Сімейний чи особистий кредит: від чого залежить відповідальність подружжя

Кредитні правовідносини є одними з найпоширеніших сімейних спорів. Після розірвання шлюбу банки нерідко намагаються стягнути заборгованість із обох подружжя, тоді як один із них стверджує, що не знав про отримання кредиту.

Однак українське законодавство не встановлює автоматичної солідарної відповідальності подружжя за всіма зобов’язаннями, що виникли під час шлюбу. Вона може виникати лише щодо правочинів, укладених в інтересах сім’ї, якщо отримане за ними майно або кошти були використані на сімейні потреби. (Джерело : Судово-юридична газета)

Чи потрібна згода другого з подружжя на отримання кредиту

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності подружжя у здійсненні права спільної сумісної власності. Відповідно до статті 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою.

Водночас укладення кредитного договору саме по собі не є правочином щодо розпорядження спільним майном. Навпаки, таким договором особа набуває нове майнове зобов’язання перед кредитором. Тому закон не містить загальної вимоги про обов’язкове отримання згоди другого з подружжя для укладення кредитного договору.

Фактично кожен із подружжя має цивільну дієздатність самостійно укладати кредитні договори, однак це ще не означає, що відповідальність за таким договором автоматично нестиме і другий із подружжя.

Особистий борг чи спільне зобов’язання

Ключовими є положення статті 61 Сімейного кодексу України. Вона передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші чи інше майно, одержані за таким договором, стають об’єктом права спільної сумісної власності.

Цій нормі кореспондує частина четверта статті 65 СК України, відповідно до якої договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки і для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Отже, закон визначає два обов’язкові критерії.

По-перше, договір має бути укладений саме в інтересах сім’ї.

По-друге, отримані кошти або майно повинні бути фактично використані на сімейні потреби.

Лише сукупність цих обставин може свідчити про виникнення спільного зобов’язання.

Якщо ж кредит був використаний виключно для особистих потреб одного з подружжя, його підприємницької діяльності, придбання майна, яке не використовувалося сім’єю, азартних ігор, погашення особистих боргів чи інших індивідуальних цілей, підстав для покладення відповідальності на другого з подружжя, як правило, немає.

Що вважається інтересами сім’ї

Сімейний кодекс не містить вичерпного визначення поняття «інтереси сім’ї», тому його зміст сформований насамперед судовою практикою.

До таких інтересів можуть належати придбання житла для проживання сім’ї, ремонт спільного житла, купівля автомобіля для сімейних потреб, оплата лікування членів сім’ї, навчання дітей, придбання необхідних побутових речей, сплата комунальних платежів або інші витрати, спрямовані на забезпечення нормального функціонування сім’ї.

Водночас саме факт перебування сторін у шлюбі не доводить автоматично сімейний характер кредиту.

Позиція Верховного Суду

У постанові від 28 квітня 2025 року у справі № 161/10392/22 Верховний Суд підтвердив, що борг одного з подружжя може вважатися спільним лише за наявності двох умов: договір укладено в інтересах сім’ї, а отримані кошти фактично використані на сімейні потреби.

У цій справі чоловік просив визнати спільним борг за розпискою на 18 500 доларів США, однак суд відмовив, оскільки він не довів, що позичені кошти були витрачені саме в інтересах сім’ї. Сам факт перебування сторін у шлюбі або існування боргової розписки не є достатнім для покладення обов’язку з повернення боргу на другого з подружжя.

Верховний Суд у постанові від 3 лютого 2026 року у справі № 361/3925/24 підтвердив, що для укладення кредитного договору одним із подружжя згода другого не потрібна, оскільки такий договір не є правочином щодо розпорядження спільним майном. Водночас обов’язки для другого з подружжя можуть виникнути лише за умови, якщо отримані кредитні кошти були використані в інтересах сім’ї.

Чи може банк стягнути борг із другого з подружжя

Якщо другий із подружжя виступив співпозичальником, поручителем або надав інше забезпечення виконання кредитного договору, його відповідальність визначається безпосередньо умовами відповідного договору та нормами цивільного законодавства.

Особа, яка стверджує, що кредит створив спільне зобов’язання подружжя, повинна довести, що він був отриманий в інтересах сім’ї та фактично використаний на сімейні потреби. Якщо таких доказів немає, покладення відповідальності на другого з подружжя є безпідставним.

За відсутності таких доказів стягнення заборгованості з другого з подружжя може бути визнано необґрунтованим.

Значення доказів у судовому процесі

Саме доказова база найчастіше визначає результат спору.

Для підтвердження сімейного характеру кредиту можуть використовуватися договори купівлі майна, документи про оплату ремонту, банківські виписки, чеки, акти виконаних робіт, документи щодо лікування чи навчання дітей, показання свідків та інші належні й допустимі докази.

Якщо ж кредитні кошти були зняті готівкою і подальше їх використання документально не підтверджене, довести сімейний характер витрат значно складніше.

Водночас саме факт перебування у шлюбі не означає автоматичної відповідальності обох із подружжя за будь-якими боргами. Закон і практика Верховного Суду виходять із того, що спільне майно може використовуватися для погашення зобов’язань лише тоді, коли договір укладено в інтересах сім’ї, а отримані за ним кошти чи майно фактично використані на сімейні потреби. Якщо ж таких обставин не встановлено, стягнення може бути звернене лише на особисте майно боржника або його частку у спільній сумісній власності.

Отже, чинне законодавство України не передбачає автоматичної відповідальності другого з подружжя за кредитним договором, який він не укладав. Вирішальним є не сам факт перебування сторін у шлюбі, а встановлення того, що кредит було отримано в інтересах сім’ї, а отримані кошти фактично використані для задоволення сімейних потреб.