Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 401/4779/15-ц

провадження № 61-81св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Ступак О.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Суржика М. М., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 23 вересня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 2 500 доларів США зі сплатою 25 процентів річних.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_4 зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим станом на 5 листопада 2015 року утворилась заборгованість у сумі 7 240,93 доларів США.

Вказує, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2010 року стягнено з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 17 714,34 грн.

За таких обставин АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 466,20 доларів США як різницю між загальним боргом та сумою боргу, що стягнена судовим рішенням від 23 вересня 2010 року.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості, суд у рішенні вказав про сплив позовної давності, оскільки строк звернення до суду за захистом порушеного цивільного права закінчився у банка 23 вересня 2015 року, а позов подано 10 грудня 2015 року.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 3 466,20 доларів США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і нарахування процентів за користування кредитом після ухвалення рішення до його фактичного виконання.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував наслідків спливу позовної давності, залишив поза увагою подвійне стягнення з відповідача процентів за користування кредитом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього суду від 21 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2016 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу..

Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2018 року зупинено касаційне провадження у справі № 401/4779/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 444/9519/12-ц.

26 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду поновлено касаційне провадження у справі № 401/4779/15-ц.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 23 вересня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 252205-cred, за яким позивач надав відповідачу кредит у розмірі 2 500 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені договором. Оскільки відповідач не виконував умови договору, утворилася заборгованість у розмірі 17 714,34 грн.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2010 року стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 17 714,34 грн та 297,14 грн судових витрат.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність перервана пред'явленням позову до відповідача і після ухвалення 23 вересня 2010 року рішення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області перебіг позовної давності почався заново.

Також судом першої інстанції враховано, що сторони договору встановили в пункті 5.7 договору строк позовної давності тривалістю у п'ять років, отже строк позовної давності закінчився 23 вересня 2015 року, а позовна заява подана 10 грудня 2015 року, отже, після спливу.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом, передбачених умовами договору та ЦК України.

Касаційний суд не погоджується із вказаними висновками, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ці висновки узгоджуються з позицією ВеликоїПалати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Задовольняючи вимоги АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд дійшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню прострочена заборгованість за процентами у розмірі 3 466,20 доларів США.

Вирішуючи справу, апеляційний суд помилково виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке не виконано ОСОБА_4, не є перешкодою для нарахування процентів за ним, що призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Також висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності є помилковими, оскільки нарахування банком процентів після звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості є безпідставним, отже такі вимоги не підлягають задоволенню за безпідставністю, а не у зв'язку зі спливом позовної давності.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать позиції, викладеній у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року.

Враховуючи викладене, касаційний суд приходить до висновку, що за відсутності у позивача права стягувати проценти після закінчення строку дії кредитного договору, і вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявляв, позов підлягає залишенню без задоволення за його безпідставністю.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню понесені ОСОБА_4 судові витрати - судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 461,60 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 1 461,60 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик