Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №346/3978/15

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 346/3978/15-ц

провадження № 61-910 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Меленко О. Є., Васильковського В. М., Малєєва А. Ю., від 9 лютого 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 2013 року ОСОБА_5 отримала від неї парфумерну продукцію на суму 3 140 дол. США, при цьому заплатила 1 тис. грн як перший платіж за придбану парфумерію. Одночасно відповідач написала розписку, в якій зобов'язувалась повернути решту суму боргу до 1 січня 2014 року. У листопаді 2013 року ОСОБА_5 сплатила суму боргу частково у розмірі 400 дол. США. Оскільки строк виконання зобов'язання закінчився, і на її неодноразові вимоги ОСОБА_5 відмовляється повернути решту суму боргу, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 суму заборгованості за договором позики та моральну шкоду, яка була їй завдана у зв'язку з невчасним виконанням зобов'язання, у розмірі 5 тис. грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Хільчука І. І. від 8 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг у сумі 104 226 грн 72 коп., 3 тис. грн моральної шкоди та 1 335 грн 86 коп. судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договір позики, а наявність боргового документа в позивача підтверджує невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України. Судом першої інстанції до цих правовідносин застосовано правила статей 1046-1048 ЦК України щодо договору позики та положення статей 526, 611, 625 ЦК України щодо загальних умов виконання зобов'язання та порушення умов виконання грошового зобов'язання.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2 614,89 дол. США заборгованості, що еквівалентно 67 666 грн 55 коп. (за курсом Національного банку України станом на 9 лютого 2015 року), 4 283 грн 23 коп. відсотків за порушення виконання грошового зобов'язання, 791 грн 45 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами, є новацією боргу в позикове зобов'язання, передбачене статтею 1053 ЦК України. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що боргове зобов'язання ОСОБА_5 оформлене письмовою розпискою на суму 3 140 дол. США із зазначенням строку його виконання - 1 січня 2014 року, а про отримання парфумерної продукції від ОСОБА_4 свідчить також перелік товару з підписом ОСОБА_5

У березні 2016 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не у повному обсязі досліджено правову природу розписки та не з'ясовано обставин, що мають значення для розгляду спору, не з'ясовано природу правовідносин, які склалися між сторонами. Вказувала на те, що розписка, яка міститься в матеріалах справи, була написана нею не для позивача, а для іншої особи, у вказаній розписці не зазначено, що вона отримала у позику кошти та зобов'язується їх провернути ОСОБА_4 Також зазначала, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, є новацією боргу в позикове зобов'язання, оскільки між сторонами не існує первісного зобов'язання. Крім того, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір заборгованості, допустив помилку при розрахунку.

У травні 2016 року ОСОБА_4 подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просила відхилити касаційну скаргу позивача та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 2013 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 парфумерну продукцію на суму 3 140 дол. США, та заплатила 1 тис. грн як перший платіж за придбану парфумерію, а також ОСОБА_5 написала розписку, згідно з якою вона зобов'язувалась віддати кошти у сумі 3 140 дол. США до 1 січня 2014 року.

Також установлено, що ОСОБА_5 частково повернула кошти у сумі 400 дол. США.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тим ж сторонами (новація).

З аналізу вказаних норм вбачається, що новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.

Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.

Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов'язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформлюється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов'язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов'язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов'язання.

Разом із тим ОСОБА_4, на порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, яка була чинної на час розгляду справи) не надано доказів, а судом не встановлено, яке саме конкретно первинне зобов'язання існувало між сторонами: ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які правовідносини виникли між ними щодо сплати боргу у розмірі 3 140 дол. США.

Надана ОСОБА_4 розписка не свідчить про те, що між сторонами до складання розписки існували якісь договірні зобов'язання і була домовленість про новацію, оскільки у розписці від 24 вересня 2013 року не йде мова про будь-яке первинне зобов'язання або взагалі про нове зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про те, що сторонами укладено новаційний договір.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.

У поданій позивачем розписці відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від неї до ОСОБА_5 в якості позики із зобов'язанням останньої повернути кошти ОСОБА_4 (а. с. 41).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не встановив характер правовідносин, застосувавши до спірних правовідносин між сторонами положення закону про позику та новацію.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк