Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2018 року у справі №219/850/17

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 219/850/17

провадження № 61-11361св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Азевича В. Б., Тимченко О. О.,

від 21 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк",

АТ КБ "ПриватБанк", банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 листопада 2011 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 300 грн, який був у подальшому збільшений до 2 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Вказував, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 18 306,15 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 23 листопада

2011 року у розмірі 18 306,15 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 2 тис. грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 12 208,24 грн; заборгованості за пенею та комісією - 2 750 грн; штрафу: 500 грн (фіксована частина), 847,91 грн (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Давидовської Т. В., від 27 вересня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а також суд не прийняв доводи позивача про наявність об'єктивних перешкод у наданні кредитного договору (проведення антитерористичної операції), пославшись на те, що це не може бути підставою для звільнення від доказування факту укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору в письмовій формі та досягнення між сторонами згоди щодо умов договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня

2017 року скасовано. Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2011 року у розмірі 14 208,24 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 2 тис. грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 12 208,24 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, відповідач користувалась кредитним лімітом, отже, погодилась з умовами кредитування, розміром процентів за користування кредитом та відповідальністю, яка настає в разі порушення умов договору. Крім того, в матеріалах справи міститься виписка із особового рахунку та розрахунку заборгованості, з яких вбачається, що ОСОБА_2 користувалась кредитними коштами, проводила розрахунки, періодично погашала заборгованість. Розмір заборгованості відповідачем не оспорювався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково прийняв як доказ на підтвердження факту укладення кредитного договору копію анкети-заяви, який був поставлений під сумнів відповідачем. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку кожному письмовому документу, який був наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, та зробив правильний висновок про неналежність доказів, чого не було зроблено судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише у частині задоволення позовних вимог. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в силу частини 1 статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягає.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

29 березня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 листопада 2011 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 6).

Зі змісту вказаної заяви слідує, що відповідач погодилась, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 23 листопада 2011 року станом на 31 грудня 2016 року

становить 18 306,15 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -

2 тис. грн; заборгованості по процентам за користування кредитом -

12 208,24 грн; заборгованості за пенею та комісією - 2 750 грн; штрафу -

500 грн (фіксована частина), 847,91 грн (процентна складова) (а. с. 4-5).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 23 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання по сплаті коштів та не визначено розмір неустойки.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник), стягнути, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів та пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 листопада 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідач, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи 23 листопада 2011 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 листопада

2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.

Згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України, 2004 року, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у частині 6 статті 81 чинної редакції ЦПК України.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником, а також з урахуванням того, шо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою.

Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем, не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 листопада 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Враховуючи вищевказані обставини, відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення процентів за користування кредитним коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою

статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначене увагу на звернув та дійшов неправильного висновку у частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12 208,24 грн.

Колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23 листопада 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти, що підтверджується випискою по рахунку, не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 2 тис. грн, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника до виконання обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у цій частині. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги, з

АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені відповідачем за подання касаційної скарги, пропорційно до задоволених вимог за вирахуванням відповідної частини витрат по сплаті судового збору, понесених позивачем при поданні позову та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12 208,24 грн скасувати.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 27 вересня 2017 рокув цій частині залишити в силі.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у частині стягнення із ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за кредитом у розмірі 2 тис. грн залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

(код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2
383 (дві тисячі триста вісімдесят три) грн 20 коп.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Донецької області

від 21 грудня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2011 року у розмірі 2 тис. грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович