Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №489/5400/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 489/5400/17

провадження № 61-45166св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Миколаївська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2018 року у складі судді Рум`янцевої Н. О. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, у якому просила визнати за нею право власності на 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських та побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті її рідного дядька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилалась на те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частки зазначеного житлового будинку, а вона є спадкоємцем за заповітом, проте не може оформити свої спадкові права у зв`язку з тим, що за життя спадкодавець не отримав правовстановлюючий документ на належну йому частку житлового будинку.

10 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з аналогічним позовом до Миколаївської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, з такими ж обґрунтуванням та вимогами.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2017 року справи за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

21 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, у якому просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_4 та визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 3/9 частки домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами площею 733 кв. м на АДРЕСА_1 , після смерті його рідного дядька ОСОБА_4 . Зазначив третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На обґрунтування позову посилався на те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді 3/9 частки зазначеного домоволодіння. За життя, а саме 18 грудня 2012 року, ОСОБА_4 склав нотаріально посвідчений заповіт, яким заповів все належне йому на день його смерті майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках. Водночас 1/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 зазначеним заповітом не охоплена, оскільки за життя ОСОБА_4 не набув права власності на цю частку, так як не звернувся до відповідних органів для реєстрації права власності та отримання свідоцтва про право власності на свою частку та не виконав рішення Ленінської районної ради м. Миколаєва від 29 жовтня 1986 року № 337.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_3 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за кожною окремо, право власності на 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських та побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті їхнього дядька ОСОБА_4 , які відповідно до статті 1269 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернулися до нотаріуса із відповідними заявами про прийняття спадщини, але не можуть оформити свої спадкові права через те, що спадкодавець за життя не оформив державної реєстрації права власності на 1/3 частки житлового будинку. ОСОБА_3 також звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його дядька ОСОБА_4 , яку нотаріус прийняв та долучив до спадкової справи. Водночас ОСОБА_3 не є спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки у заповіті спадкодавець зазначив інших осіб, які від прийняття спадщини не відмовлялись та фактично прийняли її шляхом подання відповідних заяв, а тому вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом безпідставні.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заповіт від 18 грудня 2012 року ОСОБА_3 не оспорювався та на час розгляду справи був чинним. Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради від 29 жовтня 1986 року № 337 встановлено, що власниками домоволодіння АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 733 кв. м ., є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/3 частки кожний. Тому саме цим локальним нормативно-правовим актом, виданим органом виконавчої влади, було визначено право власності зазначених осіб на відповідні частки у нерухомому майні. Сам по собі факт неотримання свідоцтва про право власності та відсутність державної реєстрації права власності на нерухомість не позбавляє особу права власності на нерухоме майно, а тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 за життя був власником 1/3 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 , підтверджується письмовими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що він у суді першої інстанції не був належним чином повідомлений про розгляд справи, судову повістку на 13 липня 2018 року не отримував. В об`єднаній справі за позовами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 його залучено як третю особу,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Водночас він мав намір пред`явити позов до обох сторін, у якому заявити самостійні вимоги щодо підстав та предмета позовів. Рішення Ленінської районної ради м. Миколаєва від 29 жовтня 1986 року не підтверджує право власності його на спірне нерухоме майно. Крім того, суд безпідставно послався на довідку Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації») від 28 листопада 2017 року № 3287 як на право спадкодавця ОСОБА_4 на спадкове майно та включення до складу спадщини спірної 1/3 частки зазначеного житлового будинку.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_4 склав на ім`я позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заповіт від 18 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Воробйовою Т. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1010, за яким спадкодавець заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відділом комунального господарства Ленінського району м. Миколаєва ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності від 22 травня 1986 року на 1/10 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласниками вказаного домоволодіння були ОСОБА_5 , якій належало 1/10 частки цього домоволодіння, та ОСОБА_6 , якій належало 4/5 частки цього домоволодіння, на підставі свідоцтв про право власності від 22 травня 1986 року, виданих тим же відділом.

Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 29 жовтня 1986 року № 337 розділено домоволодіння на АДРЕСА_1 на два самостійних. Зазначеним рішенням встановлено, що власником домоволодіння АДРЕСА_1-А , яке розташоване на земельній ділянці площею 640 кв. м, є ОСОБА_6 , а власниками домоволодіння АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці площею 733 кв. м , є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - по 1/3 частки кожний. У зв`язку із цим відділ комунального господарства Ленінського району м. Миколаєва було зобов`язано оформити у встановленому порядку та видати свідоцтва про право особистої власності всім заінтересованим особам, зазначеним у цьому рішенні, а бюро технічної інвентаризації - зареєструвати свідоцтва про право приватної власності на АДРЕСА_1 .

За життя всіх співвласників зазначене рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 29 жовтня 1986 року № 337 виконано не було, свідоцтва про право власності на частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок не одержані та не зареєстровані.

Довідкою КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 28 листопада 2017 року № 3287 повідомлено, що відповідно до матеріалів інвентарної справи, станом на 28 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за: ОСОБА_4 - 1/10 частки; ОСОБА_5 - 1/10 частки; ОСОБА_6 - 4/5 частки, на підставі свідоцтва про право власності від 22 травня 1986 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2016 року задоволено позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 та на житловий будинок з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 листопада 2017 року № 104053522 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2016 року.

Постановами приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Воробйової Т. А. від 26 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом у зв`язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, та у зв`язку з тим, що вчинення такої дії суперечить законодавству України (а. с. 118-120).

Приватний нотаріус Воробйова Т. А. повідомила ОСОБА_3 , що його заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 прийнято та приєднано до матеріалів спадкової справи та роз`яснила, що заповіт посвідчено не на його користь, а тому право на прийняття спадщини виникає у нього лише у разі відмови від прийняття або неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом (а. с. 168).

Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи № 26/2014 щодо майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з положеннями частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Зміст позовних заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради свідчить про те, що вони претендують на отримання у власність у порядку спадкування за заповітом після смерті дядька ОСОБА_4 по 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім того, із позовом до Миколаївської міської ради також звернувся ОСОБА_3 із вимогами про визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 3/9 частки зазначеного домоволодіння.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2017 року цивільні справи за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року цивільні справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Отже, суд першої інстанції розглянув позови окремих спадкоємців до Миколаївської міської ради, об`єднавши їх.

Проте у цій справі існує спір не між спадкоємцями та Миколаївської міською радою, а між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо спадкового майна, що залишилось після смерті їхнього дядька ОСОБА_4 , а саме частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Суд першої інстанції всупереч наведеним вище нормам процесуального права не сприяв учасникам процесу в реалізації ними їхніх процесуальних прав, не звернув уваги на те, що всі три позови було заявлено до неналежного відповідача, при цьому не використав усіх наданих суду процесуальних можливостей для визначення складу учасників судового процесу та вирішення справи за їх участі у відповідному статусі.

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, проте в об`єднаній справі розглядаються їх самостійні позовні вимоги на предмет спору і суд першої інстанції мав роз'яснити ОСОБА_3 право на їх залучення до участі у справі за його позовом співвідповідачами чи заміну первісного відповідача - Миколаївську міську радуна належних відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані порушення суду першої інстанції уваги не звернув та погодився з його висновками.

Таким чином, суди фактично не виконали завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин, склад учасників судового процесу, чиїх інтересів стосується вирішення цього спору, що призвело до передчасного ухвалення рішення про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно вирішити питання про склад учасників судового розгляду, повно та всебічно дослідити обставини справи, дати належну оцінку доказам у справі, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 411, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко