Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2022 року у справі №522/10915/17

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 522/10915/17-ц

провадження № 61-20239св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Цюри Т. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка діє як законний представникнеповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про встановлення факту родинних відносин, зміну черговості одержання права на спадкування.

Вимоги обґрунтовував тим, що він проживав із ОСОБА_6 однією сім`єю з 2010 року. За час спільного проживання він допомагав їй, як члену власної родини, робили разом покупки, допомагав їй з ліками, коштами на всі необхідні потреби, сплачував комунальні послуги, тобто, вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство. Останні роки життя ОСОБА_6 хворіла, потребувала сторонньої допомоги, не мала можливості харчуватися та лікуватися самостійно, вести господарство. Після смерті ОСОБА_6 залишилось майно, а саме: автомобіль марки «PEUGEOT 301», державний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску; квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 5123755800:02:005:1814, площею 0,025 га, яка знаходиться за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_2 ; житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 102,7 кв. м, за адресою: будинок АДРЕСА_2 ; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , тимчасовий об`єкт (павільон) за адресою: АДРЕСА_4 ; торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_5 ; садова ділянка, площею 300 кв. м, на АДРЕСА_6 .

Організацію поховання ОСОБА_6 та всіх витрат пов`язаних з цим здійснював він. За життя померла мала скласти заповіт, яким все належне майно заповіла б йому. Рідні онуки, які є спадкоємцями першої черги за правом представлення, не приймали жодної участі, матеріально не допомагали померлій бабі при житті, не брали участі у похованні та не спілкувалися з нею.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2010 року до моменту її смерті; визнати за ним право на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом зі спадкодавцями першої черги за представленням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є її рідними онуками.

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права на спадкування.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона проживала з померлою ОСОБА_7 однією сім`єю з 2010 року, знайома з померлою з 2000 року, у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності. Проте ОСОБА_7 після смерті сина в 2003 році була самотньою людиною, через що з часом у них склалися близькі сімейні відносини. За час спільного проживання вони спілкувалися, у них склалися родинні відносини як доньки та матері. Померла разом з нею, її чоловіком та їхніми дітьми проводили свята, її сприймали як члена власної родини, робили разом покупки, допомагали з лікуванням та придбанням ліків, коштами на всі необхідні потреби, сплачували комунальні послуги, здійснювали прибирання приміщень, приготування їжі, проведення ремонтних та будівельних робіт, сплачували послуги з прибирання могили її сина, тощо.

У 2013 та 2016 роках ОСОБА_6 проходила лікування в невропатологічних відділеннях, знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Рідні онуки, які є спадкоємцями першої черги за правом представлення, не приймали жодної участі, матеріально не допомагали померлій бабі при житті, не брали участі в похованні та не спілкувалися з нею.

У 2014-2015 роках ОСОБА_7 дуже хворіла, у зв`язку з чим потребувала сторонньої допомоги, через що вони разом прийняли рішення про переїзд ОСОБА_6 ближче до її родини. При цьому зазначає, що вона проживала зі своєю родиною на АДРЕСА_7 , та ОСОБА_7 знайшла та придбала будинок за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки до цього ОСОБА_7 звикла проживати в приватному будинку та до цього жила за адресою: АДРЕСА_3 , та, маючи важкий характер, хотіла мати власний простір. Зазначає, що послуги охорони вказаного будинку вона сплачувала вже після смерті ОСОБА_6 , тривалий час слідкувала за схоронністю майна, також сплачувала за послуги телебачення, електроенергію, водопостачання, газопостачання за житлові будинки, належні ОСОБА_6

Перед смертю оплату всіх необхідних медичних досліджень та медикаментів проводила вона особисто з сімейного бюджету із ОСОБА_1 , який є її чоловіком. Організацію поховання та всіх витрат, здійснювали вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_1 . За життя померла мала скласти заповіт, яким все належне майно заповісти їй або її чоловікові.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 із ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2010 року до моменту її смерті; визнати за нею право на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом зі спадкоємцями першої черги за правом представлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є її рідними онуками.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали доказів їхнього спільного проживання із спадкодавицею ОСОБА_7 однією сім`єю не менше ніж 5 років до моменту відкриття спадщини, а отже, позивачі не можуть набути статусу спадкоємців четверної черги за законом та успадкувати майно, що залишилось після смерті ОСОБА_6 . Ці обставини виключають для ОСОБА_1 та ОСОБА_5 можливість одержання права на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Померла ОСОБА_6 була матеріально забезпеченою майном та грошовими коштами, що спростовує доводи позивачів про те, що вони надавали матеріальну допомогу померлій, а також те, що ними сплачувались за неї витрати за комунальні послуги, ліки та інше.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності доказів спільного проживання спадкодавця ОСОБА_7 із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю не менше ніж 5 років до моменту відкриття спадщини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), як на підставу оскарження судових рішень, а саме, зазначає, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , у зв`язку з чим, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. заведено спадкову справу № 7/2016р. щодо майна померлої.

У встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 07 травня 2003 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про народження від 17 серпня 1988 року серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 є сином ОСОБА_11 .

ОСОБА_11 є сином ОСОБА_12 .

Відповідно до свідоцтва про смерть від 11 квітня 2013 року серії НОМЕР_4 та копії актового запису про смерть № 3762, ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією актового запису № 339 про укладення шлюбу, а також довідки від 29 березня 2007 року № 128-08-44, прізвище ОСОБА_12 змінене на « ОСОБА_6 » у зв`язку з реєстрацією 29 квітня 1980 року шлюбу з ОСОБА_10

17 квітня 2015 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 розірвано в Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, що підтверджується повним витягом, наданим приватному нотаріусу Марченко А. М. відділом ДРАЦС Суворовського району Одеського міського управління юстиції.

Таким чином, померла ОСОБА_6 є бабою ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , оскільки є рідною матір`ю їхнього батька ОСОБА_11 .

За життя померлій ОСОБА_7 належало майно: автомобіль марки «PEUGEOT 301», державний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску; квартира АДРЕСА_1 ;земельна ділянка, кадастровий номер: 5123755800:02:005:1814, площею 0.025 га, за адресою: АДРЕСА_2 , житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 102,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 ; тимчасовий об`єкт (павільон) за адресою: АДРЕСА_4 ; торгівельний павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; садова ділянка, площею 300 кв. м, СТ «Зелений Мис», б. АДРЕСА_6 .

Крім того, померлій належало близько тридцятипяти золотих прикрас та готівкових коштів у сумі 11 986,00 дол. США та 2 150,00 Євро, які померла зберігала в індивідуальному сейфі № НОМЕР_5 у депозитному сховищі філії ПАТ «Ощадбанк», згідно з договором від 09 вересня 2016 року № 26-1/1444. Зазначені обставини підтверджуються додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року у справі № 522/5479/17, що набрало законної сили 12 червня 2018 року.

ОСОБА_1 здійснив оплату всіх витрат на поховання ОСОБА_7 , що підтверджується рахунком-фактурою від 05 жовтня 2016 року, рахунками від 06 жовтня 2016 року та від 12 листопада 2016 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1221 ЦК Українипередбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі статтею 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК Українинеобхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК Українивизначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК Українидозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Згідно положень частини другої статті 1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для правильного застосування у даній справі положення частини другої статті 1259 ЦК Українисуду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_7 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини, визнавши, що відносини позивачів із ОСОБА_7 не носили характеру сімейних, а полягали у зустрічах та спілкуванні. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не були пов`язані спільним побутом з померлою та не вели спільне господарство. Обставини спілкування позивачів із ОСОБА_7 не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї.

Також судами правильно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_7 перебувала у безпорадному стані та потребувала постійної сторонньої допомоги. Доказами, наданими судам підтверджується, що ОСОБА_7 мала змогу забезпечувати себе самостійно та матеріальної допомоги не потребувала.

Щодо участі судді, якому заявлено відвід

04 червня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Бойчука А. Ю.

Заява обґрунтована тим, що 28 квітня 2017 року суддею Приморського районного суду м. Одеси Бойчуком А. Ю. ухвалено рішення в справі № 522/5479/17 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування. Крім того, 01 червня 2017 року тим самим складом суду ухвалено додаткове рішення, де позивач у справі № 522/10915/17 - ОСОБА_1 , який у цій справі звернувся з позовними вимогами про зміну черговості одержання права на спадкування, був відповідачем у справі № 522/5479/17.

Рішенням у справі № 522/5479/17 (суддя Бойчук А. Ю.) судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_11 є спадкоємцями першої черги за правом представлення, не встановлено правове відношення ОСОБА_1 та інших осіб, що звернулися із заявами про прийняття спадщини ( ОСОБА_5 , ОСОБА_10 ), щодо їх прав на отримання спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , не залучено їх до розгляду справи як відповідачів чи третіх осіб, порушено їхні процесуальні права при розгляді справи № 522/5479/17. Суддею порушено принцип диспозитивності і змагальності сторін, що в сукупності викликає сумнів у нього у справі № 522/10915/17, щодо неупередженості та об`єктивності судді Бойчука А. Ю. при розгляді справи та встановленні обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Ухвалою Приморського районного суду від 07 червня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Бойчука А. Ю. відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про відвід, суд виходив із того, що незгода ОСОБА_1 з рішеннями судді в іншій справі, не є підставою для відводу (самовідводу) у розумінні вимог статті 36 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Аналіз наведеного правила дає підстави для висновку, що судове рішення може бути скасовано лише у разі одночасного існування таких обставин: 1) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; 2) суд касаційної інстанції визнав підстави про відвід обґрунтованими; 3) касаційну скаргу обґрунтовано безпідставним відхиленням відводу, заявленого судді.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід. Так, зокрема, заявник вважає, що суддя суду першої інстанції Бойчук А. Ю. не міг розглядати цю справу та підлягав відводу, оскільки 28 квітня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі судді Бойчука А. Ю. ухвалив рішення у справі № 522/5479/17, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 як законного представника ОСОБА_3 . Цим рішенням визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на: 1/2 частини автомобіля марки «PEUGEOT 301», 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_2 ; 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Також задоволено зустрічний позов ОСОБА_11 та визнано за ним у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини зазначеного майна.

Проте це рішення скасовано постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Верховний Суд, серед іншого, виходив із того, що суд не залучив до участі у розгляді справи ОСОБА_5 таОСОБА_1 , які у встановлений законом строк подали заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Заявник вважає, що справа, яка переглядається та справа № 522/5479/17 пов`язані між собою, оскільки фактично предметом розгляду обох справ є спадкові права на одне и те саме майно та визначення кола спадкоємців.

Крім того, судді Одеського апеляційного суду Комлева О. С. та Сегеда С. М. заявили у цій справі самовідвід, з тих підстав, що вони входили до складу колегії суддів, які переглядали справу № 522/5479/17.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 40 ЦПК Українипитання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК Українисуддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

У частині четвертій статті 10 ЦПК Українита статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Як зазначає ЄСПЛ, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188, § 48).

Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, для визначення неупередженості суду належить виходить не тільки з суб`єктивного критерію, але й об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Також у своєму рішенні «Газета Україна-центр» проти України» ЄСПЛ наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». (§§ 28-32).

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Таким чином, аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді є існування суб`єктивного та/або об`єктивного критеріїв.

Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу судді Приморського районного суду м. Одеси Бойчука А. Ю. за суб`єктивним критерієм, констатує відсутність підстави стверджувати, що суддя Бойчук А. Ю. виявив особисту упередженість. Докази на користь протилежного відсутні.

За об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Обґрунтування заяви ОСОБА_1 про відвід судді Бойчука А. Ю. зводяться до помилкового тлумачення частини четвертої статті 36 ЦПК України.

Проте предмет і підстави позовів у справі, що переглядається та у справі № 522/5479/17, є різними. Незгода ОСОБА_1 із судовим рішенням у справі № 522/5479/17 у розумінні статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу судді Бойчука А. Ю.

Висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя і у протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.

Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.

Отже, обставини, наведені скаржником на обґрунтування заяви про відвід судді, не знайшли свого підтвердження. Суб`єктивна думка ОСОБА_1 щодо судді Бойчука А. Ю. є оціночною і не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у безсторонності суду стосовно сторін у цій справі. Обставин, які б свідчили про упередженість судді Бойчука А. Ю. або окремих суддів стосовно ОСОБА_1 , зацікавленість суду в певному рішенні у цій справі чи про необ`єктивне ставлення до сторін у справі ОСОБА_1 не навів, а суд не встановив.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, є необґрунтованими, оскільки цивільна справа на розгляді у суді апеляційної інстанції перебувала з серпня 2018 року і до 30 вересня 2021 року. Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_5

ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції направлялися судові повістки. Проте повістки, направлені на адреси ОСОБА_1 , поверталися до суду апеляційної інстанції з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (т. 2, а. с. 111, 113, 142, 144, 159, 163, 175, 177, 182, 191, 193, 214, 222, 227, 243, т. 3, а. с. 14, 24, 26). Ігнорування судових викликів ОСОБА_1 у справі, яка розглядалась за апеляційною скаргою його дружини, не дає підстав для висновку про порушення судом його процесуальних прав та необізнаність його про справу. Сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Крім того, позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний