Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2018 року у справі №560/1737/15

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 560/1737/15-ц

провадження № 61-5679 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

ОлійникА. С.,

СтупакО. В.,

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Дубровицьке лісове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Максимчук З. М., Ковальчук Н. М.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Дубровицьке лісове господарство» (далі - ДП «Дубровицьке лісове господарство») про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що він у 1997 році працював у Дубровицькому держлісгоспі, який згодом змінив назву на ДП «Дубровицьке лісове господарство». Для поліпшення житлових умов позивач перебував на квартирному обліку у вказаному підприємстві. У той час Дубровицький держлісгосп будував для своїх працівників чотириквартирний житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 У зв`язку з відсутністю коштів для завершення будівництва вказаного житлового будинку, керівництво держлісгоспу звернулося до своїх працівників з пропозицією викупити житловий будинок та добудувати його самостійно за власні кошти. 12 лютого 1997 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продаж йому недобудованої трикімнатної квартири в цьому будинку, у зв'язку з чим сплатив у касу держлісгоспу обумовлену вартість за указану квартиру в сумі 3 тис. грн. 22 травня 1997 року наказом № 47 Дубровицького держлісгоспу вищевказаний житловий будинок незавершеного будівництва було знято з балансу, у зв`язку з його відчуженням працівникам держлісгоспу. Дубровицький держлісгосп зобов`язався з дати сплати позивачем коштів за трикімнатну квартиру підготувати необхідні документи для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, однак до цього часу ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири № 3, загальною площею 83,4 кв. м, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на указану квартиру.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 лютого 2016 року у складі головуючого-судді Сидоренко З. С. позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири № 3, загальною площею 83,4 кв. м, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та Дубровицьким держлісгоспом 12 лютого 1997 року. Визнано за ОСОБА_6 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири дійсним та визнання за позивачем права власності на вказану квартиру, оскільки сторонами виконано умови договору купівлі-продажу, а ДП «Дубровицький держлісгосп» ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири. Крім того, указаний договір не містить усіх істотних умов договору, а саме, не зазначено вартість об`єкта нерухомості, порядок оплати, строки приймання-передачі, а також те, що спірна квартира була не добудована і станом на 12 лютого 1997 року складала лише 52 %. Також апеляційним судом зазначено про те, що власники сусідніх квартир зареєстрували за собою право власності, уклавши нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу з Дубровицьким держлісгоспом, про що не заперечується позивачем, який на той час перебував у скрутному матеріальному становищі, тому не мав змоги укласти договір купівлі-продажу квартири.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при прийнятті апеляційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської області, який діє в інтересах держави в особі Дубровицької міської ради, та відкритті апеляційного провадження, не було вирішено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, так як апеляційна скарга подана з порушенням строків установлених законом на апеляційне оскарження, чим порушено норми процесуального права. Крім того, апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному суді, не було повідомлено учасників судового процесу про зміну колегії суддів, чим позбавлено права заявити відвід колегії суддів.

7 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ДП «Дубровицьке лісове господарство» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 лютого 1997 року зборами трудового колективу Дубровицького держлісгоспу, правонаступником якого є ДП «Дубровицький держлісгосп», вирішено запропонувати працівникам підприємства, які перебувають на квартирному обліку і потребують поліпшення житлових умов, у зв'язку з відсутністю коштів для закінчення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, придбати квартири і завершити будівництво за власний рахунок. Серед таких, що погодився на пропозицію роботодавця, був і ОСОБА_4

Відповідно до акта оцінки житлового будинку по АДРЕСА_1 від 11 лютого 1997 року, затвердженого директором Дубровицького держлісгоспу, вартість приміщень незавершеного будівництва складає 10 тис. грн, з них: вартість двокімнатної квартири - 2 тис. грн, трикімнатної - 3 тис. грн.

12 лютого 1997 року ОСОБА_4 звернувся до Дубровицького держлісгоспу з заявою продати недобудовану трикімнатну квартиру по АДРЕСА_1, верхній поверх.

6 березня 1997 року ОСОБА_4 сплатив на користь Дубровицького держлісгоспу 3 тис. грн, тобто всю суму грошових коштів у рахунок придбання трикімнатної квартири у 4-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1, що не заперечується сторонами.

В подальшому, 22 травня 1997 року, директором Дубровицького держлісгоспу винесено наказ № 47, яким передано в особисту власність працівникам Дубровицького держлісгоспу будинок незавершеного будівництва по АДРЕСА_1, зокрема, ОСОБА_4 трикімнатну квартиру на другому поверсі.

Згодом, 27 листопада 1997 року, Дубровицька міська рада своїм рішенням №270 надала дозвіл Дубровицькому держлісгоспу на продаж незавершеного будівництва 4-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 чотирьом працівникам підприємства, серед яких зазначено і позивача.

25 листопада 2005 року рішенням Виконавчого комітету Дубровицької міської ради впорядковано нумерацію будинку, де мешкає позивач, присвоївши замість попередньої нову адресу: АДРЕСА_1

23 жовтня 2015 року рішенням Виконавчого комітету Дубровицької міської ради присвоєно поштову адресу жилому приміщенню, яке рахується за ОСОБА_7, як за власником, - квартира АДРЕСА_1.

З технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що вказана квартира належить ОСОБА_4, знаходиться на другому поверсі двоповерхового будинку та має загальну площу 83, 4 кв. м, жилу - 38, 9 кв. м.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дубровицького районного управління юстиції Рівненської області 21 березня 2014 року відмовлено ОСОБА_4 у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 44 ЦК Української РСР у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у письмовій формі повинні укладатися зокрема угоди державних, кооперативних і громадських організацій між собою і з громадянами, за винятками угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 227 ЦК Української РСР передбачено обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у відповідному виконавчому комітеті місцевої Ради депутатів трудящих.

Згідно із статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів того, що ДП «Дубровицький держлісгосп» ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (частина друга статті 47 ЦК Української РСР), що не заперечується самим позивачем. Крім того, договір, який просить визнати дійсним ОСОБА_4 не містить всіх істотних умов договору, а саме: вартість об'єкта нерухомості, порядок оплати, строки приймання-передачі спірної квартири.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом при прийнятті апеляційної скарги не було вирішено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, так як апеляційна скарга подана з порушенням строків установлених законом на апеляційне оскарження, є безпідставними. Перший заступник прокурора Рівненської області не брав участі при розгляді цієї справи, звернувся з апеляційною скаргою в межах передбаченого законом строку на апеляційне оскарження.

Крім того, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному суді, не було повідомлено учасників судового процесу про зміну колегії суддів, чим позбавлено його права заявити відвід, є необґрунтованими, оскільки відповідно до протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 23 вересня 2016 року вказана справа розглядалась спочатку та головуючим суддею було оголошено склад суду та роз'яснено право заявляти відвід складу суду, що узгоджується з нормами статей 159 166 ЦПК України у редакції чинній на момент розгляду справи апеляційним судом, та підтверджується журналом судового засідання від 26 вересня 2016 року.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді:

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г.І. Усик