Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 243/9101/17-ц

провадження № 61-41267св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року у складі суддів: Жданова В. С., Мірути О. А., Хейло Я. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент архітектурно-будівельної інспекції Донецької області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі договору дарування від 24 травня 2016 року йому належить 51/100 частка виробничої будівлі А-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: 1-17/3,8; 1-18/11,7; 2-35/10; 2-36/5,0; 2-37/8,5; 2-38/18,6, 2-39/14,4; 2-40/49,0; 2-41/16,7; 2-42/8,4; 2-43/8,7; 2-44/8,3; 2-45/8,4; 2-46/16,8; 2-47/1,4; 2-48/2,4; 2-49/18,1; 2-50/12,9; 2-51/33,1; 2-52/4,1; 2-53/18,1; 2-54/13,1; 2-55/2,6; 2-56/1,7; 2-57/48,7; 2-58/12,1; 2-59/10,2; 2-60/9,8; 2-61/11,3; 2-62/10,9; 2-63/13,5; 2-64/5,1; 2-65/43,4,загальною площею 460,8 кв. м. Інші 49/100 часток виробничої будівлі А-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 24 травня 2016 року належать відповідачу ОСОБА_2 , та складаються із приміщень: 1-1/28,8; 1-2/8,5; 1-3/14,4; 1-4/10,5; 1-5/1,6; 1-6/3,4; 1-7/10,5; 1-8/48,0; 1-9/2,3; 1-11/20,9; 1-12/9,3; 1-13/11,5; 1-14/10,9; 1-15/13,1; 1-16/49,2; 1-19/50,0; 1-22/46,2; 1-23/14,7; 1-24/12,9; 1-25/8,6; 1-26/9,1; 1-27/7,4; 1-28/1,2; 1-29/1,9; 1-30/7,8; 1-31/1,9; 1-32/1,2; 1-33/5,4; 1-34/26,6; 1/3,2,загальною площею 441,0 кв. м.

Після набуття права власності на частку у вищевказаній виробничій будівлі він неодноразово пропонував відповідачу спільними зусиллями привести до належного санітарного стану прилеглу до належної їм будівлі територію та реконструювати будівлю, але відповідач відмовлялась брати участь у проведенні таких робіт. Він за власні кошти облаштував прилеглу територію, придбав будівельні матеріали на загальну суму 170 771 грн 06 коп. та здійснив реконструкцію 51/100 часток виробничої будівлі шляхом переобладнання горища, підвалу та внутрішнього перепланування приміщень 2 поверху по АДРЕСА_1 без зміни геометричних розмірів у фундаменті.

Внаслідок реконструкції загальна площа виробничої будівлі по АДРЕСА_1 збільшилась і складає 1 517 кв. м за рахунок додаткових приміщень: підвалу І/11,5, ІІ-65,1; ІІІ/16,5 та приміщень третього поверху (надбудови) 3-01/109,6 кв. м, 3-02/125,6 кв. м, 3-03/19,6 кв. м, 3-04/17,2 кв. м, 3-05/10 кв. м.; 3-06/12,1 кв. м; 3-07/10,9 кв. м; 3-08/2,3 кв. м; 3-09/3,3 кв. м; 3-10/125,6 кв. м; 3-11/53,3 кв. м. Також був реконструйований належний позивачу другий поверх у приміщення 2-01/15,5 кв. м; 2-02/6,2 кв. м; 2-03/50,3 кв. м.; 2-04/127,6 кв. м, 2-05/17,2 кв. м; 2-06/6 кв. м; 2-07/18,4 кв. м; 2-08/22,9 кв. м; 2-09/18,4 кв. м; 2-10/5,3 кв. м; 2-11/123 кв. м, 2-12/49,7 кв. м; 2-13/17,4 кв. м. Загальна площа належних йому реконструйованих приміщень складає 1 076 кв. м.

Він неодноразово усно звертався до відповідача з проханням укласти і нотаріально посвідчити договір поділу майна у зв`язку з реконструкцією і збільшенням належної йому частки у майні або надати на це письмову згоду, направив на її адресу декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, але відповіді на це не отримав. Через відсутність згоди відповідача як співвласника нерухомого об`єкта він фактично позбавлений можливості оформити у встановленому законом порядку право власності на належне йому майно і отримати відповідний правовстановлюючий документ, на підставі якого він мав би можливість реалізовувати свої права як власник.

Виділ належної йому частики в натурі є технічно можливим, не призведе до погіршення технічного стану майна та не порушить порядку ведення господарської діяльності сторін, просив суд ухвалити рішення, яким припинити право спільної часткової власності на виробничу будівлю А-2,розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ним право власності на приміщення загальною площею 1 076 кв. м, а саме на: підвал І/11,5, ІІ-65,1; ІІІ/16,5; 1-17/3,8 кв. м; 1-18/11,7 кв. м; 2-01/15,5 кв. м; 2-02/6,2 кв. м; 2-03/50,3 кв. м; 2-04/127,6 кв. м, 2-05/17,2 кв. м; 2-06/6 кв. м; 2-07/18,4 кв. м; 2-08/22,9 кв. м; 2-09/18,4 кв. м; 2-10/5,3 кв. м; 2-11/123 кв. м; 2-12/49,7 кв. м; 2-13/17,4 кв. м; 3-01/109,6 кв. м, 3-02/125,6 кв. м, 3-03/19,6 кв. м, 3-04/17,2 кв. м, 3-05/10 кв. м; 3-06/12,1 кв. м; 3-07/10,9 кв. м; 3-08/2,3 кв. м; 3-09/3,3 кв. м; 3-10/125,6 кв. м; 3-11/53,3 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2018 року позов задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виробничу будівлю, позначену як А-2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення загальною площею 1 076 кв. м виробничої будівлі А-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: підвал І/11,5, ІІ-65,1; ІІІ/16,5; 1-17/3,8 кв. м; 1-18/11,7 кв. м; 2-01/15,5 кв. м; 2-02/6,2 кв. м; 2-03/50,3 кв. м; 2-04/127,6 кв. м, 2-05/17,2 кв. м; 2-06/6 кв. м; 2-07/18,4 кв. м; 2-08/22,9 кв. м; 2-09/18,4 кв. м; 2-10/5,3 кв. м; 2-11/123 кв. м; 2-12/49,7 кв. м; 2-13/17,4 кв. м; 3-01/109,6 кв. м, 3-02/125,6 кв. м, 3-03/19,6 кв. м, 3-04/17,2 кв. м, 3-05/10 кв. м; 3-06/12,1 кв. м; 3-07/10,9 кв. м; 3-08/2,3 кв. м; 3-09/3,3 кв. м; 3-10/125,6 кв. м; 3-11/53,3 кв. м. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно із технічним паспортом на виробничу будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , позначеною літ. А-2, та довідкою про технічні характеристики вказаного об`єкта нерухомого майна № 96 від 22 червня 2017 року, 51/100 частки виробничої будівлі літ А-1, яка належить ОСОБА_1 складає 460,8 кв. м, у подальшому площа збільшена згідно із декларацією про готовність об`єкта до експлуатації ДЦ № 142171511382 від 31 травня 2017 року на 615,2 кв. м за рахунок облаштування виробничих приміщень в межах горища та в межах підвального приміщення, за рахунок демонтування некапітальних перегородок і тому змінився перелік кімнат (згідно із договором дарування). Згідно із рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно № 37275873 від 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні змін до запису про зміну загальної площі виробничої будівлі, зміну частки у спільній власності, зміни у фактичному користуванні 51/100 частками, зміни номерів приміщень, площі та зміна загальної площі цих приміщень у зв`язку із реконструкцією 51/100 часток виробничої будівлі шляхом внутрішнього перепланування, оскільки подані ним документи не відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а саме: подана довідка про уточнення ідеальних часток в праві сумісної власності на нежитлову виробничу будівлю № 47 від 22 червня 2017 року видана ФОП ОСОБА_3 , в той час як має бути подана письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно технічного паспорта на будівлю має місце не прибудова до частки позивача, а реконструкція вже існуючого горища, збільшення його висоти з 1 м 90 см до 2 м 20 см, внаслідок чого був збудований 3 поверх будівлі. Проведення реконструкції підвального приміщення, яке існувало на час укладання договору дарування та межує з часткою відповідача ОСОБА_2 (1 поверх), також не можна вважати прибудовою в розумінні частини четвертої статті 357 ЦК України. Встановлено, що всі роботи були здійснені без згоди відповідача на проведення таких робіт. Зареєстрована Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до 1-111 категорії складності,та новий технічний паспорт на будівлю не дає підстави для висновку про те, що в даному випадку можливий виділ частки позивача у спільному майні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що перебудова (реконструкція) об`єкта нерухомості, що є у спільній частковій власності (демонтаж та улаштування нових перегородок, зміна площі, конфігурації, кількості приміщень, зведення 3 поверху) здійснена позивачем без згоди на це співвласника та за відсутності дозвільних документів. Такі дії позивача суперечить нормам частини четвертої статті 357 ЦК України, та статті 364 ЦК України, тому висновок суду першої інстанції про можливість виділу частки ОСОБА_1 зі спільного майна є помилковим.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 п росить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вказав, на підставі яких доказів він дійшов висновку про те, що горище висотою 1,9 м та підвальне приміщення існували на момент укладення договору дарування від 24 травня 2016 року. Реконструкцію він провів відповідно до чинного законодавства на підставі декларації про про початок виконання будівльних робіт, після завершення будівництва ввів об`єкт в експлуатацію, тому висновок суду про те, що будівництво здійснене без дозвільних документів, суперечить дійсним обставинам справи. Відповідач не довела, що проведеною реконструкцією порушені її права.

(2) Позиція відповідача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що реконструкцію горища та підвалу проведено без її згоди на проведення таких робіт. Зареєстрована Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до 1-111 категорії складності,та новий технічний паспорт на будівлю не дає підстави для висновку про те, що в даному випадку можливий виділ частки позивача у спільному майні.

27 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання позову, мотивована тим, що за договором від 14 січня 2020 року вона подарувала ОСОБА_1 49/100 часток виробничої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання цивільного позову є диспозитивним правом відповідача визнати цивільні вимоги до нього позивача.

Відповідач - це особа, яка повинна відповідати за позовом, тобто особа, до якої спрямована матеріально-правова вимога позивача у зв`язку з порушенням, оспорюванням його прав та охоронюваних законом інтересів цією особою.

З урахуванням викладеного, відповідач може визнати позов за обставин, коли за ним зберігається статус особи, що порушує, не визнає або оспорює права позивача.

Разом з тим, ОСОБА_2 відчужила свою частку виробничої будівлі позивачу. Належність цієї частки у праві власності на будівлю обумовлювала статус ОСОБА_2 як особи, з якою виник спір щодо оформлення права власності на реконструйовний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 . Проте після укладення договору дарування від 14 січня 2020 року ОСОБА_2 втратила процесуальну зацікавленість щодо предмета спору та можливість визнати позов, який не стосується її прав чи обов`язків.

У зв`язку з викладеним, необхідно відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжити розгляд справи.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що на підставі договору дарування від 24 травня 2016 року позивачу ОСОБА_1 належить 51/100 частка виробничої будівлі А-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Інші 49/100 вказаної виробничої будівлі на підставі договору дарування від 24 травня 2016 року належала відповідачу ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 здійснив реконструкцію виробничої будівлі: збудував 3 поверх, переобладнав приміщення 2 поверху та здійснив реконструкцію підвалу, внаслідок чого загальна площа виробничої будівлі збільшилась з 901,8 кв. м і становить 1 517 кв. м. За рахунок додаткових приміщень (підвалу та приміщень третього поверху) виробнича площа частки позивача збільшилась з 460,8 кв. м до 1 076 кв. м. Згідно технічного паспорта площа підвалу після реконструкції складає 91,3 кв. м, третього поверху - 489,5 кв. м.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (стаття 358 ЦК України).

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно частин першої та третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Згідно із пунктом 45 Порядку для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються:1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.

Суди установили, що ОСОБА_1 без згоди співвласника ОСОБА_2 за власні кошти здійснив реконструкцію виробничої будівлі: збудував 3 поверх, переобладнав приміщення2 поверху та здійснив реконструкцію підвалу, внаслідок чого загальна площа виробничої будівлі збільшилась із 901,8 кв. м до 1 517 кв. м. За рахунок додаткових приміщень (підвалу та приміщень третього поверху) виробнича площа частки позивача збільшилась з 460,8 кв. м до 1076 кв. м. Згідно технічного паспорта площа підвалу після реконструкції складає 91,3 кв. м, третього поверху - 489,5 кв. м.

Рішенням державного реєстратора № 37275873 від 26 вересня 2017 року позивачу відмовлено у внесенні змін до запису про зміну загальної площі виробничої будівлі, зміну частки у спільній власності, зміну у праві власності на реконструйовану будівлю через відсутність письмової заяви або договору співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.

Враховуючи те, що перебудова (реконструкція) об`єкта нерухомості, що є у спільній частковій власності (демонтаж та улаштування нових перегородок, зміна площі, конфігурації, кількості приміщень, зведення 3 поверху), здійснена позивачем без згоди на це другого співвласника, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не вказав, на підставі яких доказів він дійшов висновку, що горище висотою 1,9 м та підвальне приміщення існували на момент укладення договору дарування від 24 травня 2016 року, є безпідставними, оскільки вищенаведені висновки суду обґрунтовані матеріалами справи та, зокрема, посиланням на технічний паспорт спірної будівлі.

Переоцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у прийнятті визнання позову ОСОБА_2 .

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик