Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.05.2019 року у справі №725/5569/18

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 725/5569/18

провадження № 61-8418 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - Чернівецька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці у складі судді Нестеренка Є. В. від 28 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О., від 14 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Чернівецька міська рада, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є власниками земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач проживає в будинку АДРЕСА_2.08 вересня 2018 року мешканці будинку АДРЕСА_1 почали знищувати зелені насадження і будувати паркан, в тому числі на проїзді, мотивуючи це тим, що вони є власниками земельної ділянки та огороджують свою територію.

Посилаючись на порушення права користування землями загального користування, унеможливлення проїзду транспортними засобами, просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 червня 2009 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Зокрема, не надано доказів, що відповідачам у власність передано землі загального користування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставини, що мають значення для справи. Вказав, що пункт 4 додатку 2 до рішення 38 сесії Чернівецької міської ради Vскликання від 02 квітня 2009 року № 888 та державний акт не відповідають вимогам частини 3 статті 83 ЗК України, оскільки у приватну власність відповідачам передано землі загального користування. Крім того, всупереч вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій", відсутній проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Вважає, що судами попередніх інстанцій не надано жодної правової оцінки ситуаційному, схематичному та кадастровим планам, технічному завданню, які містять відомості, що належна відповідачам земельна ділянка є проїздом між будинками АДРЕСА_4. Про це також зазначалось в рішенні виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 жовтня 1953 року № 1038 щодо закріплення за будинком АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,0419 га, які суди залишили поза увагою.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач є власником кв. АДРЕСА_5.

Рішенням Чернівецької міської ради Vскликання від 02 квітня 2009 року № 888 вирішено передати безоплатно у спільну сумісну власність ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0488 га, розташовану по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується виданим на ім'я останніх державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 342877 від 30 червня 2009 року.

З кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 та плану меж земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує із землями загального користування - заїздом (а. с.51,59).

Відповідно до ситуаційного плану між будинком і земельною ділянкою відповідачів та будинком, в якому мешкає позивач, існує проїзд шириною 6,45 метрів (а. с. 9).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до вимог частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2 статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у ~law14~ (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Пунктом "а" частини 3 статті 83 ЗК України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Встановивши, що згідно з письмовими доказами спірна земельна ділянка межує із землями загального користування, однак не є такою, та у матеріалах справи відсутні докази визначення генеральним планом м. Чернівці та планом земельно-господарського устрою земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, яка передана у власність відповідачам, як земля загального користування, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки є безпідставними, оскільки матеріали справи містять технічну документацію зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку відповідачам для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, яка не містить даних, що їм передано землі проїзду.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів порушення його прав на земельну ділянку, а саме передачу відповідачам у спільну сумісну власність земельної ділянки, яка перебуває в загальному користуванні, прийняттям Чернівецькою міською радою рішення від 02 квітня 2009 року № 888.

Доводи касаційної скарги про те, що в рішенні виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 жовтня 1953 року № 1038 зазначено про закріплення за будинком АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,0419 га є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять вказаного рішення, у позовних вимогах позивач не просив перевіряти його правомірність, тому суди попередніх інстанцій не давали йому оцінку, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що при передачі у власність відповідачів спірної земельної ділянки, допущені порушення будівельних норм і правил, що призвело до порушення права позивача, як користувача землями загального користування, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара