Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2019 року у справі №227/2272/18

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 227/2272/18

провадження № 61-3601св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Добропільська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Левченка А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у червні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2.

Вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначила, що в кінці 2015 року ОСОБА_2 фактично залишив сім'ю, а 19 грудня 2016 року шлюб між ними розірвано.

Стверджувала, що з моменту припинення шлюбних відносин відповідач будь-якого зв'язку з дитиною не підтримує, дитину не відвідує, її життям, фізичним та духовним розвитком не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, має заборгованість зі сплати аліментів за період з 2016 року станом на 31 травня 2018 року у розмірі 27 132,21 грн, тобто від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання сина відповідач протягом тривалого періоду часу ухиляється.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач у судовому засіданні зазначив, що хоча він проживає окремо, має іншу сім'ю, але проти позбавлення його батьківських прав стосовно свого сина заперечує.

Добропільська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування не підтримала позовні вимоги, надала до суду висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3, поклавши на орган опіки та піклування Добропільської районної державної адміністрації контроль за виконанням ним своїх батьківських обов'язків.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позбавлення батьківських прав є виключним та надзвичайним заходом впливу на недобросовісних батьків. Враховуючи характер такого заходу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано нагальною необхідністю.

Судами не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав необхідне в найкращих інтересах дитини. Відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, заходи впливу до відповідача не вживалися. Невиконання батьківських обов'язків не може ототожнюватися з ухиленням від їх виконання. Суд першої інстанції вважав необхідним, виключно в інтересах дитини, надати можливість батькові та синові налагодити їх родинні стосунки, як на теперішній час, так і на майбутнє.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що невиконання батьківських обов'язків відповідачем зумовлено не лише відсутністю надання матеріальної допомоги дитині, а й безпосередньо ставленням батька до дитини, що знайшло прояв у його бездіяльності. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що факти відсутності батька у житті дитини й невиконання ним батьківських обов'язків у повній мірі підтверджені як письмовими доказами, так і показаннями свідків у справі, а оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 порушують інтереси дитини.

До касаційної скарги додані нові докази, які не досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема, лист Добропільської районної державної адміністрації від 19 грудня 2019 року № 03/01-33/1623/19.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 серпня 2014 року до 30 грудня 2016 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року у справі № 227/4406/16-ц, яке набрало законної сили 30 грудня 2016 року.

Сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після припинення шлюбних відносин син сторін ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився проживати з матір'ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні і вихованні.

Згідно з актами обстеження житлово-побутового стану від 16 травня 2018 року, складеними депутатом Білозерської міської ради за участю трьох сусідів, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом з матір'ю ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5, побутові умови проживання відповідають санітарним нормам. Відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за зазначеною адресою не проживає, участі у вихованні дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, не бере.

Відповідно до довідки Нововодянської сільської ради Добропільського району Донецької області від 25 червня 2018 року № 01-20/262 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_2 від 12 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3, проживає сім'я з п'яти осіб: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6. ОСОБА_2 спиртними напоями не зловживає, шкідливих звичок не має. Діти без супроводу батьків помічені не були.

У будинку порушені деякі санітарно-гігієнічні умови, будинок потребує косметичного ремонту. Сім'я має підсобне господарство (птицю, кози), оброблену землю, на якій вирощуються овочеві культури.

Відповідно до побутової характеристики від 12 липня 2018 року № 562 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_3, займається господарством; характер спокійний, дружелюбний; з сусідами, односельцями в дружніх відносинах; за час проживання в селі зарекомендував себе з позитивного боку; скарг, заяв на нього до сільської ради не надходило.

Також встановлено, що на виконанні у Добропільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 227/196/16, виданого 03 березня 2016 року Добропільським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно.

Згідно з довідкою державного виконавця Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби від 05 червня 2018 року № 14.27/22-6967 відповідач останній раз сплачував аліменти у квітні 2017 року. Станом на 18 червня 2018 року ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 43 208,55 грн, що підтверджується довідкою Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 18 червня 2018 року вих. № 14.27/22-797.

11 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудового розслідування внесено відомості про реєстрацію кримінального провадження № 12018050230000067 за частиною 1 статті 164 КК України за заявою ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2, який злісно ухиляється від сплати аліментів, що підтверджується витягом з ЄРДР від 05 червня 2018 року.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Добропільської районної державної адміністрації Донецької області від 25 липня 2018 року

вих. № 03-37/471 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ухвалено рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, перебуває на обліку у місцевому центрі зайнятості, у зв'язку з чим позивач до 30 квітня 2018 року отримувала тимчасову державну допомогу на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання яких невідоме, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради від 19 жовтня 2018 року № 2499, яка позивачем додана до апеляційної скарги. З травня 2018 року позивач таку допомогу не отримує, оскільки, з її слів, відповідач перебуває на обліку у центрі зайнятості і вона отримує аліменти на утримання дитини з допомоги по безробіттю.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1 -4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15,16 постанови Пленуму Верховного

Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні сина, про умисне і свідоме нехтування обов'язками батька, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, надали системну оцінку зібраним у справі доказам, висновку органу опіки та піклування, поясненням відповідача. Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права. Враховуючи відсутність фактів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав стосовноїх спільної дитини.

Верховний Суд визнає нерелевантним застосування апеляційним судом у справі, яка переглядається, висновків Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, рішення від 18 грудня 2008 року, оскільки рішення у зазначеній справі ухвалено за інших фактичних обставин, зокрема щодо відібрання дітей у батьків, а не про позбавлення їх батьківських прав, проте застосування цих висновків Європейського суду з прав людини не призвело до неправильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів та оцінки нових доказів, поданих безпосередньо до суду касаційної інстанції, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у статті 400 ЦПК України.

Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, що відсутність змін у ставленні до дитини протягом розумного строку після ухвалення цього рішення слугуватиме достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

ОСОБА_2 як батько неповнолітнього зобов'язаний вживати дієвих заходів з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, що полягають як у його матеріальному забезпечені, так і у духовному розвитку, підтриманні родинних зв'язків із своїм сином.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко