Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №367/4241/17

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 367/4241/17

провадження № 61-4985св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яценка Віктора Владиславовича на постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

На обґрунтування позову посилалася на такі обставини. Відповідно до договорів відчуження земельних ділянок, укладених 25 липня 2014 року та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О., за реєстраційними номерами 1534,1535, вона продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали дві земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1, площею 0,08 га та 0,02 га, з кадастровими номерами 3210900000:01:082:0069 та 3210900000:01:082:0068. Пунктом
2.1 розділу 2 укладених між сторонами договорів визначено порядок розрахунків за земельні ділянки шляхом передачі ОСОБА_1 майнових прав на квартиру проєктною площею не більше ніж 100 кв. м, яка буде побудована відповідачами на АДРЕСА_1, при цьому 1/5 ідеальної частки майнових прав на квартиру мала бути передана в рахунок оплати ціни земельної ділянки площею 0,02 га із кадастровим номером 3210900000:01:082:0068, а 4/5 ідеальної частки майнових прав на неї - земельної ділянки площею 0,08 га із кадастровим номером 3210900000:01:082:0069, разом за обидві земельні ділянки - 5/5 частки майнових прав, тобто майнові права на одну цілу квартиру із визначеними згідно з пунктом 2.1 розділу 2 договорів від 25 липня 2014 року технічними характеристиками. Передача відповідачами майнових прав на квартиру мала здійснюватися шляхом укладення сторонами відповідного окремого договору купівлі-продажу майнових прав у строк не пізніше 18 місяців із дати укладання та нотаріального посвідчення договорів. Проте в обумовлений договорами відчуження земельних ділянок від 25 липня 2014 року строк ОСОБА_1 майнових прав на квартиру в оплату проданих нею відповідачам земельних ділянок не отримала і відповідний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру в строк до 25 січня 2016 року укладений не був. Згідно з пунктом 5.5 розділу 5 договору від 25 липня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1534, передбачено, що у разі невиконання сторонами зобов'язань з укладення договору купівлі-продажу майнових прав впродовж двох років з дати укладення цього договору, покупці зобов'язані сплатити продавцю суму, визначену у пункті 2.1, тобто 347 873 грн (оціночна вартість земельної ділянки площею 0,08 га), штраф у розмірі 420 000 грн та звільняються у такому випадку від зобов'язання передачі майнових прав на квартиру покупцю, як зазначено у пункті 2.1 договору. Згідно з пунктом 5.5 розділу 5 договору від 25 липня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1535, також передбачено, що у разі невиконання сторонами зобов'язань щодо укладення договору купівлі-продажу майнових прав впродовж двох років з дати укладення цього договору, покупці зобов'язані сплатити продавцю суму, визначену у пункті 2.1, тобто 86 968 грн (оціночна вартість земельної ділянки площею 0,02 га), та штраф у розмірі 105 000 грн, із наступним звільненням у такому випадку від зобов'язання передати покупцю майнові права на квартиру.

У зв'язку з викладеним позивач просила суд стягнути: з ОСОБА_2 на свою користь 217 420,50 грн основного боргу, 262 500 грн неустойки (штрафу), 3 % річних у розмірі 6 004,32 грн та 30 156,23 грн - інфляційних втрат, а всього 516 081,05
грн; з ОСОБА_3 - 217 420,50 грн основного боргу, 262 500 грн неустойки (штрафу), 3 % річних у розмірі 6 004,32 грн та 30 156,23 грн інфляційних втрат, а всього 516 081,05 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 217 420,50 грн основного боргу, 262 500
грн неустойки, 3 % річних у сумі 6 004,32 грн та 30 156,23 грн інфляційних втрат, а всього 516 081,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 217 420,50 грн основного боргу, 262 500

грн неустойки, 3 % річних у сумі 6 004,32 грн та 30 156,23 грн інфляційних втрат, а всього 516 081,05 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру в обумовлений сторонами строк укладено не було, тому відповідачі повинні сплатити позивачу вартість земельних ділянок та штрафи, передбачені положеннями договорів відчуження земельних ділянок від 25 липня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири будинок був вже введений в експлуатацію, тому у власність позивача передана квартира за договором купівлі-продажу, а не майнові права на неї. Позивачем не доведено факту невиконання відповідачами своїх зобов'язань перед нею за договорами від 25 липня 2014 року, оскільки вона отримала квартиру за вказаними договорами, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів на її користь грошових коштів та штрафних санкцій, передбачених умовами договорів за їх невиконання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року скасувати, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2016 року позивач отримала квартиру, що розраховувала отримати при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 25 липня 2014 року. Це не відповідає дійсності, оскільки вона придбала вказану квартиру за власні кошти.

Суд не зазначив, яким письмовим доказам суперечать показання свідка ОСОБА_5, не врахував, що у справі № 367/5254/18 відповідач ОСОБА_3 подав позовну заяву про визнання договору купівлі - продажу квартири від 22 лютого 2016 року недійсним, у якій він зазначив, що вказана квартира була продана.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law25~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law26~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що всуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law29~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до договорів відчуження земельних ділянок укладених 25 липня 2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О., за реєстраційними номерами 1534,1535, ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 придбали дві земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1, площею 0,08 га та 0,02 га, за кадастровими номерами 3210900000:01:082:0069 та 3210900000:01:082:0068 відповідно.

Пунктом 2.1 розділу 2 цих договорів визначено порядок розрахунків за вищевказані земельні ділянки шляхом передачі ОСОБА_1 майнових прав на квартиру проєктною площею не більше ніж 100 кв. м, яка буде побудована відповідачами на АДРЕСА_1, при цьому 1/5 ідеальної частки майнових прав на квартиру мала бути передана в рахунок оплати ціни земельної ділянки площею 0,02 га із кадастровим номером undefined, а 4/5 ідеальної частки майнових прав на неї - земельної ділянки площею 0,08 га із кадастровим номером undefined, разом за обидві земельні ділянки - 5/5 частки майнових прав, тобто майнові права на одну цілу квартиру із технічними характеристиками, визначеними у пункті 2.1 розділу 2 зазначених договорів від 25 липня 2014 року. Передача відповідачами майнових прав на квартиру мала здійснюватися шляхом укладення сторонами відповідного окремого договору купівлі-продажу майнових прав у строк не пізніше 18 місяців із дати укладання та нотаріального посвідчення договорів відчуження.

22 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, загальною площею 93,8 кв. м, відповідно до якого остання отримала зазначену квартиру у власність (т. 1, а. с. 78-81).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 6, 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642 643 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що житловий будинок вже введений в експлуатацію, та урахувавши, що метою позивача ОСОБА_1 при укладенні 25 липня 2014 року договорів відчуження земельних ділянок було отримання у власність квартири, яка за своїми параметрами мала відповідати характеристикам, зазначеним у договорах, що і відбулося 22 лютому 2016 року шляхом укладення між сторонами договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, загальною площею 93,8 кв. м, квитанції про сплату грошових коштів на користь відповідачів за вказану квартиру позивачем не надано, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач отримала вказану квартиру у рахунок виконання договорів відчуження земельних ділянок від 25 липні 2014 року, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів та штрафних санкцій, передбачених умовами договорів за їх невиконання.

Доводи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу квартири від 22 лютому 2016 року є самостійним договором, не пов'язаним з умовами договорів купівлі-продажу земельних ділянок, зводяться до непогодження зі встановленими апеляційним судом обставинами справи.

За правовою природою вказаний договір купівлі-продажу від 22 лютому 2016 року є правочином, що має похідний характер та є таким, що вчинений на виконання умов договорів купівлі - продажу земельних ділянок.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що у справі № 367/5254/18 відповідачем ОСОБА_3 подано позовну заяву про визнання договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2016 року недійсним, в якій він зазначив, що вказана квартира була продана, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не є преюдиційною.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, непогодження зі встановленими обставинами справи, до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПКУкраїни не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яценка Віктора Владиславовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко