Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №461/5166/20
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №461/5166/20
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №461/5166/20

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 461/5166/20

провадження № 61-473св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідея Банк», яка підписана представником Жовтонецьким Віктором Миколайовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,Савуляка Р. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У липні 2020 року АТ «Ідея Банк» звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Первісний позов мотивований тим, що відповідно до укладеної згідно чинного законодавства ОСОБА_1 останній отримав кредит та зобов`язався його повернути у строк та на умовах, визначених кредитним договором. Відповідач скористався кредитними коштами, проте зобов`язання за договором належним чином не виконав. Станом на день подання позовної заяви до суду відповідач не повернув отриманий кредит, не сплатив проценти та інші платежі, встановлені договором. Загальна сума його заборгованості складає 64 164,13 грн.

АТ «Ідея Банк» просило:

стягнути ОСОБА_1 на свою користь 64 164,13 грн.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до АТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, перерахунок заборгованості.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 вважає незаконними пункти кредитного договору, яким банк встановив на постійній основі плату за обслуговування кредитної заборгованості. Така плата, на його думку, є несправедливою умовою договору і повинна надаватися на безоплатній основі. Зазначає, що існують підстави для визнання пунктів 1.1,1.11,6.1 кредитного договору недійсним та здійснення перерахунку заборгованості по вже сплаченим ОСОБА_1 грошовим коштам на користь банку.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсними пункти 1.1,1.11,6.1 кредитного договору;

здійснити перерахунок заборгованості;

стягнути з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 23 752,98 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року у складі судді: Фролової Л. Д., позовні вимоги АТ «Ідея Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 64 164,13 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 700 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, що дає підстави для задоволення первісного позову в повному обсязі;

позичальник був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість кредиту, розміри та терміни сплати процентів та інших платежів, які банк має право встановлювати. Тому укладення оспорюваного договору відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, а відтак у задоволенні зустрічного позову слід відмовити за безпідставністю.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана в межах строків, визначених статтею 354 ЦПК України, у порядку, встановленому статтею 355 цього Кодексу. За формою і змістом апеляційна скарга відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, судовий збір оплачено у визначеному законом розмірі. Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, зазначені у статті 358 ЦПК України, відсутні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року як помилково відкрите.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

у поданій від імені ОСОБА_1 апеляційній скарзі зазначено, що її підписав його представник Буковинський Т. Й . Представник Буковинський Т.Й. приймав участь у справі на підставі договору про надання правничої допомоги № 14-07/07/2020 від 07 липня 2020 року та ордера на надання правничої допомоги № 1029413 від 07 липня 2020 року. Адвокату Буковинському Т. Й. надано право на представництво інтересів ОСОБА_1 у судах всіх інстанцій та юрисдикцій. 12 листопада 2020 року до суду подано довіреність ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року щодо представництва його інтересів Буковинським Т. Й. у судах;

02 липня 2020 року ухвалою Галицького районного суду міста Львова відкрито провадження у справі № 461/5166/20 за позовом AT «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 64 164,13 грн. Також відповідно до цієї ухвали судом першої інстанції вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін як малозначної. 17 серпня 2020 року до ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до АТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, який прийнятий судом. Згідно з положеннями частини четвертої статті 193 ЦПК України у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Суд першої інстанції перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, про що постановлено ухвалу від 18 серпня 2020 року;

представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті132-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Відповідно до статті 131 Перехідних положень Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді;

право адвоката Буковинського Т. Й. на заняття адвокатською діяльністю (свідоцтво № 001354, видане 20 лютого 2019 року) було зупинено згідно пункту 3 частини першої статті Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 28 серпня 202 року по 28 серпня 2021 на підставі рішення КДКА Львівської області № 8/ІІ/5- 2020 року від 28 серпня2020 року строком на 1 рік. З урахуванням встановленого, Буковинський Т. Й. не мав права 11 січня 2021 року підписувати апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 , оскільки на той момент право Буковинського Т. Й. на заняття адвокатською діяльністю було зупинене. Під час цього (11 січня 2021 року) Буковинський Т. Й. підписав апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1 . З урахуванням встановленого, Буковинський Т. Й. не мав права як адвокат підписувати апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 . Таке право у нього було відсутнє і на підставі довіреності від 10 листопада 2020 року з наведених вище підстав;

суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилось, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати (стаття 362 ЦПК України).

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року. Відкрито апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

17 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав повторну апеляційну скаргу. Просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що первинну апеляційну скаргу було подано його представником у строки передбачені ЦПК. Львівським апеляційним судом було відкрито апеляційне провадження, однак ухвалою від 16 грудня 2021 року апеляційне провадження закрито, як помилково відкрито, оскільки апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати. Стверджує, що вживав заходів для оскарження судового рішення, надавши повноваження представнику Буковинському Т. Й. , а тому вважав, що останній має право на підпис апеляційної скарги. Звертає увагу, що апеляційна скарга була у провадженні апеляційного суду майже рік, а повторно апеляційна скарга подана на наступний день після закриття апеляційного провадження. Вважає, що має право на судовий захист відповідно до Конституції та Законів України, а тому просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними;

з матеріалів апеляційної скарги, судом встановлено, що відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 є громадянином Республіки Камерун. Відповідно до статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

при поданні первинної апеляційної скарги у строки передбачені процесуальним законом ОСОБА_1 скористався процесуальним правом, яке передбачає брати участь в судовому процесі через представника, однак на час підписання апеляційної скарги адвокатська діяльність останнього була зупинена, що стало підставою для закриття апеляційного провадження. Зазначене з врахуванням практики Європейського суду з прав людини не може бути підставою для позбавлення сторони у справі скористатися правом на доступ до суду, зокрема оскарження судового рішення. Чинним процесуальним законом передбачено право подати повторну апеляційну скаргу, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення;

з врахуванням того, що повторна апеляційна скарга підписана особисто відповідачем за первісним позовом і позивачем за зустрічним ОСОБА_1 , подана на наступний день після постановлення ухвали про закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення доступу сторони у справі до правосуддя, причини пропуску строку на подання апеляційної скарги слід визнати поважними та поновити строк.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., заяву представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Буковинського Т. Й. про часткову відмову від апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року задоволено.

Прийнято заяву представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Буковинського Т. Й. про часткову відмову від апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року в частині оскарження рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними пунктів 1.1, 1.11., 6.1 кредитного договору № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Апеляційне провадження на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року в частині оскарження про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними пунктів 1.1, 1.11., 6.1 кредитного договору № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості закрито.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року у частині задоволення первісного позову змінено, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови, а резолютивну частину в новій редакції.

Позов АТ «Ідея Банк» про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 752,98 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 200 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року у частині відмови в задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_1 про здійснення перерахунку заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про здійснення перерахунку заборгованості задоволено.

Зобов`язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року з огляду на нікчемність пунктів 1.1,1.11,6.1 договору кредиту з часу його укладення, зарахувавши сплачені кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, у рахунок погашення основного боргу по кредитному договору № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

з урахуванням того, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. За таких обставин суд помилково задовольнив позов у повному обсязі з врахуванням плати за обслуговування кредиту та простроченої плати за обслуговування кредиту та безпідставно відмовив у зустрічній позовній вимозі про зобов`язання банк здійснити перерахунок заборгованості. Оскільки пункти 1.11 та 6 договору № Z06.00205.0040265509 від 15 червня 2018 року є нікчемними, відсутні підстави для стягнення заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості та наявні підстави для перерахунку здійснених платежів;

на обґрунтування вимог за зустрічним позовом представник надав розрахунок, який зводиться до того, що боржник протягом періоду з 15 червня 2018 року по 20 липня 2020 року оплатив 13 платежів по кредиту на загальну суму 50 252 грн, з яких 26 040,27 грн банком зараховано в рахунок погашення плати за обслуговування кредиту, а лише 8 160,55 грн в рахунок погашення процентів та 15 624,06 в рахунок погашення основного боргу. Відтак, оскільки умови договору про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнано нікчемними заборгованість позивача перед відповідачем складає 23 752,98 грн, з яких заборгованість за кредитом 19 936,67 грн, а заборгованість за процентами 3 816,31 грн. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності положень п. 1.11 та 6.1 договору кредит, колегія суддів вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених платежів ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 червня 2018 року № Z06.00205.004026509.

Аргументи учасників справи

АТ «Ідея Банк» 02 січня 2023 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Жовтонецьким В. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, в якій просить: скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційна скарга була подана повторно, апеляційне провадження, відкрите на підставі поданої першої апеляційної скарги було закрито. ОСОБА_1 не було доведено поважності пропуску саме тридцятиденного строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду міста Львова від 09 грудня 2020 року, яке було отримане 05 січня 2021 року. Тому апеляційний суд мав відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на підставі повторно поданої ним апеляційної скарги;

ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту щодо перерахунку заборгованості по кредитному договору. ОСОБА_1 відмовився від апеляційної скарги в частині оскарження рішення про визнання недійсним пунктів кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та визнав нікчемними умови кредитного договору, які встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості та застосував наслідки нікчемності правочину, зокрема зарахував сплачену плату за обслуговування кредиту в рахунок погашення тіла кредиту. Апеляційний суд самостійно прийняв рішення та застосував наслідки нікчемності пунктів кредитного договору, які встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості, та зарахував сплачувану комісію в рахунок погашення тіла кредиту. Кредитним договором не передбачено умов, які б обмежували права ОСОБА_1 порівняно з правами встановленим Законом України «Про споживче кредитування».

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

22 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19; від 13 травня 2021 року у справі № 461/1763/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;

«норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані» (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;

«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті статтею 126 ЦПК України).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що

«загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».

У справі, що переглядається:

рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року, повний текст якого складено 18 грудня 2020 року, позовні вимоги АТ «Ідея Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 64 164,13 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 700 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а. с. 177-183);

11 січня 2021 року ОСОБА_1 через представника Буковинського Т. Й. подав апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 185-197);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 231);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року як помилково відкрите (т. 2, а. с. 79, 80);

в ухвалі Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року зазначено, що право адвоката Буковинського Т. Й. на заняття адвокатською діяльністю (свідоцтво № 001354, видане 20 лютого 2019 року) було зупинено згідно пункту 3 частини першої статті Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 28 серпня 202 року по 28 серпня 2021 на підставі рішення КДКА Львівської області № 8/ІІ/5- 2020 року від 28 серпня 2020 року строком на 1 рік. Буковинський Т. Й. не мав права 11 січня 2021 року підписувати апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 , оскільки на той момент право Буковинського Т. Й. на заняття адвокатською діяльністю було зупинене. Під час цього (11 січня 2021 року) Буковинський Т. Й. підписав апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1. Буковинський Т. Й. не мав права як адвокат підписувати апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 . Таке право у нього було відсутнє і на підставі довіреності від 10 листопада 2020 року;

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 через представника Буковинського Т. Й. подав другу апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року (т. 2, а. с. 84-100);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року (т. 2, а. с. 141-143);

апеляційний суд не звернув увагу, що повторна апеляційна скарга на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року подана ОСОБА_1 17 грудня 2021 року, тобто, майже через рік з дня кладення повного тексту рішення суд першої інстанції (18 грудня 2020 року);

апеляційний суд не врахував, що закриття апеляційного провадження за першою апеляційною скаргою, поданою від імені ОСОБА_1 представником Буковинським Т. Й., з підстав підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та необґрунтовано поновив вказаний строк.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

У статті 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідея Банк», яка підписана представником Жовтонецьким Віктором Миколайовичем, задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати.

Передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Львівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року та постанова Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук