Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №285/2322/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 285/2322/18

провадження № 61-4003св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дмитра Леонідовича на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" (далі - ТОВ "Церсаніт Інвест") у якому просила визнати недійсною угоду про добровільне відшкодування шкоди під час виконання трудових обов'язків, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ "Церсаніт Інвест" 05 січня 2018 року. В обґрунтування позову, посилаючись на статті 203, 215, 231 ЦК України, зазначила, що підстави для покладення на неї повної матеріальної відповідальності відсутні, угода укладена під впливом психологічного насильства з боку відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 01 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсною угоду від 05 січня 2018 року № 0501/2017 про добровільне відшкодування матеріальної шкоди укладену між ОСОБА_1 та

ТОВ "Церсаніт Інвест".

Стягнуто з ТОВ "Церсаніт Інвест" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що угода

від 05 січня 2018 року № 0501/2017 про добровільне відшкодування матеріальної шкоди укладена під психологічним тиском в замін кримінального переслідування.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Церсаніт Інвест" задоволено.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 01 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Церсаніт Інвест" судовий збір в розмірі 1
057,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову не відповідає обставинам справи і суперечить нормам матеріального права. Угода про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов'язків, є юридично незначущою, оскільки не створює жодних правових наслідків, а положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 - Кузьмін Д. Л. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року та залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 листопада 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд, з? ясувавши правовідносини, які виникли між сторонами, не встановив, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Суд не вправі відмовляти у задоволенні позову у зв'язку з посиланням позивача на неправильну правову норму, адже норма права не є підставою позову. ЦПК України зобов'язує саме суд визначити, яка правова норма підлягає застосуванню. Оскаржувана угода погіршує становище працівника порівняно з законодавством України про працю і тому є недійсною. Оспорюваний правочин був підписаний позивачкою під впливом психічного насильства з боку відповідача.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

У березні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - Кузьміна Д.

Л. на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 05 січня 2018 року між ТОВ "Церсаніт Інвест" та ОСОБА_1 укладена угода № 0501/2017, предметом якої є добровільне покриття останньою матеріальної шкоди (внаслідок заволодіння паливно-мастильними матеріалами, які поставляло МПФ "Сігма-С" згідно договору № 1 від 04 січня 2016 року) в розмірі 2 681 688,00 грн, заподіяної під час виконання трудових обов'язків. З індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) устанволено, що ОСОБА_1 у квітні та травні 2016року ТОВ "Церсаніт Інвест" нараховувало заробітну плату.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилаючись на статті 203, 215, 231 ЦК України, зазначила, що підстави для покладення на неї повної матеріальної відповідальності відсутні, угода укладена під впливом психологічного насильства з боку відповідача, а тому є недійсною.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову не відповідає обставинам справи і суперечить нормам матеріального права. Угода про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов'язків, є юридично незначущою, оскільки не створює жодних правових наслідків, а положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом параграфу 2 розділу IV глави 15 ЦК України недійсними можуть бути визнані цивільно-правові правочини.

При цьому, частина 1 статті 9 ЦК України передбачає, що положення частина 1 статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правочину, який укладений між ОСОБА_1, як працівником, та ТОВ "Церсаніт Інвест", як роботодавцем, про добровільне відшкодування матеріальної шкоди позивачкою під час виконання трудових обов'язків у зв'язку із заподіянням відповідачу матеріальної шкоди внаслідок заволодіння паливно-мастильними матеріалами.

Аналізуючи спірний правочин, слід зробити висновок про те, що такий укладено сторонами згідно правил Глави ІХ КЗпП України, а тому правовідносини сторін є такими, що виникли з трудових відносин та регулюються нормами КЗпП України.

Положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору.

Суд апеляційної інстанції установивши, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, є трудовими та регулюються нормами спеціального закону, яким є КЗпП України, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що укладена між сторонами угода не тягне за собою будь-яких наслідків, оскільки власник може відшкодувати заподіяну йому шкоду на підставі положень КЗпП України, з дотриманням строків, у працівника є межі відповідальності, тощо.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від

27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому її відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дмитра Леонідовичазалишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун