Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №372/2893/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 372/2893/21

провадження № 61-2982св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Українська міська рада Обухівського району Київської області,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Цемлайн»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Потабенко Л. В. від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В., від 16 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» (далі -

ТОВ «Цемлайн»), про визнання недійсними правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 березня 2017 року у зв`язку із визнанням неплатоспроможним ВАТ КБ «Інтербанк» розпочато процедуру виведення банку з ринку та проведено торги з продажу права вимоги до позичальників, в тому числі до ТОВ «Цемлайн». Переможцем електронних торгів визнано позивачку відповідно до протоколу електронних торгів від 13 березня 2017 року.

За результатами торгів укладено договір про заміну сторони іпотекодержателя, а саме ВАТ КБ «Інтербанк» на ОСОБА_1

26 жовтня 2018 року позивачка задовольнила свої вимоги як іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - майновий комплекс, загальною площею 3 631,9 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_1 та складається з: приміщення з виготовлення гашеного вапна, площею 184, 7 кв. м; насосної станції зі свердловиною, площею 11, 9 кв. м; галереї водозабірної, площею 16, 1 кв. м; наземної галереї, площею 142, 7 кв. м; підземної галереї, площею 357, 8 кв. м; насосної, площею 19, 1 кв. м; електромайстерні, площею 29, 0 кв. м; слюсарної майстерні, площею 19, 4 кв. м; приміщення видачі бетону, площею 8, 0 кв. м; відділення приготування розчину, площею 41, 6 кв. м; побутового приміщення, площею 14, 6 кв. м; адміністративно-побутового комплексу з бойлерною і вентиляційною камерою, площею 412, 0 кв. м; приміщення цеху по виробництву виробів з газобетону, площею 867, 3 кв. м; комплексу упаковки та фасовки цементу, площею 26, 2 кв. м; силосної ємності для зберігання цементу, площею 427, 8 кв. м; спорудження для розвантаження цементу, площею 47, 2 кв. м; компресорної, площею 214, 8 кв. м; складу зберігання матеріалів, площею

300, 0 кв. м; площадки для зберігання упакованого цементу, площею 29, 6 кв. м; естакади/розвантажувального комплексу, площею 258, 7 кв. м; відділення приготування бетону, площею 29, 6 кв. м; складу, площею 28, 2 кв. м; складу, площею 7, 6 кв. м.

Зазначала, що майновий комплекс розташований на земельній ділянці, площею 2,656 га, що знаходиться в оренді ТОВ «Цемлайн» відповідно до договору оренди від 17 листопада 2004 року, укладеного з Українською міською радою, а тому вважала, що з переходом права власності на майновий комплекс, до неї перейшло право оренди земельної ділянки, на якій цей комплекс розміщено.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки нею було виявлено, що без згоди засновника ТОВ «Цемлайн», ВАТ КБ «Інтербанк», як іпотекодержателя, та позивачки, як правонаступника первісного кредитора, із іпотечного майна незаконно вилучено частину майнового комплексу, а саме підземну галерею та земельну ділянку, площею 0, 3216 га, на якій розташована ця галерея, з присвоєнням нової адреси: АДРЕСА_1 .

Зокрема, 19 серпня 2011 року Віліщук Ю. В. як генеральний директор

ТОВ «Цемлайн» за відсутності повноважень та без відповідного рішення загальних зборів уклав з Марковим С. П. як генеральним директором ТОВ «Цемлайн Плюс» договір довгострокової суборенди земельної ділянки, площею 0,3216 га, кадастровий номер 3223151000:01:034:0067, на якій розміщується невід`ємна частина майнового комплексу, який на праві власності належить

ТОВ «Цемлайн» та перебуває в іпотеці банку.

20 березня 2015 року Українська міська рада з порушенням вимог закону відчужило земельну ділянку, площею 0, 3216 га, на підставі договору купівлі-продажу на користь ТОВ «Цемлайн Плюс», яке в свою чергу продало цю земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада

2018 року на користь ОСОБА_2 .

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223151000:01:034:0067, укладений 20 березня

2015 року між Українською міською радою Київської області та

ТОВ «Цемлайн Плюс»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки,кадастровий номер 3223151000:01:034:0067, укладений 08 листопада

2018 року між ТОВ «Цемлайн Плюс» та ОСОБА_2 ;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223151000:01:034:0067;

- витребувати у ОСОБА_2 та передати позивачці належну їй на праві власності частину нерухомого майна у вигляді підземної галереї в належному технічно-справному стані;

- витребувати у ОСОБА_2 та передати позивачці належну їй на праві довгострокового платного володіння і користування за договором

від 17 листопада 2004 року земельну ділянку, кадастровий номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розташовується частина її нерухомого майна у вигляді підземної галереї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 травня

2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067 площею 0,3216 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та який укладений 20 березня

2015 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та ТОВ «Цемлайн Плюс».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067 площею 0,3216 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та який укладений 08 листопада 2018 року між ТОВ «Цемлайн Плюс» та ОСОБА_2 .

Витребувано у ОСОБА_2 та передано ОСОБА_1 належну їй на праві власності частину нерухомого майна у вигляді підземної галереї в належному технічно-справному стані.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Української міської ради Обухівського району Київської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по

1 362,00 грн з кожного.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 липня

2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з порушенням вимог закону та без згоди іпотекодержателя із іпотечного майна незаконно було вилучено частину майнового комплексу, а саме підземної галереї, яка розташована на земельній ділянці, площею 0,3216 га, адреса АДРЕСА_1 , та, відповідно, вилучено цю земельну ділянку з присвоєнням нової адреси:

АДРЕСА_1 , а тому наявні підстави для визнання недійсними відповідних договорів купівлі-продажу земельної ділянки та витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 частини належної позивачу нерухомого майна у вигляді підземної галереї в належному технічно-справному стані.

Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки та скасування реєстрації права власності на землю за відповідачкою, з огляду на те, що позивачка не є її власником.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року та ухвалу цього ж суду від 03 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки задоволено.

Витребувано на користь ОСОБА_1 , право оренди землі до якої перейшло від ТОВ «Цемлайн», згідно з договором оренди від 17 листопада

2004 року, укладеним з Українською міською радою Обухівського району Київської області, у її тимчасове (строкове) володіння з власності ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на якій знаходиться частина нерухомого майна ОСОБА_1 у вигляді підземної галереї.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та витребування підземної галереї.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 816,00 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 17 950,00 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що передача в суборенду частини земельної ділянки, яка перебувала в оренді ТОВ «Цемлайн», та право оренди на яку перейшло до позивачки з моменту набуття нею права власності на іпотечне майно, відбулося з порушенням вимог земельного законодавства та прав іпотекодержателя, правонаступником прав якого є позивачка. Суд врахував, що Українська міська рада в суді визнала неправомірність своїх дій щодо надання дозволу на розробку технічної документації та її затвердження в частині відокремлення земельної ділянки, з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від раніше сформованої та тієї що перебувала в довгостроковій оренді (49 років) під цілісним майновим комплексом, а також продажу цієї ділянки на користь ТОВ «Цемлайн Плюс».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважав, що визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини земельної ділянки не забезпечує захисту порушеного права позивачки, яка не є стороною цих правочинів, і внаслідок застосування реституції земля, яка передавалась в довгострокову оренду під майновий комплекс, що вже перебуває у власності позивачки, повернеться до ТОВ «Цемлайн» (сторони договору), а не до позивачки.

Належним способом захисту прав позивачки суд вважав витребування земельної ділянки в її тимчасове користування.

При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування підземної галереї, оскільки право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано за позивачкою, позовна заява не містить посилань на обставини, які б свідчили, що позивачка не може користуватись галереєю через те, що вона знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності іншої особи, не зазначалось ні про відсутність доступу та можливості використання галереї за призначенням не доводилось та не подавались докази в якому стані була галерея на час її придбання. Суду лише були подані докази, що земля на якій знаходиться частина підземної галереї та яка відводилась для обслуговування галереї, яка входить до цілісного майнового комплексу незаконно вибула із власності особи , якій належить нерухоме майно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заява позивачки про ухвалення додаткового рішення про скасування реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки постанова суду в частині задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з власності ОСОБА_2 в тимчасове користування позивачки викладено у відповідності до обраного позивачем способу захисту та заявлених позовних вимог і така постанова є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення щодо вирішення позовних вимог про скасування реєстрації права власності на спірну земельну ділянку відмовлено.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявник фактично порушує питання про зміну рішення та про внесення до нього нових даних, шляхом доповнення його резолютивної частини, виконання якого фактично зводиться до внесення відомостей до реєстру про припинення права власності на земельну ділянку за особою, з власності якої вона витребувана судом та реєстрації права оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, а тому відсутні правові підстави для роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року. Суд вважав, що постанова є зрозумілою, не містить будь-яких положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо їх розуміння або неоднозначного тлумачення при виконанні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки в судовому рішенні задоволено частково.

Виправлено описки в постанові Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, а саме: по всьому тексту постанови замість «Обухівська(кої) міська(кої) Рада(ди)», «Обухівська рада» читати та вважати вірним найменування юридичної особи «Українська(кої) міська(кої) Рада(ди) Обухівського району Київської області». У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Суд відмовив у задоволенні заяви в частині видалення найменування юридичної особи «ТОВ «Цемлайн Плюс» або його заміни на «ТОВ «Цемлайн» у твердженні: «На суборендованій земельній ділянці ТОВ «Цемлайн Плюс» розташувало рухоме майно у вигляді обладнання бетонозмішувального заводу O.Cuoghi тип WET RAPID 4/160 СВ 4500/3000 вологого бетону, яке набуло за договором купівлі-продажу обладнання від 07.02.2011 № 1/02-11, що підтверджується рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Союз юридичних компаній України» від 03.06.2011», оскільки зазначене твердження безпосередньо взято з рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року. Із заявою про виправлення описки у цьому рішенні учасники справи не зверталися. Вказана обставина не оспорювалася учасниками справи при апеляційному перегляді.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

16 квітня 2024 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та ухвали цього ж суду від 12, 26 та 28 березня 2024 року, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2015 року,

08 листопада 2018 року, скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, яку вона набула на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 листопада 2018 року, витребування підземної галереї, витребування земельної ділянки, на якій розташовується частина нерухомого майна у вигляді підземної галереї.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 20 червня 2023 року у справі № 911/3730/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо витребування власником нерухомого майна (статті 387 388 ЦК України у сукупності зі статтею 120 ЗК України) та орендаря земельної ділянки за чинним довгостроковим договором оренди, на якій знаходиться це нерухоме майно (стаття 27 Закону України «Про оренду землі»), у іншого власника частини земельної ділянки, який отримав таке право пізніше (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки право власності на земельну ділянку залишиться у ТОВ «Цемлайн Плюс», яке припинило своє існування ще у 2020 році, а не у Українській міській раді Обухівського району Київської області. Зазначене залишає незрозумілим порядок виконання постанови суду апеляційної інстанції, а саме чи відновлюється права сторін договору оренди землі від 17 листопада 2004 року Української міської ради як власника землі та ОСОБА_1 як правонаступника попереднього землекористувача

ТОВ «Цемлайн». Зазначене слугувало підставою для подання нею заяв про ухвалення додаткового рішення та роз`яснення постанови суду апеляційної інстанції, які суд безпідставно відхилив.

Також позивачка не погоджується із ухвалою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про виправлення описки у твердженні: «На суборендованій земельній ділянці ТОВ «Цемлайн Плюс» розташувало рухоме майно у вигляді обладнання бетонозмішувального заводу O.Cuoghi тип WET RAPID 4/160 СВ 4500/3000 вологого бетону, яке набуло за договором купівлі-продажу обладнання від 07.02.2011 № 1/02-11, що підтверджується рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Союз юридичних компаній України» від 03.06.2011», оскільки зазначене майно не належало ТОВ «Цемлайн Плюс», що встановлено судовими рішеннями у справі № 911/3730/16.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 19 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

26 вересня 2008 року між ВАТ КБ «Інтербанк» (кредитор) та ТОВ «Цемлайн» (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії, до якого в подальшому були внесені зміни додатковими угодами від 20 жовтня,

26, 28 листопада 2008 року, 23 березня 2009 року, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику відкличну непоновлювальну лінію в сумі

600 000 доларів США на поновлення оборотних коштів та придбання основних засобів.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 26 вересня 2008 року між ВАТ КБ «Інтербанк» та ТОВ «Цемлайн» укладено договір іпотеки, предметом якого є належний останньому на праві власності майновий комплекс, загальною площею 3 631,9 кв. м., що знаходиться на

АДРЕСА_1 та складається з: приміщення з виготовлення гашеного вапна, площею 184, 7 кв. м; насосної станції зі свердловиною, площею 11, 9 кв. м; галереї водозабірної, площею 16, 1 кв. м; наземної галереї, площею 142, 7 кв. м; підземної галереї, площею 357, 8 кв. м; насосної, площею 19, 1 кв. м; електромайстерні, площею 29, 0 кв. м; слюсарної майстерні, площею 19, 4 кв. м; приміщення видачі бетону, площею 8, 0 кв. м; відділення приготування розчину, площею 41, 6 кв. м; побутового приміщення, площею 14, 6 кв. м; адміністративно-побутового комплексу з бойлерною і вентиляційною камерою, площею 412, 0 кв. м; приміщення цеху по виробництву виробів з газобетону, площею 867, 3 кв. м; комплексу упаковки та фасовки цементу, площею 26, 2 кв. м; силосної ємності для зберігання цементу, площею 427, 8 кв. м; спорудження для розвантаження цементу, площею 47, 2 кв. м; компресорної, площею 214, 8 кв. м; складу зберігання матеріалів, площею

300, 0 кв. м; площадки для зберігання упакованого цементу, площею 29, 6 кв. м; естакади/розвантажувального комплексу, площею 258, 7 кв. м; відділення приготування бетону, площею 29, 6 кв. м; складу, площею 28, 2 кв. м; складу, площею 7, 6 кв. м.

Спірний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, площею

2,656 га, яка передана Українською міською радою Обухівського району Київської області в оренду строком на 49 років ТОВ «Цемлайн» на підставі відповідного договору від 17 листопада 2004 року.

19 серпня 2011 року між ТОВ «Цемлайн» в особі генерального директора

Віліщука Ю. В. та ТОВ «Цемлайн Плюс» в особі генерального директора

Маркова С. П. укладено договір довгострокової суборенди земельної ділянки, площею 0,3216 га, кадастровий номер 3223151000:01:034:0067, на якій розміщується невід`ємна частина майнового комплексу, який на праві власності належить ТОВ «Цемлайн» та перебуває в іпотеці банку.

За результатами проведення земельно-технічного та оціночно-земельного дослідження зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, повністю розташована в межах земельної ділянки, яка передана ТОВ «Цемлайн» в оренду.

20 березня 2015 року Українська міська рада Обухівського району Київської області затвердила відчужила земельну ділянку, площею 0, 3216 га, на підставі договору купівлі-продажу на користь ТОВ «Цемлайн Плюс», яке в свою чергу продало цю земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу

від 08 листопада 2018 року на користь ОСОБА_2

26 жовтня 2018 року між ТОВ «Цемлайн» (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого для позасудового врегулювання іпотекодавець цим договором передає, а іпотекодержатель приймає у власність в рахунок часткового погашення заборгованості за договором кредиту (основним зобов`язанням) та в рахунок виконання зобов`язань іпотекодавцем за договором іпотеки наступне майно:

- майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3 515,4 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:033:0008, площею 0,4850 га, земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:034:0069, площею 1,8498 га.

На підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. цього ж дня зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на зазначений майновий комплекс.

02 липня 2020 року господарська діяльність ТОВ «Цемлайн Плюс» припинена на підставі рішення засновника. Вказана юридична особа виключена з реєстру юридичних осіб .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначена касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельної ділянки

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89)).

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Згідно зі статтею 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Положення статті 27 Закону України «Про оренду землі» передбачають, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18) вказано, що «відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором».

Утих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога особи про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі

№ 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі

№ 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі

№ 910/18214/19 (пункт 9.47)).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме витребування на її користь земельної ділянки, площею 0,3216 га, кадастровий номер 3223151000:01:034:0067, право оренди землі до якої перейшло від ТОВ «Цемлайн» згідно з договором оренди від 17 листопада

2004 року, укладеним з Українською міською радою Обухівського району Київської області, у її тимчасове (строкове) володіння з власності ОСОБА_2 .

У такому випадку не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня

2015 року та від 08 листопада 2018 року, оскільки позивачка обрала неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення її порушених прав. Таке стосується й вимоги позивачки про скасування держаної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_2 , оскільки задоволення вимоги про витребування земельної ділянки є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, відповідні доводи касаційної скарги про обрання позивачкою належного та ефективного способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації є помилковими.

Щодо вимоги про витребування із незаконного володіння підземної галереї

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)».

У справі, яка переглядається, матеріалами справи підтверджено та не оспорюється сторонами справи, що право власності на підземну галерею на момент пред`явлення позову та на час вирішення справи судами попередніх інстанцій зареєстровано саме за позивачкою. Це майно із власності позивачки не вибувало.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову, позивачка не посилалась на те, що в неї відсутній доступ до підземної галереї, суду не подавались докази про те, в якому стані була підземна галерея на час придбання її позивачкою, не надавались також суду докази про те, в якому стані галерея перебувала на час вирішення позову по суті.

За таких обставин, матеріали справи не містять доказів про те, що підземна галерея на час вирішення спору не перебувала у власності та у фактичному володінні позивача, а її права на користування такою галереєю були порушені відповідачами.

При цьому у разі, коли власнику майна чиняться перешкоди у його користуванні, то належним способом захисту порушеного права є усунення таких перешкод, а не витребування майна, право власності на яке зареєстроване за позивачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування підземної галереї, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення своїх прав як власника цього майна.

Щодо ухвали про відмову в ухваленні додаткового рішення

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила ухвалити додаткове рішення про скасування реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто підставою для ухвалення додаткового рішення є, зокрема, невирішення судом питання щодо певної позовної вимоги.

Оскільки суд апеляційної інстанції вирішив питання щодо усіх позовних вимог, зокрема й щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на майно за відповідачкою, відмовивши у позові, окрім вимоги про витребування землі, у зв`язку з обранням позивачкою неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, то підстав для ухвалення додаткового судового рішення у суду апеляційної інстанції не було.

Щодо ухвали про відмову у роз`ясненні постанови суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Згідно із положеннями частини третьої статті 271 ЦПК України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлено до примусового виконання.

За змістом зазначеної статті незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Отже, підставою для роз`яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.

З наведеного вбачається, що роз`яснення судового рішення має бути зумовленим його нечіткістю, незрозумілістю для осіб щодо яких його постановлено та для тих осіб, що займаються його виконанням. Суть полягає у тому, що суд має роз`яснити положення постановленого ним рішення, які нечітко ним сформульовані, що позбавляє можливості його реалізації.

Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Звертаючись до апеляційного суду про розяснення постанови, позивачка зазначала, що судове рішення не містить висновків щодо відновлення прав позивачки, що заважає його виконанню. Зокрема, для своєчасного і якісного виконання постанови, залишається незрозумілим порядок виконання, а саме, чи відновлюється права сторін договору оренди від 17 листопада 2004 року (Української міської ради Обухівського району та ОСОБА_1 ) як власника і орендаря. Зазначала, що при скасуванні лише реєстрації права власності на землю, зареєстрованого за ОСОБА_2 , таке право повертається до ТОВ «Цемлайн Плюс», яке припинило своє існування ще у 2020 році. Отже, вважала, що залишення реєстрації права власності за припиненим

ТОВ «Цемлайн Плюс» не тільки робить судове рішення невиконаним, але й породжує нові спори.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивачки про розяснення постанови, оскільки її викладено чіткими та зрозумілими реченнями і вона не містить у собі труднощів для розуміння його точного змісту в контексті його виконання.

Так, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що виконання постанови полягає у внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про «інше речове право» ОСОБА_1 , яким є право оренди спірної земельної ділянки, яке вона набула за договором оренди від 17 листопада 2004 року як правонаступник попереднього орендаря ТОВ «Цемлайн». Вказаною постановою повністю відновлені права

ОСОБА_1 як орендаря шляхом витребування на її користь у тимчасове (строкове) володіння з власності ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій знаходиться частина нерухомого майна ОСОБА_1 у вигляді підземної галереї.

Апеляційний суд правильно зазначив, що у нього були відсутні підстави вирішити питання про відновлення прав Української міської ради як власника земельної ділянки, оскільки предметом судового розгляду не було вирішення вимог про витребування земельної ділянки у власність Української міської Ради Обухівського району Київської області.

Посилання позивачки на те, що право власності на спірну земельну ділянку після вирішення спору апеляційним судом належить ТОВ «Цемлайн Плюс» є помилковим припущенням позивача, з огляду на те, що судом захищено право оренди позивача за конкретним договором оренди.

В резолютивній частині постанови зазначено дату укладення такого договору та його сторони.

Відповідно позивач на протязі строку дії такого договору продовжує орендувати спірну земельну ділянку саме в Української міської Ради Обухівського району Київської області, яка є стороною договору оренди, а не в будь-якої іншої фізичної чи юридичної особи.

Врахувавши, що заявник фактично порушував питання про зміну рішення та про внесення до нього нових даних, шляхом доповнення його резолютивної частини, виконання якої фактично зводиться до внесення відомостей до реєстру про припинення права власності на земельну ділянку за особою, з власності якої вона витребувана судом, та реєстрації права оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що відсутні правові підстави для роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, оскільки вона є зрозумілою, не містить будь-яких положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо їх розуміння або неоднозначного тлумачення при виконанні.

Щодо ухвали суду про відмову у виправленні описки у певній частині постанови

Відповідно до статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Отже, правила вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. При цьому опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання.

Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Суд може виправити лише ті описки, яких він сам припустився.

У заяві про виправлення описки позивачка просила, зокрема, викладене у постанові твердження: «На суборендованій земельній ділянці ТОВ «Цемлайн Плюс» розташувало рухоме майно у вигляді обладнання бетонозмішувального заводу O.Cuoghi тип WET RAPID 4/160 СВ 4500/3000 вологого бетону, яке набуло за договором купівлі-продажу обладнання від 07.02.2011 № 1/02-11, що підтверджується рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Союз юридичних компаній України» від 03.06.2011» прибрати або замінити у ньому ТОВ «Цемлайн Плюс» на «ТОВ «Цемлайн».

Суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви у вказаній частині, оскільки зазначене речення знаходиться у розділі «Обставини встановлені судом першої інстанції» та ці обставини не були оспорені позивачкою, а тому їх відображення у постанові відповідає підпункту «а» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Зазначені обставини були встановлені судом першої інстанції та відображені як такі у постанові апеляційної інстанції.

Із заявою про виправлення описки у рішенні місцевого суду учасники справи не зверталися. Вказана обставина не оспорювалася учасниками справи при апеляційному перегляді судового рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для внесення відповідних змін у сорок четвертий абзац мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, оскільки зазначена на думку позивачки описка допущена не Київським апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04,

§ 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки скасоване судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та ухвали цього ж суду від 12, 26 та 28 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович