Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №761/21023/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 761/21023/20

провадження № 61-14318св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А. у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2902/756-0468, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 85 000,00 швейцарських франків під 11,45 % річних з кінцевим терміном повернення до10 листопада 2022 року.

Цього ж дня, 20 листопада 2007 року, між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2902/756-0473, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 48 000,00 швейцарських франків під 11,45 % річних з кінцевим терміном повернення до10 листопада 2022 року.

Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаними кредитними договорами 20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 .

Крім того, виконання зобов`язань позичальника забезпечувалось порукою ОСОБА_3 .

У зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань АТ «Універсал Банк» у 2015 році звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2016 року у справі № 755/14967/15-ц стягнув солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року № 001-2902/756-0468 і № 001-2902/756-0473 у розмірі 125 516,86 швейцарських франків, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3 357 576,00 грн.

Апеляційний суд міста Києва рішенням від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами та стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 судових витрат у розмірі по 1 827,00 грн з кожного скасував і ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125 516,86 швейцарських франків. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Вказане рішення набрало законної сили, проте не виконане боржником.

Враховуючи викладене, АТ «Універсал Банк» просило суд у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року № 001-2902/756-0468 і № 001-2902/756-0473, що станом на 08 липня 2020 року становить 148 350,55 швейцарських франків, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 березня 1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 січня 2022 року позов АТ «Універсал Банк» задовольнив частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року № 001-2902/756-0468 і № 001-2902/756-0473 у розмірі 125 516,86 швейцарських франків звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 березня 1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

За встановлених у цій справі обставин позичальник ОСОБА_1 не виконувала належним чином умов кредитних договорів, що спричинило утворення заборгованості, у зв`язку з чим АТ «Універсал Банк» як іпотекодержатель набуло право звернути стягнення на належну іпотекодавцям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 квартиру шляхом її продажу на прилюдних торгаху межах процедури виконавчого провадження на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Водночас АТ «Універсал Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 148 350,55 швейцарських франків, проте банк використав своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту і Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2016 року у справі № 755/14967/15-ц вже визначив розмір заборгованості позичальника за основним зобов`язанням у сумі 125 516,86 швейцарських франків.

Отже, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки урахунок погашення кредитної заборгованості лише у розмірі 125 516,86 швейцарських франків, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Київський апеляційний суд постановою від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, а матеріали цієї справи передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/15985/20 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 .

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 926/2308/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_5 мотивував тим, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 05 листопада 2020 року у справі № 910/15985/20 відкрив провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) фізичної особи ОСОБА_1 , запровадив процедуру реструктуризації боргів боржника та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Господарський суд міста Києва постановою від 17 квітня 2023 року визнав фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та запровадив процедуру погашення боргів боржника, яка наразі ще не завершена.

Розгляд всіх майнових спорів, стороною у яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Вказує, що сторона відповідачів неодноразово повідомляла суди попередніх інстанційпро наявність справи про банкрутство ОСОБА_1 та необхідність розгляду цього спору господарським судом, однак такі звернення залишилися без належного реагування.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтею 19 ЦПК України, що згідно з частиною другою статті 414 цього Кодексу є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що АТ «Універсал Банк» не укладало з ним договору поруки, а тому він не може нести відповідальність за невиконання позивальником зобов`язань перед банком. Крім того, за умовами договору іпотеки він не набув статусу майнового поручителя у відповідних правовідносинах.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У грудні 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 подали заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких просили відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_6 (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В. ухвалою від 07 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

01 грудня 2023 року справу № 761/21023/20 передано до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року справу № 761/21023/20 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. ухвалою від 13 листопада 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2902/756-0468, за умовами якого позичальник отримала на споживчі потреби кредит у розмірі 85 000,00 швейцарських франків під 11,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 листопада 2022 року (том 1, а. с. 8-13).

Цього ж дня, 20 листопада 2007 року, між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2902/756-0473, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 48 000,00 швейцарських франків під 11,45 % річних з кінцевим терміном повернення до10 листопада 2022 року (том 1, а. с. 18-23).

Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаними кредитними договорами 20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 52,90 кв. м (том 1, а. с. 40-43).

Згідно з пунктом 2.1.2 договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодежатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за будь-яким із основних договорів, що обумовлюють основне зобов`язання, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, виконання зобов`язань позичальника забезпечувалось порукою ОСОБА_3 .

У зв`язку з невиконанням позичальником договірних зобов`язань АТ «Універсал Банк» у 2015 році звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2016 року у справі № 755/14967/15-ц стягнув солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року № 001-2902/756-0468 і № 001-2902/756-0473 у розмірі 125 516,86 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3 357 576,00 грн (том 1, а. с. 65, 66).

Апеляційний суд міста Києва рішенням від 21 грудня 2016 року, ухваленим у справі № 755/14967/15-ц, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125 516,86 швейцарських франків та стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» судових витрат у розмірі по 1 827,00 грн з кожного скасував і ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення із ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125 516,86 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3 357 576,00 грн. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін (том 1, а. с. 67-71).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, Верховний Суд першочергово надає оцінку доводам касаційної скарги щодо порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, що згідно з частиною другою статті 414 цього Кодексу є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, причому навіть незалежно від наявності таких доводів касаційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Матеріалами цієї справи підтверджується, що Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 22 липня 2020 року відкрив провадження у цій справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (том 1, а. с. 90, 91).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05 листопада 2020 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 25 січня 2022 року, відкрив провадження у справі № 910/15985/20 про неплатоспроможність (банкрутство) фізичної особи ОСОБА_1 , запровадив процедуру реструктуризації боргів боржника та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а. с. 130-133).

28 січня 2021 року сторона відповідачів подала до суду першої інстанції клопотання про передання цієї справи до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті в межах справи № 910/15985/20 про неплатоспроможність (банкрутство) ОСОБА_1 , однак Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 18 лютого 2021 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання, зазначивши, що відповідач просить передати цивільну справу на розгляд до господарського суду, тобто передати справу до іншого суду не за територіальною юрисдикцією (підсудністю), а за підвідомчістю, що не передбачено положеннями статті 31 ЦПК України (том 1, а. с. 128, 129, 150-155).

Проаналізувавши Єдиний державний реєстр судових рішень, Верховний Суд установив, що Господарський суд міста Києва постановою від 17 квітня 2023 року у справі № 910/15985/20 визнав фізичну особу ОСОБА_1 неплатоспроможною та запровадив процедуру погашення боргів боржника, яка наразі ще не завершена (посилання: https://reestr.court.gov.ua/Review/110484071).

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що ця справа має розглядатися у порядку господарської юрисдикції відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який введено в дію 21 жовтня 2019 року (далі - КУзПБ).

Відповідно до частин першої та другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

ЦПК України передбачає ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.

У постановах від 15 травня 2019 у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 і № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають не тільки керуватися тим, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) (провадження № 12-92гс20) зазначено, що, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватноправових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Предметом позову у цій справі є вимоги АТ «Універсал Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , стосовно якої господарський суд порушив справу про неплатоспроможність (банкрутство)та запровадив процедуру погашення боргів боржника, яка наразі ще не завершена.

Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми КУзПБ передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, позов у цій справі відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство позивача або відповідача.

Урегулювання процедури розгляду спорів до позивача або відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції та підсудності справ одному господарському суду, який акумулює усі майнові спори, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство.

Отже, спір, який виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. При цьому необхідності закриття провадження у справі немає, оскільки зазначені дії можуть призвести до створення перешкод позивачу у доступі до правосуддя та унеможливити захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 КУзПБ.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство боржника ОСОБА_1 .

Аналогічних по суті висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/4673/21 (провадження № 61-6170св22), від 14 червня 2023 року у справі № 643/8813/21 (провадження № 61-3453св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 187/1079/15 (провадження № 61-6125св23).

Враховуючи, що аргументи заявника про порушення судами попередніх інстанцій правил судової юрисдикції знайшли своє підтвердження, то Верховний Суд не дає оцінки іншим доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/15985/20 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасувати.

Матеріали справи № 761/21023/20 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/15985/20 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік