Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №442/615/18

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 442/615/18-ц

провадження № 61-2216 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Дрогобицька міська рада Львівської області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду

від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року Дрогобицька міська рада Львівської області звернулася

до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2017 року за результатами планової перевірки відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області виявлено, що ОСОБА_1 було здійснено прибудову гаражу до її житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , без права на виконання будівельних робіт. Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області було видано припис

від 08 вересня 2017 року № 3/19 про припинення виконання будівельних

робіт ОСОБА_1 до отримання нею права на викання таких робіт. Крім того, 08 вересня 2017 року складено протокол про адміністративне правопорушення №3/19.

Зазначено, що самовільна прибудова, здійснена відповідачкою, порушує права Дрогобицької міської ради Львівської області, як власника земельної ділянки, а також права іншого власника, зокрема сусіда ОСОБА_2 , який звернувся до відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області

із заявою від 20 листопада 2017 року про порушення його прав зазначеним вище будівництвом.

Посилаючись на викладене, Дрогобицька міська рада Львівської області просила суд зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно здійснену прибудову гаражу по АДРЕСА_1

та привести земельну ділянку до попереднього стану.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про вступ у вищевказану справу, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору. Одночасно подав позов до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого гаражу між будинками АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . На відстані шести метрів від його будинку знаходиться будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 Земельна ділянка, на якій розташований будинок

ОСОБА_1 , належить Дрогобицькій міській раді Львівської області.

У липні 2017 року ОСОБА_1 без узгодження з ним розпочала капітальне будівництво гаражу між їхніми будинками. Вказане будівництво відповідачка проводила шляхом залиття монолітного фундаменту, на якому звела цегляні стіни, таким чином, що стіна самовільно побудованого гаражу є суміжною

зі стіною його будинку, що негативно позначається на його технічному стані. Він позбавлений можливості здійснювати обслуговування будинку, виконувати фасадні роботи, влаштовувати ізоляцію від атмосферних опадів. ОСОБА_1 не реагувала на його заперечення щодо будівництва, що змусило його звернутися до міського голови зі скаргою. Спірне будівництво виконано всупереч вимогам статей 34-37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд зобов`язати

ОСОБА_1 знести самочинно побудований гараж між будинками АДРЕСА_2 .

Протокольною ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 березня 2018 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 24 квітня 2018 року у складі судді Медведика Л. О. позов Дрогобицької міської ради Львівської області задоволено частково. Зобов`язано

ОСОБА_1 знести самочинно прибудований гараж до будинку

АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно побудований гараж між будинками АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов Дрогобицької міської ради Львівської області та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 самочинно збудувала гараж між будинками

АДРЕСА_2 без належного дозволу та затвердженого проєкту на земельній ділянці, власником якої є Дрогобицька міська рада Львівської області. Будівельні роботи по зведенню гаража між зазначеними будинками проведено без згоди власника сусіднього будинку АДРЕСА_3 , яким є ОСОБА_2 , що порушує його права, так як позбавляє його доступу до стіни його будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської областівід 24 квітня

2018 року скасовано. Провадження у справі за позовом Дрогобицької

міської ради Львівської області до ОСОБА_1 , третя особа -

ОСОБА_2 , про знесення самочинно здійсненної прибудови гаражу

до будинку та приведення земельної ділянки до попереднього стану

закрито. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого гаражу між будинками АДРЕСА_1

АДРЕСА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та закриваючи провадження

у справі за позовом Дрогобицької міської радиЛьвівської області

про знесення самочинно здійсненної прибудови гаражу до будинку та приведення земельної ділянки до попереднього стану, апеляційний суд виходив із того, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовуваву спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинної реконструкції будинку та усунення порушень шляхом приведення її до попереднього стану. А тому справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені

у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 було надано дозвіл міською радою на проектування та будівництво гаражу по АДРЕСА_1 за згодою попереднього власника сусіднього будинку АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 , яка на той час самостійно

та одноосібно проживала у цьому будинку та не заперечувала проти будівництва ОСОБА_1 цегляного гаражу у блоці з належним

її будинком. При цьому ОСОБА_1 побудувала спірний гараж

на земельній ділянці, яка на цей час належить їй на праві власності. Отже,

ОСОБА_2 не довів, що внаслідок спорудження ОСОБА_1 гаражу між будинками АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 порушуються його права, як власника будинку

АДРЕСА_3 . Крім того, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано

усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування

та притягнення винної особи до відповідальності, проте такі заходи не вчинялися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині відмови

у задоволенні його позову скасувати, а рішення міськрайонного суду

в частині задоволення його позову залишити без змін.

Отже, постанова Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року

в частині закриття провадження у справі за позовом Дрогобицької міської ради Львівської областіпро знесення самочинно здійсненної прибудови гаражу до будинку та приведення земельної ділянки до попереднього стану не оскаржується, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України

у касаційному порядку не переглядається.

Таким чином, Верховний Суд переглядає судове рішення апеляційного суду

в частині вирішення позову ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року відмовлено.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року справу за позовом Дрогобицької міської ради Львівської областідо ОСОБА_1 , третя

особа ? ОСОБА_2 , про знесення самочинно здійсненої прибудови гаражу до будинку та приведення земельної ділянки до попереднього стану; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованого гаражу між будинками за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року призначено до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві у зв`язку зі звільненням у відставку попереднього судді-доповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову, оскільки належним чином не дослідив усіх обставин справи. Натомість, рішення суду першої інстанції у частині задоволених його позовних вимог

є законним та обґрунтованим. Так, суд першої інстанції правильно виходив

із того, що ОСОБА_1 самочинно збудувала гараж між будинками АДРЕСА_2 без належного

дозволу та затвердженого проекту на земельній ділянці, власником якої є Дрогобицька міська рада Львівської області. Будівельні роботи по зведенню гаража між зазначеними будинками проведено без згоди власника сусіднього будинку АДРЕСА_3 , яким він є, що порушує його права, так як позбавляє його доступу до стіни його будинку. Апеляційний суд на зазначене належної

уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 мала дозвіл на проектування та будівництво гаражу по

АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 17 липня 2008 року

№ 206 за згодою попереднього власника сусіднього будинку АДРЕСА_3 -

ОСОБА_3 , оскільки не врахував, що останній належала 1/6 ідеальна частка будинку АДРЕСА_3 , а тому надана її нотаріальна згода на будівництво не може замінити згоду усіх на той час співвласників цього будинку. При

цьому згода попередньої співвласниці 1/6 ідеальної частки будинку

АДРЕСА_3 не має жодних правових наслідків для нього, як нового власника цього будинку. Також апеляційний суд не врахував, що рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 17 липня 2008 року № 206, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на проектування та будівництво спірного гаражу, оскаржено ним у судовому порядку у справі № 442/1905/18-ц, яка на цей час знаходиться у провадженні Львівського апеляційного суду. Крім того, апеляційний суд

не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 оформила право власності

на земельну ділянку під її житловим будинком та спірним гаражем вже

після ухвалення судом першої інстанції рішення від 24 квітня 2018 року. Незаконними діями відповідачки щодосамовільного будівництва гаражу порушуються його право на вільне володіння, користування та розпорядженням майном, зокрема на обслуговування будинку, що йому належить.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 , в якому зазначила, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Позивачем не доведено, що внаслідок спорудження нею гаражу між будинками АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 порушуються будь-які його права. Зовнішня стіна житлового будинку, який належить позивачу, проходить по межі належній їй на праві власності земельній ділянці. ОСОБА_2 ніколи не звертався до неї із проханням надання йому у тимчасове користування частини її земельної ділянки для здійснення ним будь-яких будівельних чи ремонтних робіт належному йому житлового будинку.

Інші доводи сторін, які беруть участь у справі

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на відзив на його касаційну скаргу, в яких зазначено, що надана згода на будівництво спірного гаражу попереднього співвласника 1/6 ідеальної частки будинку

АДРЕСА_3 не може замінити згоду усіх співвласників цього будинку та не створює жодних правових наслідків для нового власника, яким є ОСОБА_2 . Спірне будівництво обмежує ОСОБА_2

у здійсненні права власності. Посилання ОСОБА_1 на постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ є безпідставними, так як постанови Пленумів судів вищих інстанцій не відносяться до законодавства, на підставі якого суди вирішують справи (стаття 10 ЦПК України). При цьому ОСОБА_1 не висловлювала згоди на перебудову самочинного будівництва.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 ,

в яких зазначено, що будівництво спірного гаражу не порушує прав позивача, так як його здійснено на належній їй земельній ділянці за згодою органу влади та суміжного землекористувача. Здійснення будівництва гаражу

у зблокуванні із будинком позивача суттєво покращить тепло ізоляцію зовнішньої стіни його будинку, що у свою чергу автоматично позбавить ОСОБА_2 у потребі проведення ним будь-яких додаткових будівельних робіт із утеплення зовнішньої стіни будинку та отриманні від неї сервітуту для використання частини її земельної ділянки з цією метою. Судом враховано, що вона згодна на перебудову спірного гаражу, а знесення є крайньою мірою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору дарування 1/2 ідеальної частини житлового будинку

від 12 березня 2009 року, посвідченого Спариняк Л. В., приватним

нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області, та зареєстрованого у реєстрі за № 595, а також на підставі договору купівлі-продажу 1/2 ідеальної частини житлового будинку від 02 березня

2012 року, посвідченого Спариняк Л. В., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області,

та зареєстрованого у реєстрі за № 309, ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_3 .

Земельна ділянка, на якій знаходиться вищевказане нерухоме майно, належить Дрогобицькій міській раді Львівської області, а у ОСОБА_2 перебуває у безстроковому користуванні.

На відстані близько шести метрів від його житлового будинку знаходиться сусідній будинок АДРЕСА_1 , який на підставі договору дарування від 10 квітня 2008 року № 799 належить ОСОБА_1

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області за № 1189 від 26 квітня 2018 року, відповідно до пункту 2.7 якого ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку,

площею 637 кв. м, по АДРЕСА_1

з кадастровим № 4610600000:01:057:9116 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 травня 2018 року за № 122769109.

ОСОБА_3 , попередній власник сусіднього житлового будинку

по АДРЕСА_3 , яка на той час самостійно та одноосібно проживала у цьому сусідньому житловому будинку, надала ОСОБА_1 дозвіл та не заперечувала проти будівництва нею цегляного гаражу у блоці з належним її будинком (а. с. 81).

Згідно з підпункту 1.4 рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської областівід 17 липня 2008 року № 206 ОСОБА_1 надано дозвіл на проектування та будівництво гаражу на закріпленій земельній ділянці, площею 600 кв. м, у будинковолодінні по

АДРЕСА_1 за згодою власника сусіднього будинковолодіння (а. с. 82).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, чинне законодавство не визнає самочинне будівництво об`єктом правового захисту, крім передбаченого частиною третьою статті 376 ЦК України випадку, а тому правовими наслідками самочинного будівництва в разі звернення до суду з позовом відповідного органу є або знесення такого будівництва або проведення відповідної його перебудови.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 5, 17 постанови від 30 березня

2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (статті 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише

тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи

щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

(пункт 22 вказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільний і кримінальних справ).

У пункті 22, 24 вищевказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ судам також роз`яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою

і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності; знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Судом встановлено, що згідно з підпункту 1.4 рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 17 липня 2008 року № 206 ОСОБА_1 надано дозвіл на проектування та будівництво гаражу

на закріпленій земельній ділянці, площею 600 кв. м, у будинковолодінні

по АДРЕСА_1 за згодою власника сусіднього будинковолодіння по АДРЕСА_3 , яким на той час була ОСОБА_3 , яка самостійно та одноосібно проживала у цьому сусідньому житловому будинку і надала дозвіл

ОСОБА_1 та не заперечувала проти будівництва нею цегляного гаражу у блоці з належним її будинком.

У зв'язку з цим безпідставними є доводи ОСОБА_5 про те, що на нього не поширюється згода на будівництво гаражу, наданого попереднім суміжним власником, так як для нього є обов`язковими такі дії попереднього власника, за винятком випадків, коли така згода є незаконною.

На цей час земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області за № 1189 від 26 квітня 2018 року, відповідно

до пункту 2.7 якого ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку, площею 637 кв. м, по АДРЕСА_1 з кадастровим № 4610600000:01:057:9116 для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 травня 2018 року за № 122769109.

Отже, ОСОБА_1 побудувала спірний гараж на земельній ділянці, яка належить їй праві власності.

За таких обставин апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 було надано дозвіл міською радою на проектування та будівництво гаражу

по АДРЕСА_1 за згодою попереднього власника сусіднього будинку АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 , яка на той час самостійно та одноосібно проживала у цьому будинку та не заперечувала проти будівництва ОСОБА_1 цегляного гаражу у блоці з належним її будинком. При цьому ОСОБА_1 побудувала спірний гараж на земельній ділянці, яка на цей час належить їй на праві власності.

Отже, ОСОБА_2 не довів, що внаслідок спорудження ОСОБА_1 гаражу між будинками АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 порушуються його права, як власника будинку

АДРЕСА_3 . Крім того, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 17 липня 2008 року № 206, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на проектування та будівництво спірного гаражу, ним оскаржено у судовому порядку, безпідставні, так як постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у справі № 442/1905/18-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення міської ради відмовлено.

Посилання касаційної скарги на те, що надана згода ОСОБА_3 , попередньої співвласниці 1/6 ідеальної частки будинку

АДРЕСА_3 , не має жодних правових наслідків для нього, як нового власника цього будинку, також

не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 набув право власності

на цей житловий будинок у березні 2009 року, тобто вже після надання дозволу ОСОБА_6 на проектування та будівництво спірного гаражу рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 17 липня 2008 року № 206 за згодою власника сусіднього будинковолодіння - ОСОБА_3 .

Доводи ОСОБА_2 про те, що постанови пленумів судів вищих інстанцій

не є законом, а застосуванню підлягає законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи (стаття 10 ЦПК України), є вірним, проте не змінює зміст і законність судового рішення апеляційного суду, так як постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)»

лише роз`яснює судам, як застосовувати законодавство про самочинне будівництво і надає судам рекомендації, які відповідають вимогам закону, зокрема, про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою,

і що необхідно з'ясувати, чи є можливість перебудови самочинного будівництва.

При цьому вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у постановах: від 19 квітня 2017 року № 6-129цс17

у справі № 354/612/13-ц; від 06 вересня 2017 року № 6-1721цс16 у справі

№ 642/7110/15-ц, і підстав для відступлення від них немає.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк