Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.06.2018 року у справі №632/1190/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа №632/1190/17

провадження №61-27098св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Велес Авто»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Яцини В. Б., Бровченко І. О., Бурлака І. В., від 28 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Велес Авто» про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсними та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що в мережі Інтернет він знайшов оголошення щодо розпродажу автомобілів марки «Ravon R2 Comfort» за 189 000 грн. Звернувшись до офісу відповідача, він 22 серпня 2017 року уклав договір доручення № Д-0070, за яким відповідач зобов`язався придбати та передати йому у власність транспортний засіб. На виконання умов договору він сплатив на рахунок відповідача 18 900 грн. При цьому йому не було роз`яснено, що вказана сума є винагородою повіреного за надання послуг за договором.

Після спливу триденного строку на передачу автомобілю представник відповідача в телефонній розмові повідомив йому, що автомобіль не може бути переданий через те, що нібито автовоз, який віз транспортні засоби, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Тому, йому запропоновано подати заяву про розірвання договору.

Посилаючись на те, що відповідачем при укладені договору не було доведено до його відома достовірних умов договору, що вплинуло на можливість його свідомого вибору, а також на порушення Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив суд визнати недійсним договір доручення № Д-0070 від 22 серпня 2017 року, а також стягнути з відповідача на його користь 18 900 грн в рахунок повернення коштів за вказаним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області в складі судді Библів С. В. від 04 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір доручення № Д-0070, укладений 22 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Велес Авто».

Стягнуто з ТОВ «Велес Авто» на користь ОСОБА_1 18 900 грн в рахунок повернення коштів, сплачених як винагороду повіреного за договором доручення № Д-0070 від 22 серпня 2017 року, а також судовий збір в сумі 640 грн, а всього - 19 950 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений сторонами договір не відповідає застереженням щодо несправедливих умов договору, які викладені у частині другій статті 18, а також у частині п`ятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і є невичерпними. Зокрема несправедливим є положення договору доручення, які містять умови про зміни у витратах щодо плати за дострокове його припинення, про розмір суми комісії 10 % від вартості транспортного засобу за організацію виконання договору, що становить 18 900 грн, яку позивач сплатив відповідачеві, і яка не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважав цю суму завищеною, і належним чином не обґрунтованою, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов`язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів у тексті договорів рукописним текстом. Доказів понесення інших витрат відповідачем суду не надано. Спірним договором фактично забезпечено захист інтересів лише повіреного, і це свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов`язками сторін. Умови спірного договору доручення є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача як споживача послуг можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ними коштів в рахунок винагороди повіреного, незважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вимогам статей 1008, 1009 ЦК України. Відповідач при укладенні спірного договору доручення всупереч статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» приховав призначення платежу в розмірі 18 900 грн під виглядом першочергових платежів, які, за умовами договору, не повертаються, та за своїм змістом є комісією за укладення самого договору. З цих підстав та відповідно до статті 227 ЦК України суд визнав спірний договір недійсним та в порядку статті 216 ЦК України стягнув з відповідача сплачений позивачем аванс в сумі 18 900 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Велес Авто» задоволено.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки районного суду. Згідно вимог чинного законодавства сторони є вільними в укладенні договорів на погоджених його сторонами умовах. Позивач був ознайомлений та погодився з усіма умовами спірного договору і не надав суду належних та допустимих доказів того, що відповідачем при укладені договору йому не було доведено достовірних умов такого договору, що вплинуло на можливість свідомого вибору позивача на його укладення. Доказування не може гуртуватись на припущеннях. Наявність у спірному договорі несправедливих умов, зокрема щодо ціни, і дисбалансу договірних прав і обов`язків сторін договору позивачем також не доведено. Погоджені сторонами умови містять зобов`язання як довірителя, так і повіреного. Призначення спірної суми позивач у момент її сплати розумів, оскільки зазначив відповідне призначення у квитанції від 22 серпня 2017 року як сплату винагороди повіреного за спірним договором доручення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову в позові. Умови спірного договору не були йому роз`яснені відповідачем при укладенні договору. Спірні умови є несправедливими та містять дисбаланс прав і обов`язків сторін договору. Йому не було роз`яснено призначення суми, яка була ним сплачена за спірним договором. Спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства і має бути визнаний недійсним згідно вимог статті 215 ЦК України, а сплачена за договором сума підлягає поверненню позивачу.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

30 липня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністрації ТОВ «Велес Авто» із заявою про надання йому автомобіля марки «Ravon R2 Comfort» вартістю 189 000 грн.

22 серпня 2017 року між ТОВ «Велес Авто» та ОСОБА_1 було укладено договір доручення № Д-0070, предметом якого є придбання транспортного засобу марки «Ravon R2 Comfort».

В той же день, ОСОБА_1 на рахунок відповідача було внесено 18 900 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

Призначенням платежу згідно квитанції зазначено сплата винагороди повіреного згідно договору доручення № Д-0069 від 22 серпня 2017 року.

За даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Велес Авто» вид діяльності цього товариства - консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Згідно пунктів 1.1 - 1.4 спірного договору доручення його предметом є: пошук ТОВ «Велес Авто» (повіреного) осіб, які мають бажання і можливість укладати договори поставки, купівлі-продажу, або будь-який інший договір, за яким ОСОБА_1 (довіритель) в подальшому отримує у власність транспортний засіб, а також кредитні договори та договори страхування, на умовах, найбільш вигідних для довірителя; здійснювати усні та/або письмові юридичні консультації щодо укладення вищевказаних договорів; укласти від імені довірителя, або здійснювати юридичне супроводження укладання вищевказаних договорів; здійснення оформлення документів та/або юридичне супроводження оформлення документів, а також вчиняти дії, необхідні для державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу за яким довіритель отримує право власності; повірений, діючи від імені або за участю та за рахунок довірителя, зобов`язаний укласти договір поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб «Ravon R2 Comfort 1,25» вартістю 189 000 грн, яка може бути й більшою в межах 20 відсотків. Правочини щодо набуття права власності вказаного транспортного засобу укладається повіреним із будь-якою особою, яка зацікавлена у продажу вказаного транспортного засобу та яка має можливість безготівкових розрахунків. Правочини щодо отримання кредитів та/або будь-яких інших фінансових послуг укладаються із спеціалізованими фінансовими установами, які мають відповідний дозвіл на даний вид діяльності.

Строк для вчинення вказаних дій повіреним у пункті 2.1.1 договору доручення визначений до 90 робочих днів з моменту укладення даного договору. При цьому повірений також зобов`язаний: надавати довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та /або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб (пункт 2.1.2); перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів купівлі-продажу, поставки транспортного засобу, договорів кредитування та договорів страхування, і інших договорів (пункт 2.1.3); діяти від імені та за рахунок довірителя та в його інтересах, укладати договори поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель у подальшому отримує у власність транспортний засіб, у тому числі кредитні договори та договори страхування, на найбільш вигідних для довірителя умовах (пункт 2.1.4); повідомити довірітеля на його вимогу про хід виконання договору (пункт 2.1.5); передати довірителю визначений транспортний засіб на умовах, викладений у договорі поставки або будь-якому договорі, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб (пункт 2.1.6); в 3-денний строк передати довірителю все одержане у зв`язку з виконанням доручення і надати звіт про виконання доручення та супроводжувальні і фінансові документи після підписання сторонами акту виконаних послуг (пункт 2.1.7).

Довіритель у свою чергу зобов`язаний: видати повіреному довіреність на вчинення вищевказаних у пункті 1.1 договору юридичних дій; забезпечити повіреного іншими засобами, необхідними для виконання повіреним доручення довірителя за цим договором; компенсувати витрати повіреного, які були пов`язані з виконанням даного договору. Акт про витрати, понесені повіреним, готується на протязі календарного місяця, після чого протягом 3-х робочих днів з дати отримання від повіреного підлягає підписанням довірителем; перерахувати на рахунок повіреного кошти в розмірі вартості транспортного засобу, визначеної у пункті 1.3 даного договору (189 000 грн) протягом строку не більше 60 робочих днів з дати укладення даного договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором.

Визначена у пункті 3.1 сума в розмірі 18 900 грн за надання послуг згідно з пункту 3.2 цього договору сплачується довірителем до або після укладення договору але не пізніше поточного дня, в якому було укладено договір.

Спірний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови повіреного у випадку відсутності можливості виконати свої обов`язки за договором щодо поставки, придбання транспортного засобу за визначеною у договорі ціною, або у разі не виконання умов договору довірителем щодо строків та розмірі проведення оплат по договору (пункт 4.1).

Про односторонню відмову від договору повірений письмово повідомляє довірителя. Якщо повірений відмовився від договору до виконання ним свого зобов`язання по укладанню договору поставки, купівлі-продажу або будь-якого іншого договору, за яким довіритель отримує у власність транспортний засіб, то повірений зобов`язаний повернути довірителю сплачені ним на виконання даного договору кошти, які вказані в пункті 1.3 даного договору (вартість автомобіля), протягом 10 банківських днів з дня отримання від довірителя заяви про повернення коштів та власних банківських реквізитів (пункт 4.1.1); повірений має право в односторонньому порядку розірвати договір виключно на умовах, передбачених чинним законодавством (пункт 4.1.2)

Довіритель також має право відмовитись від договору в односторонньому порядку, про що письмово повідомити довіреного (пункт 4.2).

У випадку відмови довірителя від договору протягом трьох днів з моменту укладення даного договору, повірений повертає 50 (п`ятдесят) відсотків від сплаченої винагороди повіреного та всі сплачені на виконання пункту 1.3 даного договору кошти, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання від довірителя заяви про відмову від договору та повернення коштів із зазначенням власних банківських реквізитів. У випадку коли заява про відмову від договору подана довірителем у строк більше 3-х днів, винагорода, яка вказана у пункті 3.1 даного договору (18 900 грн), поверненню не підлягає. Поверненню підлягають всі сплачені на виконання пункту 1.3 договору кошти протягом 30 (тридцяти) банківських днів (пункт 4.2.1).

Спірний договір підписаний сторонами без зауважень і заперечень. Підпис позивача (довірителя) є на кожній сторінці спірного договору, що свідчить про його ознайомлення з умовами договору в повному обсязі.

Крім того, згідно до пунктів 10.7, 10.9, 10.10 вказаного договору підписання даного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. Довіритель своїм особистим підписом засвідчив факт ознайомлення та згоди з умовами договору, підтверджує свої права та обов`язки за договором, здатність набувати права та обов`язки, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе, а також - що послуга, що надається за цим договором, обрана ним самостійно, свідомо, без нав`язування з боку товариства.

Апеляційним судом установлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що умови договору про плату повіреному за надання маркетингових та юридичних послуг довірителю, а також - за виконання свого обов`язку за договором доручення в сумі 18 900 грн, що складає 10 % від вартості автомобіля, який повірений зобов`язався придбати за рахунок коштів повіреного - є несправедливим умовами в контексті статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом вказано на відсутність доказів нечесної підприємницької практики відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За змістом частини першої статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно до частин першої і другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно частин п`ятої та шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей щодо предмета спору позивачем не порушувалось.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент подання позову до суду першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач був ознайомлений та погодився з усіма умовами спірного договору і не надав суду належних та допустимих доказів того, що відповідачем при укладені договору йому не було доведено достовірних умов такого договору, що вплинуло на можливість свідомого вибору позивача на його укладення, а також врахувавши, що, сплачуючи спірну суму, позивач розумів її призначення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Апеляційним судом повністю проаналізовано усі спірні положення договору доручення від 22 серпні 2017 року та обставини його укладення, враховано, що позивач мав можливість ознайомитись із умовами договору до його підписання, погодився із такими умовами в момент підписання кожної сторінки договору, а також розумів призначення суми, сплаченої за договором, що спростовує усі доводи касаційної скарги про несправедливість умов спірного договору та нечесну підприємницьку практику відповідача.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко