Постанова
Іменем України
27 липня 2020 року
м. Київ
справа № 227/2289/19
провадження № 61-2353св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Папоян В. В., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати і компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця». 31 травня 2017 року її було звільнена на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Однак АТ «Укрзалізниця» при її звільненні не здійснило з нею повний розрахунок по заробітній платі та іншим виплатам. На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» заборгованість із заробітної плати за березень-травень 2017 року у розмірі 25 125,71 грн, яка включає: заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 5 804,37 грн, заборгованість із заробітної плати за квітень 2017 року у розмірі 3 663,19 грн, заборгованість із заробітної плати за травень 2017 року у розмірі 15 658,15 грн, в яку входить й заборгованість із компенсації за невикористані 46 днів відпустки у розмірі 11 775,54 грн та компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати станом на 01 березня 2019 року у розмірі 5 033,66 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2019 року у складі судді Здоровиці О. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за березень-травень 2017 року у загальному розмірі 22 323,54 грн.
Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» при виплаті ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 3 653,34 грн.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 661,84 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, положеннями КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», тому, враховуючи, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, виконувала свої трудові обов`язки у повному обсязі, однак, при її звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за березень-травень 2017 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заробітної плати за березень-травень 2017 року відмовлено.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів змінено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 91,47 грн.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено.
Компенсовано АТ «Укрзалізниця» за рахунок держави судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 148,54 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у трудових правовідносинах між АТ «Укрзалізниця» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 , з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли і до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, при цьому позивач не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження наявності заборгованості та її розміру, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості у розмірі 22 323,54 грн.
Разом з тим, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсації втрати частини заробітної плати за першу половину березня 2017 року, яка була виплачена 24 липня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати за березень-травень 2017 року, оскільки позивач надав суду належні і достатні докази на підтвердження наявності заявленої суми заборгованості, зокрема, розрахункові листи, довідки підприємства про нараховані суми, надані Пенсійним фондом України індивідуальні відомості про застраховану особу про виплату заробітної плати. Платіжні відомості, на які посилається апеляційний суд, є виключно внутрішніми документами відповідача, не є доказом виплати позивачу заробітної плати, не містять критеріїв правильності розрахунку заробітної плати, не містять підпису позивача або доказу ознайомлення позивача з даними документами.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем і працювала на посаді бухгалтера «Іловайської дистанції електропостачання» державного підприємства «Донецька залізниця».
На підставі Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у Регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Також Кабінет Міністрів України постановою від 02 вересня 2015 № 735 затвердив статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та є регіональною філією цього товариства.
Наказом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 «Іловайська дистанція електропостачання» «Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізована шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Наказом (розпорядженням) від 30 травня 2017 року № 1007/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено 31 травня 2017 року з посади бухгалтера 2 категорії виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Відповідно до змісту вказаного наказу при звільненні ОСОБА_1 необхідно виплатити компенсацію за 49 днів відпустки.
Вищевказаний наказ про звільнення позивач не оспорює.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в АТ «Укрзалізниця».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.
У частині першій статті 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Частиною першою статті 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Укрзалізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за березень-травень 2017 року.
Аналогічний правовий висновок було висловлено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19 (провадження № 61-16679св19), від 03 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-1434св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 323/3736/18 (провадження № 61-13593св19).
Доводи касаційної інстанції щодо неналежності висновку Торгово-промислової палати України, як доказу відсутності вини відповідача, стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян
page
telegram
viber
youtube
