Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №376/142/18

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 376/142/18

провадження № 61-46014св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року

у складі судді Клочка В. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2007 у справі № 2-684/2007 позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства "Сквирський комбінат хлібопродуктів" міста Сквира Київської області (далі - ВАТ "Сквирський комбінат хлібопродуктів"), третя особа - Комунальне підприємство "Житлокомунсервіс" місто Сквира Київської області (далі - КП "Житлокомунтсервіс"), про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на житло задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності по 1/3 частці кожному на квартиру АДРЕСА_1.

09 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 53,90 кв. м, житловою площею 29,80 кв. м, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2007 року.

На підтвердження договору купівлі-продажу квартири відповідач написав лише розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі

5 500 доларів США.

Позивач вказувала, що належним чином оформити у нотаріуса вищевказаний правочин сторони не можуть через ту обставину, що відповідач має лише копії правовстановлюючих документів на вказану частину квартири та не може надати оригінали, а тому в законному порядку нотаріально посвідчити даний правочин та оформити право власності на відповідне нерухоме майно позивач немає можливості.

На підставі вищевказаного, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 53,90 кв. м, житловою площею 29,80 кв. м, укладеного 09 листопада 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 53,90 кв. м, житловою площею 29.80 кв. м, що належить ОСОБА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 визнає позивача власником 1/3 частини квартири, про що свідчать його заява про визнання позову.

Отже, наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказане нерухоме майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 лютого

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розписка не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов договору відповідно до статті 655 ЦК України. Крім того, дана розписка не може бути належними та допустимим доказом укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції (20 вересня 2018 року), ОСОБА_1 перебувала у відпустці, судову кореспонденцію, зокрема, повістки отримував її син -

ОСОБА_3. Тому апеляційний суд повинен був відкласти розгляд справи, надавши позивачу можливість для захисту своїх порушених прав.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги розписку, яка міститься в матеріалах справи, відповідно до умов якої позивач сплатила відповідачу кошти за частину квартири, розглянув справу по суті без участі позивача, чим позбавив її права на доказування та спростування доводів, які наводились іншою стороною судового процесу.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2007 у справі № 2-684/2007 позов ОСОБА_1,

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ВАТ "Сквирський комбінат хлібопродуктів", третя особа -КП "Житлокомунтсервіс", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на житло задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 право власності по 1/3 частці кожному на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з витягом Комунального підприємства "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Білоцерківське МБТІ") про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 травня 2008

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, по 1/3 частці кожному

на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області

від 11 вересня 2007 року.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 500
доларів США у рахунок продажу своєї 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2007 року. У розписці

ОСОБА_2 зазначав, що протягом місяця зобов'язується виписатися з вказаної квартири та забрати речі. Оригінали та документи на квартиру знаходяться у покупця.

Також суди встановили, що нотаріально договір купівлі-продажу квартири не складався, вказана угода не реєструвалась.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтями 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статтями 626, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтями 626, 627, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 2 статті 218 ЦК України визначено, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Апеляційний суд установив, що надана розписка ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів за частину квартири не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умом договору відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Однією з умов застосування частини 2 статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Крім того, відповідно до частин 5 , 6 статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви додано копію розписки, яка належним чином не засвідчена, з неї не можна зрозуміти дати її складання, а тому вона є копією невідомого походження.

З загальним правилом, копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставлення із оригіналом.

Відповідно до статей 12, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 77, 81 ЦПК України.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, матеріали справи містять не засвідчену належним чином копію документа (розписка), який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх позовних вимог.

Встановивши, що дана розписка не може бути належним та допустимим доказом в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, оскільки не посвідчена належним чином, а тому є копією невідомого походження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність ще й і з цих правових підстав для задоволення позову.

Щодо доводів касаційної скарги про неповідомлення учасника справи, у зв'язку з чим порушені норми процесуального права, слід зазначити наступне.

У касаційній скарзі, скаржник вказує, що судову кореспонденцію, зокрема, повістки отримував син позивача, тому апеляційний суд повинен був відкласти розгляд справи, надавши позивачу можливість для захисту своїх порушених прав.

Відповідно до частин 2 , 4 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно з частиною 3 статті 130 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу апеляційного суду про призначення судового засідання на 20 вересня 2018 року направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення обом сторонам - відповідачам у справі за адресою: квартира АДРЕСА_1. Зі зворотного повідомлення вбачається, що ухвала апеляційного суду про призначення судового засідання на 20 вересня 2018 року отримана обома учасниками справи, стоять підписи про отримання особисто особою - "ОСОБА_1", без зазначення ім'я та по батькові.

Позивач вказує, що повістку було отримано її сином. На момент отримання даної повістки про призначення судового засідання в апеляційному суді сину позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було 27 років, отже судова повістка могла була вручена і повнолітньому члену сім'ї позивача, тому і в цьому випадку ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час, дату і місце судового засідання.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не взяв до уваги розписку, яка міститься в матеріалах справи, відповідно до умов якої позивач сплатила відповідачу кошти за частину квартири, є безпідставними з огляду на наступне.

Правова позиція з даної категорії справ, а саме визнання права власності на нерухоме майно, свідчить про те, що договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Відповідач заперечує проти того, що такий договір був укладений, однак не ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Крім того, позивач не позбавлена права вирішити питання про повернення коштів у разі недосягнення мети, зазначеної у розписці, однак вказані обставини не є предметом даного спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Постанова апеляційного суду є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявників із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк