Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.04.2018 року у справі №315/439/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 315/439/17

провадження № 61-14498 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Міністерство оборони України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу Міністерства оборони України на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів Полякова О. З., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у період з 30 серпня 2014 року по

16 вересня 2014 року, з 30 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року, з

22 жовтня 2014 року по 03 грудня 2014 року, з 14 грудня 2014 року по 22 грудня 2014 року він приймав участь у проведенні антитерористичної операції (далі АТО) на території Донецької та Луганської областей. Під час виконання військових обов'язків позивач отримав мінно-вибухову травму.

18 жовтня 2016 року у результаті огляду медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК), йому встановлено другу групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Ступінь втрати професійної працездатності становить 70 процентів.

Посилаючись на те, що внаслідок погіршення стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває больові синдроми та психологічний дискомфорт, а всю пенсію витрачає на придбання ліків, оздоровлення та постійні медичні огляди, просив стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування моральної шкоди 320 000,00 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також наявність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою та протиправним діянням відповідача. Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, разом з тим на час розгляду справи спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили військову службу в зоні проведення АТО, не прийнято. Зазначив, що позивач скористався правом на отримання одноразової грошової допомоги, отримує пенсію по інвалідності та користується іншими пільгами, передбаченими цим Законом.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 серпня

2017 року скасовано, ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про його часткове задоволення, апеляційний суд виходив з того, що встановлена позивачу друга група інвалідності є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, а тому саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов'язок держави відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду. Право військовослужбовця на отримання компенсації заподіяної йому майнової і моральної шкоди та одноразова грошова допомога у разі інвалідності військовослужбовців, є окремими видами гарантій в системі правових і соціальних гарантій військовослужбовців, заборона на їх одночасне застосування чинним законодавством не передбачена.

У березні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року, а рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів протиправних винних дій відповідача у завданні йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями і шкодою. Судом апеляційної інстанцій не взято до уваги роз'яснення ПленумуВерховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема суд не з'ясував чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральної шкоди. Вказував на те, що Міністерство оборони України не є уповноваженим органом державного управління, на який покладається обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду. Також посилався на відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки позивач був звільнений з військової служби у 2015 році та не є військовослужбовцем.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_1 у період з 30 серпня 2014 року по

16 вересня 2014 року, з 30 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року, з

22 жовтня 2014 року по 03 грудня 2014 року, з 14 грудня 2014 року по 22 грудня 2014 року приймав участь у проведенні АТО на території Донецької та Луганської областей.

Під час виконання службових обов'язків в районі проведення АТО

ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму, що підтверджується довідкою тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини пп ВО105 підполковника Немінського І. В. №4009 від 07 жовтня 2015 року.

Згідно витягу з протоколу від 02 червня 2016 року № 282 засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, захворювання

ОСОБА_1 пов'язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки МСЕК від 13 жовтня 2015 року серія АГ № 0009001 року, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках становить 70 відсотків.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 18 жовтня 2016 року серія АВ

№ 0679245, позивачеві встановлено другу групу інвалідності.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України.

Згідно пункту 1 Положення про Міністерство оброни України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, в редакції, що є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі Положення), Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

До повноважень Міністерства оборони України віднесено здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки; здійснення відповідно до законодавства правового і соціального захисту військовослужбовців, резервістів Збройних Сил, військовозобов'язаних, призваних на збори, членів їх сімей та працівників Збройних Сил (підпункти 81, 82 пункту 4 Положення).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що наявність шкоди у позивача не породжує у Міністерства оборони України обов'язку її компенсації за відсутності доказів наявності усіх елементів цивільно-правової відповідальності, що виключає відповідальність Міністерства оборони України за заподіяння позивачу моральної шкоди, є правильним.

Водночас, суд апеляційної інстанції, покладаючи обов'язок з відшкодування позивачу моральної шкоди на Міністерство оборони України не звернув увагу, що позивачем не доведено протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), наявність причинного зв'язку між травмами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби, та протиправним діянням Міністерства оборони України.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково, та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції за результатами вирішення спору ухвалив правильне по суті судове рішення. Разом з тим, посилання суду на відсутність спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили військову службу в зоні проведення АТО, як на додаткову підставу відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, є помилковими, а тому такі посилання підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419, 436 ЦПК УкраїниВерховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року скасувати.

Змінити рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від

09 серпня 2017 року, виключивши з мотивувальної частини посилання, як на правову підставу відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди на відсутність спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили службу в районі антитерористичної операції.

В іншій частині рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик