Якщо особа не набула права власності на вказане майно, не можна стверджувати, що воно було у неї викрадене (ВС ККС у справі №648/1274/19 від 23.06.2026 р.)

Фабула судового акту: Чоловіка було визнано винуватим, за те що він у 2021 році - шляхом вільного доступу таємно викрав гідрофор (насосну станцію) вартістю 1852, 09 грн.

За вироком районного суду його було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді 100 годин громадських робіт.

Водночас, при перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника апеляційний суд скасував це рішення та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

У суді апеляційної інстанції була допитана ще одна свідок, яка пояснила, що вони з сином (виправданим) постійно проживають разом, і цей насос вони лише обіцяли віддати потерпілій, яка виявилась її онукою, проте ніхто не віддавав.

Звісно, що ВС ККС попри касаційну скаргу прокурора, констатував, що не можна викрасти те що не належить потерпілій. Суд пояснив:

За приписами ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведеності під час судового розгляду вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість особи, форма вини, мотив і мета його вчинення.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладений на прокурора.

З урахуванням цих вимог закону саме сторона обвинувачення повинна довести у суді винуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, чого в цьому провадженні зроблено не було.

Отже у цій справі:

При перегляді вироку апеляційний суд допитав виправданого та потерпілу онуку, дослідив усі письмові докази, ретельно перевірив наведені в апеляційній скарзі доводи і дійшов висновку про обґрунтованість цих доводів та відсутність у діях чоловіка складу кримінального правопорушення.

У доведеність такого висновку апеляційний суд в ухвалі вказав, що предметом крадіжки може бути лише чуже майно, на яке винний не має ані дійсного, ані уявного права. Разом із тим, виправданий у судах першої та апеляційної інстанції незмінно пояснював, що постійно проживав із своєю матір'ю у вказаному домоволодінні і цей гідрофор перебував у їхньому спільному користуванні та у власність не передавався.

Як вбачається з матеріалів провадження, сторона обвинувачення в судах першої та апеляційної інстанцій не ставила питання про допит, а тому підстав для її допиту апеляційним судом не було.

Водночас, допитана цим судом потерпіла пояснила, що допитана є її бабцею і лише обіцяла віддати їй вказаний гідрофор.

Стороною обвинувачення не було надано суду доказів у доведеність того, що це майно перейшло у власність потерпілої.

Отже, оскільки потерпіла не набула права власності на вказане майно, не можна стверджувати, що воно було у неї викрадене, а відтак і зробити висновок про наявність у його діях складу кримінального правопорушення.

З урахуванням цих обставин апеляційний суд на законних підставах закрив кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Аналізуйте судовий акт: Крадіжка в супермаркеті: судами визнано, що матеріали справи не містить доказів наявності в обвинуваченого прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном (ККС/ВС у справі № 752/7047/18 від 09.04.2020);

Клієнт не несе відповідальності за крадіжку грошей з його кредитної картки (КЦС/ВС у справі № № 336/3989/19 від 05.04.2021);

Суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки - за втягнення неповнолітньої доньки у крадіжку квітів з місця поховання (Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області справа № 185/3471/21 від 16.06.2021 р.);

Суд виключив епізод крадіжки із складу інкримінованих особі злочинів, через набрання чинності закону, який підвищив поріг суми викраденого з якого дрібна крадіжка стає кримінальним правопорушенням (ВС ККС №567/507/23 від 22.08.2024 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

справа № 648/1274/19

провадження № 51-354км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019230080000119 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 квітня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді 100 годин громадських робіт.

Вирок цього суду від 06 листопада 2018 року нього визначено виконувати самостійно.

Вирішено питання про долю речових доказів і процесуальні витрати.

Місцевий суд установив, що ОСОБА_6 наприкінці грудня 2018 року з домоволодіння на АДРЕСА_1 шляхом вільного доступу таємно викрав гідрофор (насосну станцію) торгової марки «Aquatica» моделі «776204» вартістю 1852, 09 грн, який належав ОСОБА_7 .

При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Херсонський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2021 року скасував це рішення та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 , яка брала участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд ухваливши рішення, відмінне від вироку, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів, ніж суд першої інстанції, надав усім доказам іншу оцінку та закрив кримінальне провадження.

Вказує, що апеляційний суд не допитав свідка ОСОБА_8 і таким чином поставив сторони кримінального провадження у нерівні умови щодо надання доказів у справі.

Вважає неправильним висновок апеляційного суду в оскаржуваному рішенні про недоведеність права власності потерпілої ОСОБА_7 на викрадений гідрофор.

Тому, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор підтримала вимоги касаційної скарги.

Інші учасники були належним чином повідомлені про розгляд справи у суді касаційної інстанції і в судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За приписами ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведеності під час судового розгляду вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість особи, форма вини, мотив і мета його вчинення.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладений на прокурора.

З урахуванням цих вимог закону саме сторона обвинувачення повинна довести у суді винуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, чого в цьому провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції дослідивши докази надані стороною обвинувачення дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення.

Такий висновок у вироку місцевий суд зробив на підставі наданих у судовому засіданні показань самого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також даних, які містилися у протоколах слідчих дій, висновку експерта та інших письмових доказах у їх сукупності.

Не погодившись із вироком захисник оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд є останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався повністю.

Так, при перегляді вироку апеляційний суд допитав виправданого ОСОБА_6 та потерпілу ОСОБА_7 , дослідив усі письмові докази, ретельно перевірив наведені в апеляційній скарзі доводи і дійшов висновку про обґрунтованість цих доводів та відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.

У доведеність такого висновку апеляційний суд в ухвалі вказав, що предметом крадіжки може бути лише чуже майно, на яке винний не має ані дійсного, ані уявного права. Разом із тим, виправданий ОСОБА_6 у судах першої та апеляційної інстанції незмінно пояснював, що постійно проживав із своєю матір`ю ОСОБА_8 у вказаному домоволодінні і цей гідрофор перебував у їхньому спільному користуванні та у власність ОСОБА_7 не передавався.

Як убачається з матеріалів провадження, сторона обвинувачення в судах першої та апеляційної інстанцій не ставила питання про допит ОСОБА_8 , а тому підстав для її допиту апеляційним судом не було.

Водночас, допитана цим судом у якості потерпілої ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_8 є її бабцею і лише обіцяла віддати їй вказаний гідрофор.

Стороною обвинувачення не було надано суду доказів у доведеність того, що це майно перейшло у власність потерпілої.

Отже, оскільки ОСОБА_7 не набула права власності на вказане майно, не можна стверджувати, що воно було у неї викрадене ОСОБА_6 , а відтак і зробити висновок про наявність у його діях складу кримінального правопорушення.

З урахуванням цих обставин апеляційний суд на законних підставах закрив кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Під час перевірки оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не виявлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, наслідком яких можуть бути його зміна чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433 434 436 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер. Малюнок відображає лише загальну логіку статті та/або слова учасників справи, а не автора. Стаття є оціночним судженням автора. У разі суперечності, пріоритет має текст відповідної норми та/або рішення.