Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №663/2615/15

Постанова

Іменем України

26 вересня2018 року

м. Київ

справа № 663/2615/15-ц

провадження № 61-4435св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 липня 2016 року у складі судді

Шульги К. М. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня

2016 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Полікарпової О. М., Прокопчук Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з договором від 30 травня 2006 року

№ Ф060527П ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 8 359,00 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом у строки та в порядку, встановленому у договорі, з кінцевим терміном повернення кредиту до 29 травня 2016 року. Для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладений договір поруки

№ 02-23-Ф060527П-1087.

Проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 12 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 246 063,70 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -

127 023,73 грн, заборгованості за процентами - 58 794,40 грн, пеня за прострочення повернення кредиту - 43 739,75 грн, пеня за прострочення повернення відсотків - 16 505,82 грн.

ОСОБА_3 із позовом не погодився та зазначив у своїх заперечення, що доводи позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві і не можуть бути задоволені, оскільки останній платіж він вніс 09 квітня 2009 року, а отже, у позивача на підставі пункту 4.5 кредитного договору, а саме з 10 червня 2009 року, виникло право вимагати дострокового погашення кредиту, проте позивач звернувся з позовом зі спливом строку позовної давності та не просив його поновити.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 02 липня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2006 року № Ф060527П у сумі 100 880,29 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що стягненню підлягає сума заборгованості за кредитом у межах загального трирічного строку позовної давності, тобто яка виникла після 10 вересня 2012 року. Разом з тим наданий 10 червня 2016 року відповідачем розрахунок свідчить про визнання ним позову у розмірі 4 720,65 доларів США, що еквівалентно сумі 100 880,29 грн, інші вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю. Крім того, з позовом до поручителя ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося з пропуском шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а отже, порука припинилась.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 скасовано. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до

ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь

ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2006 року № Ф060527П, а саме: 47 203,93 грн - заборгованість зі сплати відсотків, 18 215,36 грн - пеня за прострочення сплати відсотків, а всього - 65 419,29 грн. У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та неустойки, нарахованої у зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку повернути кредит, не підлягають задоволенню через сплив строку позовної давності, проте підлягають стягненню з боржника відсотки та пеня за прострочення їх сплати у межах строку позовної давності, відповідно до розрахунку позивача, до дня фактичного повернення боргу.

У листопаді 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанції, в якій просить їх скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заборгованість відповідача підлягає стягненню у повному обсязі, оскільки останній платіж фактично здійснено не 09 квітня

2009 року, а 11 серпня 2015 року, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що заборгованість за кредитним договором, яка виникла до 10 вересня 2012 року, знаходиться за межами строку позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 06 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ОСОБА_3, у яких заявник просить у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі судового рішення.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 28 березня 2018 року касаційне провадження у цій справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі

№ 444/9519/12-ц, постановлених у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 26 вересня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі

№ 663/2615/15-ц.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статей 212-213 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи за їх межі, враховуючи заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що 30 травня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № Ф060527П, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 359,00 доларів США на строк до 29 травня 2016 року зі сплатою

12 % за користування кредитом у строки та в порядку, що встановлені договором та графіком погашення кредиту.

Відповідно до пункту 1.1.2 кредитного договору погашення кредиту здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем, передбаченим у графіку, та в останній день користування кредитом із кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 29 травня 2016 року на умовах, визначених цим договором.

15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту від 30 травня 2006 року і внесено зміни до пункту 1.3.1, за якими поручитель ОСОБА_4 передає в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, іпотечною вартістю 210 591,00 грн.

06 квітня та 15 липня 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди № 2 та № 3 відповідно до яких уточнено порядок погашення кредиту.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 12 серпня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 11 513,61 доларів США, що еквівалентно 246 063,70 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 943,59 доларів США, що еквівалентно 127 023,73 грн; заборгованості за відсотками - 2 751,06 доларів США, що еквівалентно 58 794,40 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту -

2 046,63 доларів США, що еквівалентно 43 739,75 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків - 772,33 доларів США, що еквівалентно 16 505,82 грн.

Не погоджуючись із таким розрахунком ОСОБА_3 подав власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, із якого вбачається, що загальна заборгованість становить 4 720,65 доларів США. При цьому у своїх запереченнях просив застосувати строк позовної давності.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов виходив із того, що розрахунок відповідача свідчить про визнання ним позову у такому розмірі.

Апеляційний суд скасовуючи рішення в частині вирішення вимог до відповідача ОСОБА_3 та ухвалюючи нове, виходив із того, що кошти за кредитним договором у належному розмірі повернуто не було, проте позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та пенею за несвоєчасне повернення кредиту, а тому вони не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Проценти та пеня підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1048 ЦК України у межах строку позовної давності.

Однак із вказаними висновками судів як першої, так і апеляційної інстанції в повній мірі не можна погодитися виходячи з наступного.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до частини першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Пунктом 4.4 додаткової угоди від 06 квітня 2009 року № 2 внесено зміни до договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 травня 2006 року № Ф 060527П, якими передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

ОСОБА_3 останній платіж на погашення заборгованості за тілом кредиту здійснив 09 квітня 2009 року. Із позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду у вересні 2015 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов пункту 4.5 кредитного договору, у зв'язку з несплатою відповідачем чергового щомісячного платежу, достроково настав строк виконання договору, а тому відповідач мав повернути усю суму кредиту не пізніше 10 липня 2009 року, проте апеляційним судом не враховано, що пунктом 4.4 додаткової угоди від 06 квітня 2009 року № 2 внесено зміни до договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 травня

2006 року вищевикладеного змісту, а тому строк виконання основного зобов'язання настав не через 60 днів невиконання умов договору, а через 90 днів, що призвело до неправильного обрахування дати, коли у відповідача виник обов'язок з повного повернення кредиту та, відповідно, початок перебігу строку позовної давності для позивача.

Судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не встановлено усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не надано належної оцінки тому, що згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, відповідачем здійснювалось погашення відсотків за користування кредитом протягом 2009 - 2015 років. Отже, суду апеляційної інстанції належало б надати оцінку указаним обставинам та встановити, чи свідчать указані факти про вчинення відповідачем дії з визнання свого боргу, які відповідно до статті 264 ЦК України є підставою для переривання строку позовної давності.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд у силу своїх повноважень не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок суду про відмову у задоволенні частини позову з підстав пропуску строку позовної давності не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, а отже, воно підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 10 жовтня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик