Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №599/916/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 599/916/17

провадження № 61-1978св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року у складі судді Іваницького О. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Сташків Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) 24 травня 2017 року звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 у сумі 19 828,00 дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 544 056,45 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що згідно з кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 14 253,70 дол. США; позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 85 033,07 дол. США, з яких: 19 827,13 дол. США - заборгованість за сумою кредиту, 5 792,41 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 363,40 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 58 050,13 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Враховуючи, що ані позичальник, ані поручителі не виконали зобов'язання з повернення кредиту, банк звернувся до суду з позовом про стягнення суми кредитну у розмірі 19 827,13 дол. США.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_1 позов не визнав та пояснив, що у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2012 року у справі № 1907/690/2012 звернуто стягнення на автомобіль Mercedes-Benz, модель 200Е, рік випуску 1996, тип ТЗ легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав на праві власності ОСОБА_1. Ключі, документи згідно з рішенням суду передано банку. Автомобіль знаходиться на автостоянці у м. Тернополі на вул. С. Будного, 10А, у зв'язку з чим рішення суду можна вважати виконаним. Відповідач вважав, що стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі, зазначеній у позові, матиме характер застосування подвійної відповідальності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що враховуючи, що рішенням суду від 26 квітня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 в сумі 26 918,86 дол. США витребувано у ОСОБА_1 та згідно з поясненнями представника відповідача фактично передано банку автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію, комплект ключів, що не спростовано належними доказами представником позивача, а також, що на момент його постановлення вже діяла додаткова угода від 29 листопада 2011 року, якою загальний розмір кредиту визначено 18 320,09 дол. США, що не зазначено в позовній заяві, суд взяв до уваги заперечення відповідача про те, що стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі, зазначеній в позові, буде носити характер подвійної відповідальності, у зв'язку з чим у його задоволенні необхідно відмовити.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК "), яке є правонаступником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", залишено без задоволення. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що автомобіль після вилучення не було повернуто боржнику ОСОБА_1. За висновками суду апеляційної інстанції позивач не довів належними доказами, що предмет застави не було реалізовано банком та що не були задоволені вимоги банку. Вимога про виплату заборгованості у повному обсязі за умови задоволення за рахунок реалізації предмета застави, яким було забезпечено основне зобов'язання, може призвести до безпідставного збагачення банку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у січні 2019 року, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими у зв'язку з неповним встановленням фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором, а задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно із зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law40~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law41~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law42~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 08 вересня 2008 року укладений кредитно-заставний договір № TECNAE0000141634, за умовами якого позичальнику наданий кредит у розмірі 14 253,70 дол. США на термін до 01 вересня 2013 року зі сплатою 17,04 % річних за користування кредитними коштами на придбання автомобіля марки Mercedes-Benz, модель 200Е, 1996 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

З метою забезпечення вимог банку щодо виконання позичальником усіх грошових зобов'язань за умовами кредитного договору позичальником передано банку у заставу автомобіль Mercedes-Benz, модель 200Е, 1996 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартість якого станом на дату підписання договору сторони визначили у розмірі 80 028,25 грн.

Того ж дня між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У подальшому, 29 листопада 2011 року, між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634, за умовами якої сума заборгованості позичальнику зменшена на 6 471,51 дол. США (пеня) та визначено загальний розмір кредиту 18 320,09 дол. США. Позичальнику відкрито нову кредитну лінію в розмірі 10 778,61 дол. США.

Того ж дня між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель ОСОБА_3 відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

У квітні 2012 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно, оскільки ОСОБА_1 не виконував договірних зобов'язань. Згідно з розрахунком заборгованість на час подання позову становила 26 918,86 дол. США і складалася з: 14 697,38 дол. США - заборгованість за сумою кредиту; 3 673,13 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 349,47 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 887,19 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 31,33 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 280,36 дол. США - штраф (процентна складова).

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2012 року у справі № 1907/690/2012 позовні вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно боржника задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 в сумі 26 918,86 дол. США витребувано у ОСОБА_1 та передано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" предмет застави - автомобіль Mercedes-Benz, модель 200Е, рік випуску 1996, тип ТЗ легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2; комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля Mercedes-Benz, модель 200Е, рік випуску 1996, тип ТЗ легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль Mercedes-Benz, модель 200Е, рік випуску 1996, тип ТЗ легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом продажу автомобіля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до листа Зборівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 06 липня 2018 року за № 6161 на виконання зазначеного рішення Зборівським районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 1907/690/2012. Одночасно повідомляється, що ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_3, не є боржником згідно з базою АСВП. Виконавчий лист 07 грудня 2012 року переданий Зборівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в порядку статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби за територіальністю.

З інформації ВП - спецрозділу, отриманої 04 липня 2018 року, встановлено, що згідно з актом державного виконавця від 13 листопада 2012 року автомобіль марки Mercedes-Benz, модель 200Е, рік випуску 1996, тип ТЗ легковий седан-В, № кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, за адресою, зазначеною у виконавчому провадженні, не виявлено. З усної заяви представника ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" автомобіль знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. С. Будного, 10А (автостоянка).

Такі обставини також визнані і відповідачем, а тому не підлягають доказуванню відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України.

Доказів про хід виконання та вчинення відповідних виконавчих дій після передачі виконавчого листа до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби за територіальністю не надано.

Також встановлено, що автомобіль після вилучення не було повернуто боржнику ОСОБА_1.

Станом на 20 січня 2017 року згідно з розрахунком позивача за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 та додаткової угоди від 29 листопада 2011 року заборгованість становить 85 033,07 дол. США, яка складається з: 19 827,13 дол. США - заборгованість за сумою кредиту; 5 792,41 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 363,40 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 58 050,13 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Позивач звернувся до суду про часткове стягнення заборгованості в сумі 19 827,13 дол. США (суми кредиту).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задля належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов'язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України "Про заставу").

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1 , 2 статті 590 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

За таких обставин звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17.

Отже, наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

Зважаючи на наведене, помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ухвалення рішення у справі, яка переглядається, про стягнення заборгованості за кредитним договором призведе до подвійної відповідальності боржника.

Висновки судів про те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет застави виконано не підтверджені матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами, ґрунтуються на припущеннях, оскільки судами не встановлено, що відбулося звернення стягнення на предмет застави, не визначено, який розмір заборгованості погашено за рахунок реалізації предмета застави, а пояснення сторін про те, що автомобіль перебуває на автостоянці, не є підтвердженням виконання рішення суду.

Одночасно Верховний Суд врахував, що, відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з тим, що ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором призведе до подвійної відповідальності боржника, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили дійсний розмір заборгованості, який підлягає стягненню в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо правових підстав стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором у зв'язку з подвійною відповідальністю, не врахували наведених норм матеріального права та обставин справи, не з'ясували, чи пред'явив банк вимогу до поручителів в межах строку та чи не припинилася порука.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини 4 статті 559 ЦК України наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, а тому відповідно до статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко