Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2025 року у справі №466/8669/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 466/8669/20

провадження № 61-2049св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шемечко Ірина Ярославівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шемечко Ірини Ярославівни, ОСОБА_2 про визнання квартири такою, що передана в іпотеку, та звернення стягнення на предмет іпотеки

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н.О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , такою, що передана в іпотеку, як забезпечення вимог ПАТ «Універсал Банк», що випливають з кредитного договору від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 ; звернути стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , та яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2007 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 у сумі 30 742,05 дол. США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Універсал Банк» посилалося на те, що 24 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34 985,00 дол. США зі строком повернення 23 вересня 2037 року.

24 вересня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі № 466/4569/17, договір іпотеки від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 30 742,05 дол. США.

Водночас на підставі договору дарування від 13 березня 2018 року № 421 ОСОБА_2 без згоди іпотекодержателя та з метою унеможливлення виконання рішення суду про стягнення боргу відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .

Однак постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року було скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 04 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки вимога позивача про визнання спірної квартири, що належить відповідачу ОСОБА_1 , такою, що передана в іпотеку, є неналежним способом захисту, адже предмет договору зазначений в самому іпотечному договорі. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту. Суд також виходив з того, що позивач не надав суду розрахунку заборгованості чи відомості про розмір заборгованості відповідачки ОСОБА_2 перед банком станом на час звернення до суду. Водночас суд не встановив обставин, які могли б свідчити про недобросовісність ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , є такою, що передана в іпотеку на забезпечення вимог ПАТ «Універсал Банк», що випливають з кредитного договору від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 . В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К у загальному розмірі 30 742,05 дол. США звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. 24 вересня 2007 року за реєстровим номером 2511, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 , шляхом її продажу на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною продажу згаданого предмета іпотеки для подальшої його реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними. При цьому суд виходив з того, що відчуження предмета іпотеки стало можливим в результаті того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, у справі № 466/4569/17, договір іпотеки від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним, в результаті чого запис про спірну квартиру як про предмет іпотеки було виключено з реєстру іпотек. Однак постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року були скасовані та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки ( ОСОБА_1 ), набула статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. За наведених обставин висновки місцевого суду про те, що вимога банку про визнання спірної квартири, такою, що передана в іпотеку, є неналежним способом захисту, апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах матеріального права.

Вимога банку про звернення стягнення на спірну квартиру заявлена саме шляхом продажу цієї квартири на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», а не у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», як це помилково зазначено у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що вимога банку про звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором шляхом продажу цієї квартири на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», також підлягає задоволенню.

При цьому апеляційний суд зазначив, що правові підстави для звернення до суду з цим позовом у банку виникли лише після 15 квітня 2019 року, а банк звернувся до суду 05 листопада 2020 року, тобто в межах позовної давності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 08 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19, від 25 січня 2023 року у справі № 953/10909/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 463/6168/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 345/709/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20; суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що позивач пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі в суді першої інстанції. Задовольняючи позов, апеляційний суд не звернув уваги на те, що на час укладення вказаного договору дарування спірна квартира не була предметом іпотеки і була вільна від обтяжень. Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки згода від банку на відчуження квартири не вимагалась, оскільки на час укладення договору квартира не була під обтяженнями. Водночас, звертаючись до суду, банк не заявляв позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя щодо спірної квартири та не посилався на наявність обставин, що свідчили б про недобросовісність набувача майна. Також скарга містить доводи про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час, місце і дату розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

У березні 2024 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34 985, 00 дол. США, зі строком повернення 23 вересня 2037 року.

24 вересня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. М. за реєстровим номером 2511.

Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю майнові права на нерухоме майно, а саме незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору № 24-1/0056-07 про участь у Фонді Фінансування будівництва виду А «Нове місто», укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 24 вересня 2007 року.

Відповідно до пункту 3.2.2 цього договору іпотекодавець зобов`язувався не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц задоволено частково позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеним між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_4 у розмірі 30 742,05 дол. США. У задоволенні іншої частин позовних вимог відмовлено.

13 березня 2018 року на підставі договору дарування № 421 ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .

Таке відчуження предмета іпотеки стало можливим у зв`язку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, у справі № 466/4569/17 іпотечний договір від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним, в результаті чого запис про спірну квартиру як про предмет іпотеки було виключено з реєстру іпотек.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Спірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь ОСОБА_1 у період чинності судових рішень, якими визнано недійсним договір іпотеки, та відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18) проаналізував положення статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» та вказав, зокрема, що учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження (зокрема на підставі судового рішення) саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення (пункти 9.11, 9.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору дарування від 13 березня 2018 року № 421 ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .

Враховуючи норми статей 5, 6 Закону України «Про іпотеку» та умови договору іпотеки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що іпотека поширюється на об`єкт нерухомості - спірну квартиру.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нерухоме майно, а саме однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яканалежить на праві власності ОСОБА_1 , є такою, що передана в іпотеку на забезпечення вимог ПАТ «Універсал Банк», що випливають з кредитного договору від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеного з ОСОБА_3 .

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Водночас некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи. Відповідно, доводи касаційної скарги про те, що вимога про визнання квартири такою, що передана в іпотеку на забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору, є неналежним способом захисту, не заслуговують на увагу, адже за своєю суттю спрямовані на доведення та встановлення права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.

Крім того, відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний Закон (частина третя статті 33) визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Договір дарування квартири був укладений під час дії рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, яким було визнано недійсним іпотечний договір від 24 вересня 2007 року.

Разом з тим постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.

Крім того, рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеним між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_4 у розмірі 30 742,05 дол. США.

Доказів виконання вказаного рішення суду та сплати заборгованості матеріали справи не містять.

Оскільки іпотекодавець ОСОБА_3 , шляхом укладення договору дарування, переоформила предмет іпотеки на нового власника - свого брата ОСОБА_1 без згоди на це іпотекодержателя з метою унеможливити в подальшому виконання рішення суду про стягнення боргу, тим самим ухиляючись від виконання зобов`язань за кредитним договором, це не може свідчити про добросовісність сторін договору дарування.

Стаття 590 ЦК України регулює звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2007 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_6 .

Доводи касаційної скарги про попуск позивачем позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц відомо, що 16 січня 2015 року банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 рокуіпотечний договір від 24 вересня 2007 року визнано недійсним.

Водночас постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року скасовано.

Встановивши, що правові підстави для звернення до суду з цим позовом у банку виникли лише після 15 квітня 2019 року, а позов пред`явлено 05 листопада 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовна давність у цій справі не пропущена.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, також не заслуговують на увагу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

ОСОБА_1 касаційну скаргу на постанову апеляційного суду не подавав, а тому у суду касаційної інстанції немає підстав для застосування зазначеної норми за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Разом з тим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказаний Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене оскаржувана постанова підлягає зміні.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом п`ятим такого змісту:

«Зупинити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування».

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов