Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 345/709/20

провадження № 61-7366св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Лагуна», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Перегінець Людмила Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Лагуна», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Перегінець Людмила Василівна, про визнання договорів недійсними та скасування їх державної реєстрації,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2022 року у складі судді Сухарник І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У лютому 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (далі - АТ «СЕНС БАНК», банк), звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 18 вересня 2017 року серії А № 824 і № 826, засвідчені приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області, згідно з якими було відчужено нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю кафе з перукарнею, загальною площею 463,3 кв. м, що за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1134 га, кадастровий номер 2610400000:08:012:0003, цільове призначення якої - обслуговування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Перегінець Л. В. скасувати державну реєстрацію цих договорів та поновити записи, що були вилучені, зокрема запис про іпотеку та запис про заборону відчуження на нерухоме майно і земельну ділянку.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 26 квітня 2007 року між АКБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», і ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 11148811000.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 26 квітня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого ПП «Лагуна» передало в іпотеку майно, а саме нежитлову будівлю кафе з перукарнею, загальною площею 463,3 кв. м, що на АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,1134 га, кадастровий номер 2610400000:08:012:0003, цільове призначення якої - обслуговування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

19 грудня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і АТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за договором № 11148811000.

Позивачу стало відомо, що іпотекодавець відчужив передане в іпотеку майно ОСОБА_1 за договорами, посвідченими приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Перегінець Л. В. за реєстровими номерами 824 та 826, що унеможливлює подальше звернення стягнення на це майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11148811000.

Під час укладення договорів про відчуження майна, що було предметом іпотеки, не було дотримано вимоги, встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 21 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2020 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ «СЕНС БАНК» задовольнив частково. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована неправильно обраним позивачем способом захисту,що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву та пояснень, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 12 травня 2023 року, АТ «СЕНС БАНК» просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2022 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10134/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 61/24810/14, від 07 жовтня 2020 року у справі № 478/5566/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19, від 25 вересня 2019 року у справі № 369/7542/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги банк посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Суди безпідставно застосували до спірних правовідносин висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, оскільки вказана постанова стосується правовідносин, які виникли при реалізації предмета іпотеки під час процедури банкрутства, де іпотечне майно реалізовано через публічні торги згідно із процедурою, передбаченою спеціальним законом, в інтересах кредиторів.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються захисту прав іпотекодержателя у випадку, коли право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб за час відсутності у відповідному державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки. Вимоги позивача спрямовані на повернення сторін у первісний стан, що існував до відчуження нерухомого майна, з метою захисту інтересів позивача на право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з нормами Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного застереження, яке міститься в іпотечних договорах та прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Банк не має права власності на предмет іпотеки, тому не може використовувати правовий механізм витребування цього майна з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Отже, позивач, який не є стороною оскаржуваних правочинів, має право тільки на оскарження цих правочинів, оскільки є заінтересованою особою.

Висновки судів про обрання позивачем неналежного способу захисту прав є помилковими, адже у разі звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна задоволення такого позову жодним чином не дасть можливості звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження в порядку статей 37-38 Закону України «Про іпотеку», оскільки навіть якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і будуть наявні записи про іпотеку та заборону, предмет іпотеки все одно належатиме іншій особі, а ніж тій, що зазначена в іпотечних договорах як іпотекодавець, тому будуть підстави для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

04 липня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, щовикладені в касаційній скарзі доводи та аргументи є такими, що не відповідають фактичними обставинам справи, а наведена заявником судова практику та правові позиції Верховного Суду -такими, що прийняті в іншій категорії справ, за інших обставин справи, а також у справах з іншим предметом спору. За відсутності відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14- 436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12- 44гс20, пункти 7.15, 7.16).

26 липня 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 щодо необґрунтованості та безпідставності вимог, заявлених у касаційній скарзі, мотивовані тим, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що набуття майна у приватну власність у спосіб його придбання в порядку, передбаченому чинним законодавством України, є найбезпечнішим способом набуття майна, процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів та «юридичну правомірність» придбання у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати за будь-які порушення інших осіб, допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус усупереч нормам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

13 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 11148811000, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит у розмірі 120 000,00 швейцарських франків.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 28 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» як іпотекодержателем і ПП «Лагуна» як іпотекодавцем укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля кафе з перукарнею, нежитлові приміщення (цегла) в цілому, загальною площею 463,3 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,1134 га, кадастровий номер 26104000000:08:012:0003.

09 грудня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа-Банк» укладений договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитами.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2015 року визнано мирову угоду між ОСОБА_2 і ПП «Лагуна», укладену 08 липня 2015 року на стадії виконання рішення Калуського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року про стягнення солідарно з ОСОБА_7 і ПП «Лагуна» на користь ОСОБА_2 659 438,36 грн боргу та 3 654,00 грн судових витрат.

За умовами мирової угоди директор ПП «Лагуна» ОСОБА_7 передав ОСОБА_2 у приватну власність належні ПП «Лагуна» об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю кафе з перукарнею загальною площею 463,3 кв. м, літ. А, місце знаходження: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,1134 га, кадастровий номер 2610400000:08:012:0003, що розташована на АДРЕСА_1 .

Мирова угода стала підставою для оформлення у встановленому законодавством порядку державної реєстрації права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_2

18 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1134 га, кадастровий номер 2610400000:08:012:0003, що розташована на АДРЕСА_1 .

18 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі кафе з перукарнею на АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 січня 2020 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі кафе з перукарнею та земельної ділянки загальною площею 0,1134 га. Інформації про заборону відчуження нерухомого майна та про іпотеку немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цим позовом, банк указував, що спірне майно є предметом договору іпотеки, укладеного між банком і ПП «Лагуна» 28 квітня 2007 року. Проте право власності на це майно на підставі ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2015 року про затвердження мирової угоди було зареєстровано за ОСОБА_2 , яка 18 вересня 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу відчужила його ОСОБА_1 .

Вважаючи, що обтяження спірного майна, що було предметом іпотеки, було вилучено безпідставно, договір іпотеки від 28 квітня 2007 року не припинив свою дію, а основне зобов`язання залишається невиконаним, то правочини щодо відчуження спірного майна підлягають визнанню недійсними із скасуванням державної реєстрації цих договорів та поновленням записів, що були вилучені, зокрема запису про іпотеку та запису про заборону відчуження на нерухоме майно і земельну ділянку.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18,від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зроблено висновок, що:

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;

- у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;

- у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права.

У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання законної сили рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Водночас запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

Отже, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем, право якого порушене, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя, а не оспорення підстав набуття іншими особами прав на предмет іпотеки.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, тому немає підстав вирішувати позов по суті заявлених вимог.

Аналогічний висновок міститься у пунктах 7.22, 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20 (провадження № 61-8229св22), від 08 червня 2022 року у справі № 501/528/18 (провадження № 61-12888св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 753/18628/19 (провадження № 61-3423св22), від 18 січня 2023 року у справі № 686/11864/20 (провадження № 61-3037св22).

З огляду на викладене висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим.

Ураховуючи встановлені у справі фактичні обставини висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з ними та тлумачення норм матеріального права та висновків Верховного Суду на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов