Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №391/767/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 391/767/17

провадження № 61-39069св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

заявник - Червонослобідська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області,

заінтересована особа - Компаніївська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Червонослобідської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області в складі судді Червонописького В. С., від 06 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області в складі суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А., від 21 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 році Червонослобідська сілька рада Компаніївського району Кіровоградської області звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, заінтересована особа - Компаніївська районна державна адміністрація Кіровоградської області.

В обґрунтування вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 . В день його смерті відкрилася спадщина. ОСОБА_1 належить земельна ділянка (пай) загальною площею - 6,35 га, виготовлений та виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР № 0053698. У Спадковому реєстрі інформація щодо ОСОБА_1 відсутня, відповідно свідоцтво про право на спадщину не видавалось, заповіт не складався.

Посилаючись на те, що у померлого відсутні спадкоємці, а спадщина відкрилася більше 10 років тому і ніким не прийнята, заявник просив суд визнати відумерлою спадщину у вигляді земельної частки (паю) площею 6,35 га, розташованої на території Червонослобідської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1 , передати земельну ділянку у власність територіальної громади в особі Червонослобідської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відносини спадкування майна ОСОБА_1 виникли ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК Української РСР 1963 року, яким не передбачено порядку визнання спадщини відумерлою. Спадкове майно належить державі в силу закону чинного на момент відкриття спадщини, а саме пункт 5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР 1963 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу голови Червонослобідської сілької ради Компаніївського району Кіровоградської області залишено без задоволення. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, Червонослобідська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні заяви. Судами не враховано, що правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно мають застосовуватися до спірних правовідносин в указаній справі. Строки застосування правил, зазначені вказаною статтею, судами визначені неправильно. Відповідно до норм ЦК УРСР 1963 року, положення якого діяли на момент відкриття спадщини, встановлено перелік випадків переходу спадкового майна за правом спадкоємства до держави, згідно статті 555 ЦК УРСР 1963 року, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом. ОСОБА_1 після своєї смерті заповіт не залишив і спадкоємці жодної черги спадщину не приймали. Спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) в порядку, передбаченому статтею 555 ЦК УРСР 1963 року, до держави не перейшла, тому для захисту інтересів держави подана територіальною громадою заява має бути задоволена з огляду положення абз. 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції з 01 січня 2004 року, якою визначено, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була ніким прийнята із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тому це є пряме посилання на застосування судом до даних правовідносин положень статті 1277 цього Кодексу.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, із посиланням на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. датою відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні положення ЦК УРСР, що вірно зробили суди. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

Справу передано судді-доповідачу Хопті С. Ф.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 .

В день його смерті відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 належала земельна ділянка (пай) загальною площею - 6,35 га, виготовлений та виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР № 0053698.

У Спадковому реєстрі інформація щодо ОСОБА_1 відсутня, свідоцтво про право на спадщину не видавалось, заповіт не складався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року .

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом.

У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції, Закону 2004 року) визначено, що правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила Книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529-531 ЦК Української РСР.

Тобто, правила абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування відповідно до норм ЦК Української РСР.

Таким чином, сплив однорічного строку, встановленого частиною другою статті 1277 ЦК України та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Установивши, що спадщина після смерті ОСОБА_1 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви в даній справі, оскільки до цих правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК Української РСР 1963 року, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою та перехід прав і обов`язків від спадкодавця до органу місцевого самоврядування.

Крім наведеного, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК Української РСР 1963 року спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 391/769/17 (провадження № 61-39068св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 671/1656/17 (провадження № 61-5099св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/1153/18-ц (провадження № 61-5353св19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/23/19 (провадження №61-7584св19), від 11 листопада 2019 року у справі № 671/24/19, (провадження № 61-8643св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 671/1558/18 (провадження № 61-15487св19), від 13 січня 2020 року у справі № 671/1090/18 (провадження № 61-1383св19, від 26 березня 2020 року у справі № 391/766/17 (провадження № 61-39074св18).

Підстав відступити від указаних висновків у даній справі Верховний Суд не встановив.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Червонослобідської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко