Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2018 року у справі №522/652/16ц

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 522/652/16-ц

провадження № 61-27557св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., КратаВ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року у складі судді Кічмаренка С. М. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ»), у якому просив скасувати накази від 18 грудня 2015 року № 924-к про оголошення догани; від 21 грудня 2015 року № 927-к про оголошення догани; від 20 січня 2016 року № 29-к про звільнення; поновити його на посаді начальника Одеського регіонального відділу управління закупівельної діяльності ПАТ «ДПЗКУ»; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути моральну шкоду в розмірі 3 000 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що він з 2015 року працював на посаді начальника Одеського регіонального відділу управління закупівельної діяльності ПАТ «ДПЗКУ». Наказами в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» від 18 грудня 2015 року № 924-к та від 21 грудня 2015 року № 927-к його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а наказом від 20 січня 2016 року № 29-к звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає, що такі накази є безпідставними, оскільки порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень, а тому відсутні підстави для звільнення. Також вважає, що йому спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює у 3 000 грн. Просив позов задовольнити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано накази в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» від 18 грудня 2015 року № 924 - к про оголошення ОСОБА_3 догани, від 21 грудня 2015 року № 927 - к року про оголошення ОСОБА_3 догани, від 20 січня 2016 року № 29-к про звільнення ОСОБА_3

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Одеського регіонального відділу управління закупівельної діяльності ПАТ «ДПЗКУ».

Стягнуто з ПАТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення - 20 січня 2016 року по день винесення рішення у розмірі 109 714,50 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу за 1 місяць в сумі 11 226,60 грн допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді догани на підставі однієї і тієї ж службової записки, а тому порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

У липні 2017 року ПАТ «ДПЗКУ» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем вчинено два дисциплінарних проступки, за які на нього накладено адміністративні стягнення у вигляді двох доган за два різні правопорушення.

Першим правопорушенням є факт перевищення ціни закупівлі ячменю 3-го класу, чим спричинено збитки підприємству відповідача на суму 11 060 грн, другим - ненадання первинних звітних документів при здійсненні закупівлі сільськогосподарської продукції. ОСОБА_3 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, коли повторно допустив дисциплінарний проступок.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 08 червня 2018 року справу № 522/652/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суди встановили, що ОСОБА_3 з 23 березня 2015 року працював на посаді начальника Одеського регіонального відділу управління закупівельної діяльності ПАТ «ДПЗКУ» з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

На підставі службових записок начальника служби внутрішніх розслідувань ОСОБА_4 від 18 листопада 2015 року, начальника управління закупівельної діяльності ОСОБА_5 від 27 жовтня 2015 року, начальника регіонального управління № 3 управління закупівельної діяльності ОСОБА_6 від 26 жовтня 2015 року, наказом від 18 грудня 2015 року № 924 - к ОСОБА_3 оголошено догану відповідно до статей 147-149 КЗпП України за неналежне виконання службових обов'язків, а саме: безпідставне перевищення ціни закупівлі ячменю 3-го класу.

Наказом від 21 грудня 2015 року № 927 - к ОСОБА_3 також оголошено догану відповідно до статей 147-149 КЗпП України за неналежне виконання службових обов'язків, яке виявилось у ненаданні первинних звітних документів при здійсненні закупівлі сільськогосподарської продукції. Підставою для винесення догани стали службові записки начальника служби внутрішніх розслідувань ОСОБА_4 від 18 листопада 2015 року; начальника управління закупівельної діяльності ОСОБА_5 від 02 листопада 2015 року; акт про відмову від надання письмового пояснення від 02 листопада 2015 року.

Наказом в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» від 20 січня 2016 року № 29 - к ОСОБА_3 звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно із статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тобто з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положень або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і мало систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову.

Позивачем вчинено два окремих дисциплінарних проступки, за які йому винесено дві окремі догани, нове порушення трудової дисципліни ОСОБА_3 не вчинялось.

Наказ від 20 січня 2016 року № 29-к про звільнення не містить інформації про порушення ОСОБА_3 трудової дисципліни після 21 грудня 2015 року. Посилання в наказі на службову записку заступника голови правління ОСОБА_7 не спростовує наведеного, оскільки вказана службова записка не містить інформації про будь-які порушення ОСОБА_3 трудової дисципліни після оголошення йому доган.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, висновок судів про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3 є правильним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги ПАТ «ДПЗКУ», колегія суддів дійшла висновку про залишення її без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року - без змін, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат