Історія справи

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 325/548/17-ц

провадження № 61-757св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, Виконавчий комітет Степанівської Першої сільської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Степанівської Першої сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 Після смерті матері залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 з присадибною земельною ділянкою, а також іншої земельної ділянки загальною площею 5,75 га, яка знаходиться на території Приазовського району в Запорізькій області. Він є інвалідом ІІ групи, має певні захворювання та вважав, що майно матері залишиться йому, а не його брату ОСОБА_4, який перешкоджав йому в оформленні спадщини, не надав відповідних документів на нього. 12 серпня 2016 року нотаріус відмовив йому в оформленні спадщини у зв'язку з пропуском строку для звернення з заявою про прийняття спадщини. Ним був пропущений строк звернення з заявою про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки у той час він тяжко хворів, оскільки є інвалідом. Позивач просив визначити йому додатковий строк, достатній для прийняття спадщини за законом після смерті рідної матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, строком у три місяці з дня набрання чинності рішення суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини у зв'язку зінваліднісю та хворобою ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судом першої інстанції неправильно та необґрунтовано визнано поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, які за матеріалами справи не встановлено.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

05 січня 2018 року надійшла вказана справа до Верховного Суду.

12 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на вищезазначене судове рішення.

17 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд незаконно відмовив у позові та неправильно застосував норми матеріального права. Він є інвалідом ІІ групи, постійно хворіє, а тому позбавлений був можливості через захворювання вчасно оформити спадщину. Відповідно до рішення Конституційного Суду України про право на обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця від 11 лютого 2014 року за № 1рп/2014 року, права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнанні інвалідам у встановленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. У порушення вимог статей 57, 61 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають установленим обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування. Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивач без поважної причини пропустив строк для прийняття спадщини.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є матір'ю сторін у справі. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно.

04 серпня 2006 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала все належне їй майно своєму сину ОСОБА_4

Після складання заповіту, 19 жовтня 2007 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору житловий будинок АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою площею 0,60 га, приналежною до нього.

До кола спадкового майна увійшла земельна ділянка площею 5,75 га, розташована на території Степанівської Першої сільради Приазовського району Запорізької області, яка належала ОСОБА_5 згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 03 квітня 2001 року.

Як встановлено судами, згідно з інформацією Мелітопольської державної нотаріальної контори від 10 травня 2017 року спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, незалежно від заповіту має право на обов'язкову частку у спадщині.

У серпні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до нотаріальної контори із заявою про оформлення спадщини. Постановою державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області від 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку у зв'язку з пропуском строку на подання заяви про прийняття спадщини та неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Із змісту постанови державного нотаріуса встановлено, що ОСОБА_6 не проживав та не був зареєстрований разом із спадкодавцем ОСОБА_7, яка мешкала разом з іншим сином - ОСОБА_4

Посилання позивача про те, що він постійно проживав з матір'ю, що співпадає з його місцем реєстрації відповідача, тобто фактично прийняв в такий спосіб спадщину ґрунтуються на припущеннях та спростовуються відомостями встановленими державним нотаріусом при прийнятті постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 отримав відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з оформлення спадщини. У квітні 2017 року позивач звернувся із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, в якій вказував, що спадкодавець ОСОБА_7 мешкала разом з ним до своєї смерті, тому він вважав себе таким, що прийняв спадщину. Поважними причинами неподання заяви також зазначав незадовільне матеріальне становище, а також свій стан здоров'я у зв'язку з інвалідністю.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини через необізнаність про заповіт, тяжкий майновий стан та стан здоров'я, то правові підстави для визнання додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Як встановлено судами, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АД № 086497 від 04 лютого 2008 року (а. с. 15).

З урахуванням установлених обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у вказаній довідці МСЕК позивачу встановлено ІІ група інвалідності і ця група не визначена як неробоча, а зазначено протипоказання - важкий фізичний труд та тривала хода. Зокрема, не вказано про необхідність надання ОСОБА_3 сторонньої допомоги за станом здоров'я.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно з медичними довідками ОСОБА_3 хворів у період з 10 січня по 19 січня 2014 року, тобто позивач перебував на лікуванні лише 9 днів на ГРВЗ на амбулаторному лікуванні. Наступні медичні довідки містять відомості про те, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні у період з 15 серпня по 24 серпня 2014 року, з 06 травня 2015 року по 15 травня 2015 року та з 10 вересня по 20 вересня 2015 року, а отже, захворювання мало місце після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що захворювання позивача протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини відбулось лише один раз строком у дев'ять днів, яке не мало тяжкого, тривалого або постійного характеру хвороби, що не перешкоджало йому подати заяву до нотаріальної контори у визначений законом строк.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Короткочасна хвороба, тяжкий матеріальний стан спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Апеляційний суд, керуючись положеннями статей 1222, 1220, 1269, 1270, 1272 ЦК України про порядок прийняття спадщини, встановив, що причини, на які ОСОБА_3 посилався як на підставу для визначення йому додаткового строку, а саме: постійне перебування на лікуванні, а також те, що він є інвалідом ІІ групи, відсутність матеріальних засобів на оформлення спадщини, фактичне прийняття ним спадщини, оскільки він постійно проживав разом зі своєю матір'ю до її смерті - не є поважними, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виклав висновки і мотиви та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач є інвалідом ІІ групи безстроково (а. с. 15), постійно хворіє, що підтверджується медичними документами (а. с 53, 78, 79, 80, 81) та має тяжкий матеріальний стан не заслуговують на увагу суду, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини у справі.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала б кожному з них у разі спадкуванні за законом (обов'язкова частка).

Посилання у касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) від 11 лютого 2014 року № 1 рп/2014 року є необґрунтованими, оскільки у рішенні Конституційного Суду України роз'яснено права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині. Вказане рішення не стосується вирішення питання щодо визначення додаткового строку для її прийняття спадщини.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик