Історія справи

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 755/13265/18

провадження № 61-47350св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа: Російська Федерація в особі офіційного представництва - Посольства Російської Федерації в Україні,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року у складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі суддів Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, України, вона вимушена була покинути житло в м. Луганську та винаймати житло в місті Києві, а також у зв'язку з цим нести витрати на найм житла (будинку), що становлять суму 1 785 000 грн; встановити факт, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області, України, їй нанесено моральну шкоду в сумі, еквівалентній 35 000 євро, тобто у розмірі 1 148 000 грн.

Заява мотивована тим, що заявник проживала у м. Луганську все своє життя до травня 2014 року включно. Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, наслідком якої стала окупація території Луганської області України вона втратила можливість проживати в рідному місті та була вимушена залишити всі матеріальні цінності за місцем проживання, в будинку АДРЕСА_1, та з травня 2014 року була вимушена переїхати до м. Києва і винаймати житло, за яке за період з травня 2014 року по серпень 2018 року сплатила 1 785 000 грн.

Посилається на те, що через окупацію частини Луганської області Російською Федерацією, вона фактично позбавлена не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичайного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями, що є порушенням її прав і обов'язків, які передбачені Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та їй завдано майнової та моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг завданих їй моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватися належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, вважала достатнім розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 148 000 грн, яка на день пред'явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом Національним банком України еквівалентна 35 000 євро.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті провадження у справі за поданою нею заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що кожний громадянин має право на звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, у зв'язку з чим встановлення факту нанесення шкоди внаслідок збройної агресії та окупації

м. Луганськ та відшкодування завданої шкоди має встановлюватися у порядку саме позовного провадження.

Оскільки заявник просила встановити факт спричинення їй шкоди з визначенням конкретного розміру, що свідчить про наявність спору про право, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постановлену судом першої інстанції ухвалу і прийняту апеляційним судом постанову, та вирішити справу по суті, задовольнивши вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. До юрисдикції судів належить вирішення всіх правових питань, у тому числі і тих, які виникають у зв'язку зі збройною агресією інших держав щодо України. Юридичний факт, який заявник просить встановити, має індивідуальний характер та стосується виключно заявника. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано до суду в порядку окремого провадження для визначення її статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання нею відповідного відшкодування. Іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації законодавством не визначено.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність спору про право та безпідставно відмовили у відкриття провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Крім того, заявник посилається на те, що справа за поданою нею заявою про встановлення факту є типовою з іншими аналогічними справами, а вимога про розгляд справ про встановлення фактів щодо розміру майнової та моральної шкоди може призвести до тривалого вирішення справи внаслідок особливостей позовного провадження, та принциповим у даному випадку є визначення порядку розгляду таких справ в окремому провадженні, у зв'язку із чим просить направити справу до Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК Українивстановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Встановивши, що заявник у заяві ставить питання про встановлення юридичних фактів, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області їй завдано матеріальну шкоду у розмірі 1 785 000 грн (витрати на найм житла) та моральну шкоду у розмірі 1 148 000 грн, тобто пов'язує встановлення юридичних фактів з визначенням конкретних розмірів матеріальної і моральної шкоди, що свідчить про наявність спору про право, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість розгляду заявлених ОСОБА_4 в порядку окремого провадження вимог про встановлення юридичних факті, у зв'язку із чим правильно, на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі за поданою нею в порядку окремого провадження заявою.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів лише у випадку, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції про наявність спору про право та відсутність, у зв'язку з цим, правових підстав для встановлення в порядку окремого провадження фактів, про який просить заявник.

Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і доводи касаційної скарги заявника про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми процесуального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не вбачається та не встановлено, у зв'язку з чим, відповідне клопотання ОСОБА_4, викладене у касаційній скарзі, задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська