Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №760/6233/15

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 760/6233/15-ц

провадження № 61-4891св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Козленко Г. О. від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Соколової В. В., Чобіток А. О., Немировської О. В. від 17 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання окремих положень кредитного договору недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 23 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та позивачем укладено кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав 25 752, 78 долари США.

Посилаючись на те, що під час підписання кредитного договору він не був ознайомлений з розділом 2 «Загальні умови кредитування фізичних осіб», яким, поміж іншого, передбачено, що позовна давність за спорами, що випливають із вказаного кредитного договору, становить 50 років, що суперечить чинному законодавству, позивач з підстав, передбачених статтями 203, 207, 1055 ЦК України, просив визнати розділ 2 «Загальні умови кредитування фізичних осіб» кредитного договору від 23 квітня 2008 року недійсним.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року у задоволенні вимог позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні правові підстави для визнання окремих частин договору недійсними, з підстав непідписання його ОСОБА_4, а позивачем не надано підтверджень укладення спірного договору з порушенням публічного порядку, під впливом помилки та обману чи несправедливості його умов.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року, заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору приєднання, із умовами якого ОСОБА_4 ознайомився і погодився, а питання про розірвання чи зміну його умов не ставив.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Заявник вказує, що судами не враховано того, що положення про збільшення строків позовної давності є несправедливими та ним не підписувалися, у зв'язку із чим можуть бути визнані недійсними; підтвердження того, що під час укладення кредитного договору він ознайомлювався саме із тими умовами, в яких встановлено збільшену позовну давність, відсутні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 25 752, 78 долари США (а. с. 5-7).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за спірним кредитним договором ПАТ «Альфа-Банк» відповідно до третейського застереження, зазначеного в кредитному договорі звернулося до постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» із позовом про дострокове повернення всієї суми кредиту та заборгованості зі сплати процентів і нарахованої пені.

Рішенням постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 18 грудня 2008 року позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа Банк» 168 959 грн 87 коп. заборгованості за кредитним договором (а. с. 9-11).

На виконання вказаного рішення Новозаводським районним судом м. Чернігова 03 серпня 2009 року видано виконавчий лист № 6-1037 (а. с. 12-13).

Відповідно до пункту 5 розділу № 1 кредитного договору інші істотні умови цього договору викладені в розділі № 2, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 11.3 розділу 2 до кредитного договору визначено, що позовна давність за спорами, що випливають із договору, становить 50 років.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 218 ЦК України визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України).

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

За змістом статей 11, 18 Закону «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Суди, не встановивши підтверджень наявності несправедливих умов кредитного договору, а також з'ясувавши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, ті факти, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, позивач розумів умови кредитного договору, не скористався правом на зміну умов укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти календарних днів, не порушував питання про його розірвання чи зміну умов; ним вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків та фактично визнано розмір заборгованості за кредитним договором, який підтверджений судовим рішенням, а також те, що договір про приєднання не порушує права позивача, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позову ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О.В. Білоконь

С. Ф. Хопта