Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 333/785/17

провадження № 61-10641св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що у період з 01 березня 1980 року по 01 квітня 1981 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан, де при виконанні службових обов'язків отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, контузію головного мозку, наслідком яких виникли рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що надалі призвело до розвитку «стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст. прогресуючого, кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертизивні, вертебробазилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю; посттравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом; центральною вестибулярною дисфункцією вираженою, з тяжким порушенням статико-кінетичної стійкості ІІІ ст., вестибуло-сенсорними і вегетативними реакціями ІІІ ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом; гіпертонічної хвороби ІІ, ст. 2, ризику 2, кризового перебігу, СН І ст. Ангіосклерозу сітківки обох очей по гіпертонічному типу; помутнінню рогівки обох очей».

Зазначає, що він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з приводу зазначених захворювань, однак стан його здоров'я не покращився, у зв'язку з чим був вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Унаслідок поранення (контузії і захворювань), пов'язаного з проходженням військової служби, йому встановлено третю групу інвалідності безстроково.

Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, виконувати свою професійну діяльність, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, тому вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 100 000 грн, яку просить суд стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року позов задоволено частково.Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 40 000 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлена позивачу третя група інвалідності є наслідком поранення (контузії і захворювання), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тому позивач має право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі №3-86гс14, який згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено постанову про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що наявність шкоди у будь-якому розмірі не свідчить про обов'язок її компенсації, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. У порушення вимог статей 212-214 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року), суд першої інстанції належним чином не дослідив факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями відповідача та вину останнього у завданні шкоди.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

03 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

12 квітня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вказані ним у позові захворювання та поранення, отримані позивачем під час виконання обов'язків військової служби, порушили його нормальні життєві зв'язки, що змушує його докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4, відповідно до військового квитка НОМЕР_1 у період з 01 березня 1980 року по 01 квітня 1981 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан.

Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4310 від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_4 при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, контузію головного мозку (у 1980 році).

На підставі виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0679470, під час огляду 31 січня 2017 року ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності у зв'язку із пораненням (контузією і захворюванням), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1980 - 1980 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм права, які на час їх виникнення не були чинними, є помилковим.

Апеляційний суд виходив з того, що військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав поранення, яке стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у 1980 - 1981 роках в Демократичній Республіці Афганістан, де велися бойові дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що стаття 17 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на дані правовідносини.

На позивача поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Оскільки ОСОБА_4заявляв про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із травмою, отриманою під час проходження військової служби у 1980 - 1981 роках, тобто не у Збройних Силах України, які знаходять у підпорядкуванні Міністерства оборони України (стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України»), а спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, то відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого в 1980 - 1981 році, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.

Доводи ОСОБА_4 про те, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, є безпідставними, оскільки Верховний Суд України у вказаній справі виходив з того, що на правовідносини, що виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», якою передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Отже, правовий висновок Верховного Суду України у вказаній справі не стосується правовідносин у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції.

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд з урахуванням установлених обставин справи правильно здійснив тлумачення закону та застосував його до спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик