Історія справи

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 2-402/2008

провадження № 61-3941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Свалявська міська рада Закарпатської області,

третя особа - Комунальне унітарне підприємство «Свалявське РБТІ»,

особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Свалявської міської ради Закарпатської області, третя особа - Комунальне унітарне підприємство «Свалявське РБТІ», про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок у АДРЕСА_1, що залишився після смерті її батька ОСОБА_6

Позов обґрунтовувався тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, яка є спадкоємицею за заповітом. За життя батько отримав дозвіл і побудував житловий будинок за зазначеною адресою, проте не оформив необхідної документації, не зареєстрував його та не отримав свідоцтва про право власності.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2008 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки у рішенні суду від 12 грудня 2014 року, позов задоволено. Судом визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 25 травня 2017 року подала на нього апеляційну скаргу, в якій зазначила, що цим рішенням порушуються її права як другого спадкоємця, під час ухвалення рішення судом неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2008 року закрито.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_5 з 25 травня 1989 року зареєстрована та постійно проживає не за місцем проживання спадкодавця, заяву нотаріусу про прийняття спадщини за померлим батьком не подавала, до категорії осіб, наведених у частині першій статті 1241, частині четвертій статті 1268 Цивільного кодексу України, вона не належить, а тому відсутні підстави для висновку про те, що судом першої інстанції вирішено питання про її права та обов'язки.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що матеріали справи не містять доказів того, що будинок побудовано батьком позивача, а тому він не міг бути визнаний спадковим майном. На переконання заявника, житловий будинок не належить до спадкового майна, а тому вона вправі вимагати визнання за нею права на частину будівельних матеріалів в самочинно побудованому будинку. Суд, розглянувши справу без залучення її як спадкоємиці першої черги, тим самим вирішив питання про її права та обов'язки, оскільки житловий будинок не належав спадкодавцю, а тому він не міг його заповісти.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 в частині оскарження рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2008 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року та витребувано зі Свалявського районного суду Закарпатської області матеріали цивільної

справи № 2-402/2008.

ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що під час оформлення спадщини вона повідомляла про це свою сестру, заявника, яка відмовилась подавати заяву до нотаріальної контори. Протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини ОСОБА_5 не звернулась до нотаріальної контори із заявою про її прийняття, також вона не належить до категорії осіб, зазначених у частині першій статті 1241, частині четвертій статті 1268 ЦК України. Надана заявником інвентаризаційна справа не спростовує того факту, що ОСОБА_6 збудував домоволодіння на АДРЕСА_1, оскільки на момент смерті він вважався його власником. ОСОБА_5 не зверталася до суду із позовами про скасування заповіту чи визнання його недійсним.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 (батько позивача та заявника) помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя ОСОБА_6 склав заповіт від 07 грудня 2004 року, в якому усе своє майно заповів позивачу, ОСОБА_4

Заочним рішенням Свалявського районного суду від 01 квітня 2008 року ОСОБА_4 визначено додатковий строк (один місяць) для подання заяви до Свалявської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька, ОСОБА_6 Позивач 15 квітня 2008 року таку заяву подала до нотаріуса, прийняла спадщину. Цього ж дня заведено спадкову справу № 44508316.

ОСОБА_5 (до шлюбу - ОСОБА_5), починаючи з 25 травня 1989 року має зареєстроване місце проживання та постійно проживає у АДРЕСА_2, тобто не за місцем проживання спадкодавця (АДРЕСА_1). Заяву нотаріусу про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 не подавала.

За приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині другій статті 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За приписами частин першої та другої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

За змістом частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спадкодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернулася, до суду із позовами про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним чи скасування заповіту не зверталася, до категорії осіб, які за законом мають право на обов'язкову частку у спадщині, не відноситься та із спадкодавцем на час відкриття спадщини постійно не проживала, а тому права на спадщину не набула. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що Свалявський районний суд Закарпатської області не вирішував питання про її права та обов'язки.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не визнає їх такими, що мають вирішальне значення під час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, оскільки вони спрямовані на спростування правової позиції позову ОСОБА_4 по суті пред'явлених нею вимог, що не є предметом цього касаційного перегляду, оскільки судом перевіряється виключно, чи вирішене судом першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_5

Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження правильно застосував норми процесуального права.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В доповнення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Верховним Судом здійснено розгляд справи в межах доводів та вимог касаційної скарги та з врахуванням правил статті 400 ЦПК України, а також застосовано положення частини другої статті 410 ЦПК України, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу очевидно необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик