Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №335/4431/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 335/4431/17

провадження № 61-2725св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Калюжної В. В. від 12 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А., від 13 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що він з 01 червня 1982 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця», з 01 грудня 1988 року обіймав посаду начальника вагона-транспортера зчленованого типу з підсумованим обліком робочого часу з періодом обліку потурно, який передбачав надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

При звільненні відповідач виплатив йому 55 568,46 грн за 286 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Такі дії щодо виплати заробітної плати за невикористані дні домашнього відпочинку вважає незаконними, оскільки, на його думку, цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено як надурочну роботу у подвійному розмірі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ «Українська залізниця» заборгованість з виплати заробітної плати за 286 діб невикористаного часу домашнього відпочинку, як надурочних робіт у сумі 25 702,82 грн та стягнути витрати на оплату правової допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати 286 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 25 702,82 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок, а саме, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпочинку у подвійному розмірі, як це передбачено пунктом 11.8 наказу Міністерства транспорту України «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», затверджених наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц (далі - Наказ № 40-Ц), тому наявні правові підстави для стягнення недоплаченої суми компенсації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року, апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потурним обліком робочого часу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовані пункт 11.8 наказу № 40-Ц, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Наказ № 40-Ц є локальним нормативним документом корпоративного характеру, положення пункту 11.8 якого суперечить чинному законодавству України. За своєю юридичною силою КЗпП України має пріоритет над підзаконним актом - наказом № 40-Ц, а отже, застосування положень наказу № 40-Ц щодо правовідносин, що врегульовані чинним трудовим законодавством України, є безпідставним. Невикористаний час відпочинку позивача - 286 діб, не можна зараховувати і оплачувати як надурочну роботу. Крім того, позивач пропустив тримісячний строк позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2018 року ОСОБА_4 в особі адвоката Вельможко А. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди правильно застосували до спірних правовідносин положення наказу № 40-Ц, яким врегульовано порядок компенсації часу невикористаного домашнього відпочинку шляхом оплати еквівалентної кількості робочих годин як надурочної роботи, тобто у порядку, передбаченому статтею 106 КЗпП України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що у період з 01 червня 1982 року позивач працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця».

З 01 грудня 1988 року позивач обіймав посаду начальника вагоно-транспортера зчленованого типу з підсумованим обліком робочого часу з періодом обліку потурно, який передбачав надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

13 червня 2012 року позивач був звільнений з роботи. При звільненні ОСОБА_4 виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 286 діб на загальну суму 55 568,46 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спір між сторонами виник з приводу застосування різного підходу до обчислення компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник сплачує робітнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення та розмір надбавок, доплат, премій, винагородження та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вищезазначених вимог.

За приписами статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів, трудових договорів.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв'язку України.

Пунктом 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 262 (далі - Положення), визначено, що Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з пунктом 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Статтею 61 КЗпП України встановлено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Пунктом 4.1 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» визначено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

Пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку при роботі потурно, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.

Установлено, що час домашнього відпочинку за своєю правовою природою відноситься до вихідних днів, отриманих згідно з корпоративними нормами у зв'язку з безперервністю робочого процесу.

Положеннями пункту 11.8 Наказу № 40-ц передбачено порядок оплати невикористаного часу домашнього відпочинку, а не переведення його у надурочний час, оплаті у такому порядку підлягає весь час невикористаного домашнього відпочинку наявний у позивача на момент звільнення, оскільки при роботі потурно вже було перевищено норми тривалості робочого часу позивача, що за відсутності можливості надання відпочинку, має бути компенсовано у вказаному порядку.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати та передбачено, що до неї входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Наказом № 40-Ц визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників у галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені статтею 2 Закону України «Про оплату праці», а отже, входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.

Установивши, що при звільненні позивача йому нараховано та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку у розмірі меншому, ніж це передбачено наказом № 40-Ц та статтею 106 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати за 286 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 25 702,82 грн.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно провели розрахунок компенсації за невикористаний час відпочинку, оскільки ОСОБА_4, працюючи потурно, відповідно до пункту 11.8 Наказу № 40-Ц має право на особливий порядок надання часу відпочинку та якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не була надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин повинна зараховуватися і оплачується як надурочна робота у подвійному розмірі годинної ставки.

Також безпідставними є доводи ПАТ «Українська залізниця» про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки компенсація за час невикористаного домашнього відпочинку відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, а до позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні працівника строк позовної давності не застосовується (частина друга статті 233 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк