Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2019 року у справі №369/7170/18

Постанова

Іменем України

24 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 369/7170/18

провадження № 61-5154св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law16~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law17~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law18~.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання з особою на день її смерті.

Заява мотивована тим, що на момент смерті матері заявника - ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1), він проживав разом з нею у квартирі

АДРЕСА_1.

Встановлення вказаного факту (постійного проживання з матір'ю) необхідно заявнику для реалізації його прав як члена сім'ї померлого пенсіонера ОСОБА_2 на отримання пенсії спадкодавця, що передбачені

статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених

з військової служби, та деяких інших осіб" та статтею 52 Закону

України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Розмір недоотриманої пенсії складає 57 337,60 грн.

Так, ОСОБА_1 подав до Пенсійного фонду України необхідні для виплати пенсії документи, проте у такій виплаті було відмолено та зазначено, що йому необхідно надати довідку про те, що на день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) пенсіонерки ОСОБА_2 заявник проживав разом з нею. У разі неможливості надання такої довідки, підставою для виплати недоотриманої пенсії може бути рішення суду про встановлення факту сумісного проживання.

На день смерті матері ОСОБА_2, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, заявник перебував разом з нею у місті Донецьку та особисто отримав в цей день довідку про причину її смерті, а в подальшому отримав свідоцтво про її смерть та здійснив поховання.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання разом з ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на день її смерті, на час відкриття спадщини у квартирі

АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 30 жовтня 2018 року (в складі судді Ковальчук Л. М. ) у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібрані у справі докази та пояснення заявника не підтверджують факт його постійного проживання разом з ОСОБА_2 на день її смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що подані заявником докази не підтверджують, а спростовують заявлені

у справі вимоги. Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зокрема на час смерті останньої, проживали за різними адресами, тому заява про встановлення факту проживання з особою на день її смерті не може бути задоволена під час розгляду цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту проживання з особою на день її смерті, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 поживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 з 1964 року, зокрема і на час смерті останньої, проте у зв'язку

з характером роботи часто перебував у відрядженнях за межами вказаного населеного пункту.

Апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, які підтверджують заявлені у справі вимоги, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1. При цьому судом апеляційної інстанції не враховано, що реєстрація місця проживання має формальний характер і дозволяє лише вести статистичний облік населення, а також не вимагає від громадян України фактичного проживання у зареєстрованому місці та, відповідно, не свідчить про факт такого проживання.

Разом з тим, внутрішнє переміщення внаслідок антитерористичної операції на сході країни має тимчасовий характер (до часу звільнення тимчасово окупованої території) і не може свідчити про зміну фактичного місця проживання заявника та, відповідно, не має значення для розгляду цієї справи.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 13 березня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьку.

Відповідно до паспорта громадянина України місцем проживання

ОСОБА_2 з 22 травня 1964 року є квартира АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою від 26 листопада 2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, за життя ОСОБА_2 постійно проживала

у квартирі АДРЕСА_1 та перемістилася

з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) у квартиру АДРЕСА_2.

Квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вказала як адреси свого проживання у заяві від 26 листопада 2014 року, яку вона подавала до пенсійного фонду.

Відповідно до паспорта громадянина України місцем проживання

ОСОБА_1 з 22 вересня 2000 року є будинок

АДРЕСА_3.

Згідно з довідкою від 19 листопада 2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 постійно проживав у будинку АДРЕСА_3 і перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) у будинок АДРЕСА_4.

Відповідно до довідки від 14 грудня 2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1

є будинок АДРЕСА_3, фактичним його місцем проживання (перебування) є будинок

АДРЕСА_4.

ОСОБА_1 02 квітня 2018 року звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату йому недоотриманої пенсії після померлої ОСОБА_2, надати йому завірені копії визначеного розміру пенсії

і щомісячних нарахувань за весь період нездійснених виплат, а також здійснити йому нарахування та виплату допомоги у зв'язку зі смертю пенсіонера. У цій заяві ОСОБА_1 указав адресу свого перебування: будинок АДРЕСА_4, а також адресу листування: будинок

АДРЕСА_5.

Листом від 02 серпня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повідомило ОСОБА_1 про те, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 на рахунку Пенсійного фонду України залишилась недоотримана пенсія у розмірі 57
337,60 грн, та визначило перелік документів, які має надати заявник для отримання зазначених коштів, зокрема вказано про необхідність надати довідку про те, що на день смерті пенсіонерки заявник проживав разом з нею, та копії документів, які підтверджують родинний зв'язок з померлою.

Крім того, листом від 02 серпня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для розгляду питання щодо виплати недоотриманої пенсії

ОСОБА_2 у зв'язку з ненаданням довідки про те, що на день смерті пенсіонерки заявник проживав разом з нею або рішення суду про встановлення факту сумісного проживання, а також про проведення виплати допомоги на поховання.

Адресою ОСОБА_1 в цих двох листах вказано будинок

АДРЕСА_4.

У заявах, адресованих начальнику штабу АТЦ Служби безпеки України

від 10 травня 2018 року та Головному центу обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16 травня 2018 року, заявник вказував зареєстроване місце свого проживання у будинку

АДРЕСА_3 та адресу перебування у будинку

АДРЕСА_4.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності ~law19~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами 1 , 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені

в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або

в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання разом з матір'ю на час смерті останньої з метою отримання пенсії, що належала їй як пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з її смертю.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частини 1 статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом

з померлим пенсіонером чи не проживали.

Згідно з частиною 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за частиною 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 12 ЦПК України.

Встановивши, що зібрані у справі докази спростовують той факт, що заявник на день смерті ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) проживав з нею постійно у квартирі АДРЕСА_1, апеляційний суд правильно погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення поданої у цій справі заяви.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 у квартирі

АДРЕСА_1 з 1964 року, зокрема і на час смерті останньої, проте у зв'язку з характером роботи часто перебував

у відрядженнях за межами вказаного населеного пункту, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено, що заявник був зареєстрований у будинку АДРЕСА_3, а проживав у будинку

АДРЕСА_4.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв