у погосподарських книгах за інші роки, у сукупності з іншими доказами, які не дають можливості зробити висновок, що земельна ділянка розміром 0,26 га, яку виділили у користування позивачу ОСОБА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету від 27 жовтня 1994 року виділена частково або повністю під успадкованим у 1983 році житловим будинком.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано доказів, що рішення виконкому від 27 жовтня 1994 року стосується прав та інтересів ОСОБА_2. Житлового будинку, який успадкувала ОСОБА_10 на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію, немає, оскільки згідно з витягом із державного реєстру на АДРЕСА_3, є два будинки із загальною площею 35,8 кв. м, 1985 року побудови та загальною площею 39,3 кв. м, 1950 року побудови. Житловий будинок, збудований після 1983 року на АДРЕСА_3, є самочинно побудованим. Доказів того, що житловий будинок літ. "А-1", 1985 року побудови належить на праві власності ОСОБА_2 суду не надано.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення сільської ради, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 має тільки приватний інтерес на отримання у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації. Проте рішення від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" засідання Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради не реалізовано. Доказів встановлення землевпорядними організаціями меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою суду не надано. У матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 відповідно до правил статей 125, 126 ЗК України здійснила державну реєстрацію свого права користування на спірну земельні земельну ділянку, яка була їй надана. Отже, ОСОБА_1 тривалий час, починаючи з жовтня 1994 року, не реалізувала у встановленому законом порядку своє право користування спірною земельною ділянкою. Рішенням Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 "Про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у розмірі 0,25 га на АДРЕСА_3, кадастровий номер - 7325083600:05:002:0532" не порушено охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1, оскільки остання не є власником або користувачем житлових будинків розміщених у домогосподарстві на АДРЕСА_2.

Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 375,80 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за відсутності заперечень щодо розміру витрат понесених ОСОБА_2 на оплату професійної правничої допомоги, такі витрати підлягають стягненню в повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18), від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11. Апеляційний суд у порушення принципу правової визначеності та презумпції правомірності зробив неправильний висновок щодо відсутності права ОСОБА_15 на земельну ділянку, яка тривалий час із 1994 року не реалізувала та не оформила право власності на неї, відсутності права власності чи користування житловими будинками, розташованими у домогосподарстві на АДРЕСА_2, та житлових будинків, на ній. Апеляційний суд застосував лише норми чинного земельного законодавства і не дав належної правової оцінки тій обставині, що право постійного користування земельною ділянкою у позивача виникло під час дії Земельного кодексу 1990 року.

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ні позивач ні її представник не були присутніми у судовому засіданні під час розгляду заяви ОСОБА_2, а отже, не могли подати свої заперечення. Крім того, присуджений судом розмір витрат на правову допомогу ставить ОСОБА_1 у скрутне матеріальне становище, оскільки для виконання цієї постанови, їй потрібно продати своє житло, у якому проживає її мати пенсіонерка.

У січні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Венерський О. С. подав до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, у якому вказував, що рішення Виконавчого комітету Клішовецької сільської ради від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" не є підставою виникнення права користування земельною ділянкою у ОСОБА_16. Крім цього, у вказаному рішенні відсутня будь-яка вказівка, яка б дозволила ідентифікувати конкретну земельну ділянку, яку, на думку заявниці, передано їй у користування. ОСОБА_1 не набула права користування земельною ділянкою в розумінні положень ЗК України 1990 року.

У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Венерський О. С. подав до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, згідно з яким ОСОБА_15 не обґрунтувала та не підтвердила того, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, прийнята із з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права. Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, чи заперечень щодо не співмірності цих витрат від ОСОБА_1 чи її представника до апеляційного суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, за касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження додаткової постанови Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання вказаної постанови до закінчення касаційного провадження, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

14 січня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд касаційної інстанції, переглядатиме постанову суду апеляційної лише в частині вимог первісного позову.

Встановлені судами обставини

Щодо земельної ділянки, наданої ОСОБА_1.

Згідно з відомостями погосподарської книги № 16, особистий рахунок НОМЕР_3, головою господарства на АДРЕСА_2, зазначено ОСОБА_14. В графі "Жилий будинок" станом на 1986 рік зазначено жилий будинок 1978 року побудови, площею 90 кв. м, матеріал стін - кирпіч, матеріал покриття - шифер, а в графах із 1987 по 1990 роки жилий будинок 1975 року побудови, з цією ж площею 90 кв. м, матеріал стін - кирпіч, матеріал покриття - шифер, значиться вже 1975 року побудови, також зазначено сарай 1980 року побудови та колодязь 1981 року побудови.

У графі "Земля, що знаходиться в особистому користуванні господарства" в період з 1986 по 1988 роки зазначено розмір 0,25 га, проте у 1989-1990 роках земля вказана розміром 0,26 га, підстава збільшення розміру використовуваної земельної ділянки на 0,01 га з матеріалів справи не вбачається.

У графі "Члени сім'ї" зазначено членом двору ОСОБА_1, нижче вказана відмітка "вибула з господарства 25 серпня 1988 року, а прибула назад в господарство 17 січня 1990 року".

Відповідно до відомостей погосподарської книги № 32 Клішковецької сільської ради народних депутатів по селу Клішківці, особистий рахунок № НОМЕР_4, у графі "Прізвище, ім'я, по батькові члена господарства" за адресою: АДРЕСА_2, вказано ОСОБА_7, у графі "Список членів господарства" першою і єдиною зазначено ОСОБА_1.

У графі "жилий будинок" в особистій власності господарства зазначено жилий будинок 1984 року побудови, загальна площа будинку 70 кв. м, у тому числі жила - 38 кв. м, а всього землі в особистому користуванні 0,26 га.

У графі "додаткові відомості" є запис з посиланням на рішення виконкому від 27 жовтня 1994 року про те, що 0,26 га закріплено з ділянки батька.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_5 цієї ж погосподарської книги господарства ОСОБА_14 АДРЕСА_2, в графі "члени господарства" зазначено: голова сім'ї ОСОБА_14, член сім'ї - ОСОБА_17. В графі "Відмітка про членів сім'ї, які вибули з господарства" вказано, що ОСОБА_1 вибула з господарства на № 1502.

У графі "Додаткові відомості" є запис, що згідно з рішенням Х сесії ХХІ скликання - 03 березня 1992 року довиділено 0,25 га землі.

Також, в цій же самій графі зазначено, що рішенням виконкому від 27 жовтня 1994 року вилучено 0,26 га в користування дочки ОСОБА_1 і господарство змінилося на АДРЕСА_2. В графі "жилий будинок" станом на 1991-1995 роки зазначено жилий будинок 1975 року побудови, загальна площа будинку 90 кв. м, у тому числі жила площа 48 кв. м.

У графі "земля в особистому користуванні господарства" станом на 1990-1991 роки зазначено 0,26 га, в тому числі під будівлями 0,01 га; в 1992-1994 роках землі стало 0,50 га, в тому числі під будівлями 110, а станом на 1995 рік землі вже стало 0,24 га, в тому числі під будівлями 110.

Отже, з наданих суду матеріалів справи убачається, що 27 жовтня 1994 року ОСОБА_1 за рахунок належної її батьку ОСОБА_14 земельної ділянки, їй надано у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0,26 га (т. 1 а. с. 226 архівний витяг).

Щодо земельних ділянок, наданих ОСОБА_2

ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, серії НМЕ 204016 від 24 червня 1983 року, посвідченим державним нотаріусом Хотинської державної нотаріальної контори Бричаєвим В. П., є спадкоємцем майна ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкове майно згідно з вказаним свідоцтвом складається із житлового будинку, жилою площею 52 кв. м, який розташований на земельній ділянці колгоспу, вказане майно належало померлому ОСОБА_8 на підставі довідки від 16 червня 1983 року № 919, виданої Клішковецькою сільською радою і зареєстрованого в погосподарській книзі № 15, особовий рахунок № НОМЕР_2 Клішковецької сільської ради.

У свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому ОСОБА_2 є посилання на довідку від 16 червня 1983 року № 919, яка видана Клішковецькою сільською радою і зареєстрована в погосподарській книзі № 15, особовий рахунок № НОМЕР_2 Клішковецької сільської ради.

Згідно з погосподарської книги № 15 Клішковецької сільської ради народних депутатів, станом на 1980,1981,1982 роки по селу Клішківці, в господарстві, особистий рахунок № НОМЕР_2 голови сім'ї ОСОБА_8 за адресою господарства: АДРЕСА_2, в особистій власності знаходився житловий будинок 1932 року побудови, загальною площею 40 кв. м, матеріал стін - саман, матеріал покрівлі - бляха, а також сарай 1944 року побудови та підвал.

У період із 1980 по 1982 роки в особистому користуванні ОСОБА_8 всього землі, яка знаходилась в користуванні господарства (в сотих гектарах) було 0,36 га, в тому числі 0,01 під будівлями.

У графі "25" особового рахунку № НОМЕР_2 зазначено відомості про те, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно з погосподарської книги № 15 Клішковецької сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_2, де головою двору був ОСОБА_8, у його господарстві був житловий будинок 1932 року забудови, загальною площею 40 кв. м, вкритий бляхою, сарай 1944 року забудови та підвал 2x2 м.

У графі "Члени сім'ї" зазначено ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка у 1982 році вибула у м. Вінницю, при цьому, ОСОБА_19 залишилась проживати у цьому господарстві.

Згідно з погосподарської книги № 16 по с. Клішківці, станом на 1983 рік, особовий рахунок № НОМЕР_6 у графі "Додаткові відомості" зазначено, що ОСОБА_7 одержала свідоцтво на спадщину після смерті ОСОБА_8,24 червня 1983 року, реєстр № 1195. Особистий рахунок № 1464, головою сім'ї вказано ОСОБА_14, в якого знаходився в особистій власності господарства жилий будинок 1964 року побудови, матеріал стін - саман, матеріал покрівлі - шифер, та сарай 1976 року побудови. Земля всього, яка знаходилась в особистому користуванні становила 0,25 га, в тому числі під будівлями 0,01 га.

У графі "Відомості про членів сім'ї" зазначено дочка ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4 (тобто позивач ОСОБА_1).

Згідно з рішенням 42-ої сесії VII скликання від 12 вересня 2018 року № 479/42/2018 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічних документів із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) у власність та підтвердження розміру земельної ділянки площею 0,36 га, а саме: 0,25 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2, і 0,11 га - для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 (1500).

20 листопада 2018 року Клішковецькою сільською радою прийнято рішення № 512/45/18, яким затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам, безоплатно передати у власність ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 0,2500 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 7325083600:05:002:0532, на АДРЕСА_2, і 0,0984 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 7325083600:05:002:0533, на АДРЕСА_3.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28 березня 2019 року № 161434359, державним реєстратором Недорубан І. І. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки: площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 7325083600:05:002:0532, що розташована за адресою: АДРЕСА_3; та земельну ділянку площею 0,0984 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: undefined, справа № 1721176073250, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, право власності, на які зареєстровано за ОСОБА_2.

Також державним реєстратором Недорубан І. І. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 житлового будинку літ. "А-1", 1985 року побудови, матеріал стін - саман, житловою площею 31,5 кв. м, загальною площею 35,8 кв. м, житлового будинку літ. "Б-1", 1950 року побудови, матеріал стін - саман, житлова площа 14,5 кв. м, загальна - 39,3 кв. м, літ. "Пд" - підвал, літ. "а" - ганок, літ. "В " - сарай, літ. "Г " - сарай, літ. "Ж " - сарай, літ. "і " - вбиральня, " № 1" - ворота, " № 2" - огорожа, № запису 30446937 від 21 лютого 2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1773320073250.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, виходив із того, що ОСОБА_1 набула тільки приватний інтерес на отримання у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації.

Рішення від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" засідання Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради не реалізовано. Доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право ОСОБА_1 на земельну ділянку суду не надано. У матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 відповідно до правил статей 125, 126 ЗК України здійснила державну реєстрацію свого права власності або користування на земельну ділянку, яка була їй надана. Отже, ОСОБА_1 тривалий час, починаючи з жовтня 1994 року, зволікала з реалізацією наданою їй можливістю для набуття права власності на спірну земельну ділянку. Отже, рішенням Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 "Про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у розмірі 0,25 га на АДРЕСА_3, кадастровий номер: 7325083600:05:002:0532, жодним чином не порушено охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1, оскільки вона не є власником або користувачем житлових будинків розміщених у домогосподарстві на АДРЕСА_2.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Оскільки рішення про передачу позивачу 0,26 га спірної земельної ділянки у користування приймалось Виконавчим комітетом Клішковецької сільської ради 27 жовтня 1994 року, тому для встановлення факту набуття позивачем права на спірну земельну ділянку підлягає застосуванню Земельний Кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII у редакцій, чинній станом на 27 жовтня 1994 року.

Стаття 22 ЗК України (у відповідній редакції), встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 23 ЗК Української РСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Системний аналіз наведених положень Земельного Кодексу України дає підстави для висновку, що законодавець пов'язував набуття права власності чи права користування земельною ділянкою із сукупності таких обставин: ухвалення компетентним органом рішення про передачу у власність (користування) земельної ділянки, встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (державного акта).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 02 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

З урахуванням того, що право власності чи право користування набувається лише з підстав та в порядку, передбаченому законом, тому визначальним при вирішенні питання про те, чи набула особа права власності чи право користування земельної ділянки, є встановлення обставин, з яким закон пов'язує виникнення такого права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування" ОСОБА_1 надано у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,26 га за рахунок належної її батьку ОСОБА_14 земельної ділянки.

ОСОБА_1 після прийняття рішення про надання їй у користування земельної ділянки, у передбаченому статтею 22 ЗК Української РСР порядку, право користування спірною земельною ділянкою, площею 26,0 кв. м, не набула, оскільки межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлені, державний акт не видавався.

З урахування наведено, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, про відсутність порушених прав ОСОБА_1, оскільки остання права користування у передбаченому законом порядку не набула.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довела наявність порушення свого права на спірну земельну ділянку.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що рішенням Клішковецької сільської ради від 20 листопада 2018 року за № 512/45/2018 "Про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у розмірі 0,25 га на АДРЕСА_3, кадастровий номер: undefined, не порушено охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1, оскільки вона не є власником або користувачем житлових будинків розміщених у домогосподарстві на АДРЕСА_2. Доказів про набуття нею земельної ділянки на праві постійного користування з додержанням вимог статей 22, 23 ЗК України, у редакції, чинній на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Клішковецької сільської Ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 38/10 "Про надання земельних ділянок у користування", суду не надано.

Доводи заявника про те, що Клішковецька сільська рада, фактично скасовуючи рішення про надання їй земельної ділянки шляхом надання ОСОБА_2 цієї ж земельної ділянки, вийшла за межі своїх повноважень, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у справі відсутні документи, що підтверджують право власності чи право користування позивачем земельною ділянкою, яка за площею, конфігурацією та місцем знаходження накладається на земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18), від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11.

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, оскільки обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) зроблено висновок про те, що стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду, враховуючи висновки Конституційний Суд України, викладені у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, встановила, що Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку.

Тобто, встановлено неправомірне припинення права постійного користування, набутого в порядку, передбаченому статтею 22 ЗК Української РСР.

У постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11 зроблено висновок про те, що відповідно до частини 3 статті 30 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто 1995 рік) при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установами і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Аналогічна норма міститься і у частині 2 статті 120 нині діючого ЗК України. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення, а тому до спірних правовідносин положення статті 125 ЗК України не підлягають застосуванню.

Разом із тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 державний акт на право користування земельною ділянкою не видавався, відповідно, право користування земельною ділянкою позивач у порядку, встановленому статтею 22 ЗК Української РСР не набула, тобто у цих справах встановлені різні обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) зазначено, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини. Оскільки прокурор обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту майнових інтересів держави в обраний ним спосіб, а договори купівлі-продажу № 790,2333 й іпотеки № 799,2334 і державна реєстрація відповідних прав порушували права власності та користування земельною ділянкою, на якій споруджений елінг, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції у частині задоволення наведених вимог.

Отже, правовідносини, у справі, що переглядається та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), є різними, зокрема, Велика Палата Верховного Суду розглядала справу про визнання недійсною декларації про готовність об'єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) і зобов'язання знести самочинне будівництво. Висновки, зроблені судом у вказаній справі не підлягають застосуванню, до правовідносин, що виникли у цій справі, оскільки за встановлених обставин відносини у наведених справах не є подібними.

У постанові від 12 грудня 2018 року, у справі № 372/5635/13-ц, провадження № 14-122цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ЗК Української РСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК Української РСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визнаються державою. Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Проте, у справі, що переглядається, як встановлено судом апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні, з висновками якого погодився Верховний Суд, позивач не набула права користування спірною земельною ділянкою, доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право ОСОБА_1 на земельну ділянку суду не надано. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові.

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції

06 жовтня 2020 року до закінчення судових дебатів у справі в суді апеляційної інстанції ОСОБА_20, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся з усною заявою про те, що позивач протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення подасть докази на підтвердження розміру витрат, які сторона понесла на оплату професійної правничої допомоги.

На підтвердження таких витрат суду надано договір № 190/19 про надання професійної правничої допомоги від 13 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням "Поляк і Партнери", та договір № 02/20 про залучення адвоката до надання юридичної допомоги від 16 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням "Поляк і Партнери", договір № 7/20 про надання юридичної (правничої) допомоги від 05 червня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням "ВЕКТОР ПРАВА", акт виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 09 червня 2020 року, акт виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 07 жовтня 2020 року та квитанції до прибуткового касового ордера від 12 червня 2020 року № 190/19/1 та квитанцію до прибуткового касового ордера від 09 жовтня 2020 року.

ОСОБА_2 у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 448,80 грн та у зв'язку із розглядом справи в апеляційному судді - 6 927,00 грн, а всього - 33 375,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 -6 статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи те, що клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_20 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 375,80 грн направлена на адресу ОСОБА_1 09 жовтня 2020 року, і станом на день розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції, від ОСОБА_1 не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув із сторони позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких підтверджений приєднаним до заяви фіскальним чеком та квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про те, що ні позивач ні її представник не були присутніми у судовому засіданні під час розгляду заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, а отже, не могли подати свої заперечення, не є підставою для скасування оскаржуваної додаткової постанови, оскільки ОСОБА_3 (представник позивача) була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду клопотання ОСОБА_2, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 3. а. с. 77).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду реалізуються для виправлення судових помилок по застосуванню норм права та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередній інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості. Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2020року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик