Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 759/296/17

провадження № 61-37626св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у складі судді Ул?яновської О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України») про скасування наказу, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2002 року працював у Регіональному виробничому управлінні «Київавтогаз» на посаді начальника АНГКС № 2 міста Вінниця. 02 рудня 2016 року на підставі наказу № 252к, позивача переміщено з 05 грудня 2016 року до АГНКС № 1 міста Вінниця, у межах спеціальності, обумовленої трудовим договором, з попереднім графіком роботи. З даним наказом позивач не погодився, оскільки АГНКС № 1 знаходиться на території іншого населеного пункту, на станції використовується інше технічне обладнання, що унеможливлює виконання обов`язків, без проведення стажування, таке переміщення є фактичним переведенням на роботу до іншої місцевості, що призведе до зміни істотних умов праці, а тому згода працівника на його переведення була обов`язковою, проте, відповідачем даної вимоги дотримано не було. Про незгоду з даним наказом позивач повідомив керівника службовою запискою та продовжував виконувати обов`язки на станції № 2. Наказом

від 14 грудня 2016 року № 262к позивача звільнено згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Даний наказ вважає незаконним, оскільки позивач знаходився на території підприємства АГНКС № 2, що не може вважатися прогулом. Крім того, через незаконне звільнення позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, втрати засобів до існування, оскільки позивач був єдиним годувальником у сім`ї, неможливості офіційного працевлаштування на роботу через негативний запис у трудовій книжці.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 02 грудня 2016 року № 252к про переміщення його на посаду начальника АГНКС № 1, визнати незаконним звільнення з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції № 2 міста Вінниця РВУ «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з

14 грудня 2016 на підставі наказу від 14 грудня 2016 року № 262, скасувати даний наказ, поновити його на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресної станції, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2016 року по день поновлення, стягнути моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» від 02 грудня 2016 року № 252к про переміщення ОСОБА_1 на посаду начальника АГНКС № 1.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції № 2 місто Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 14 грудня 2016 року на підставі наказу від 14 грудня 2016 року № 262.

Скасовано наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз»

від 14 грудня 2016 року № 262 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції № 2 міста Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції № 2 міста Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» з 15 грудня 2016 року.

Стягнуто з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

з 14 грудня 2016 року по 26 вересня 2017 року у розмірі 135 766,62 грн.

Відповідно до статті 367 ЦПК України рішення в частині поновлення

ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку у розмірі піддано негайному виконанню.

Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» в дохід держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність позовних вимог позивачем саме в такій частині. На підставі статті 367 ЦПК України суд у своєму рішенні зазначив, що в частині поновлення на роботі та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі (сума у рішенні не зазначена) слід допустити до негайного виконання.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у задоволені заяви директора Свіріна В. В. поданої в інтересах ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз Україна» про роз`яснення рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2016 року по 26 вересня 2017 року у розмірі 135 766,62 грн та в частині відповідно до статті 367 ЦПК України виплати йому середнього заробітку у розмірі (відсутній розмір у рішенні першої інстанції) підлягає негайному виконанню скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено частково. Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2016 року по 26 вересня 2017 року у розмірі 75 095,47 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у розмірі 7 863,40 грн допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» в дохід держави судовий збір у розмірі 750,95 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції було неправильно розраховано розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про порушення норм КЗпП України під час звільнення ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 травня 2018 року ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована незгодою заявника з висновком судів про те, що внаслідок переміщення позивача на підприємстві, істотно змінилися його умови праці. Відповідачем у судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій не надано доказів місцезнаходження АГНКС № 1 та АГНКС № 2 в межах однієї місцевості. Заявник зазначає, що позивача було переведено в межах одного підприємства з одного структурного підрозділу АГНКС № 2 місто Вінниця, яка територіально розташована в місті Вінниця до іншого структурного підрозділу АГНКС № 1 місто Вінниця, яка теж розташована в межах міста Вінниця, тобто в межах однієї місцевості. Скасовуючи наказ РВУ «Київавтогаз» по особовому складу від 02 грудня 2016 року № 252к, судом порушено права та обов?язки інших працівників, які згідно даного наказу були переміщені з АГНКС № 2 місто Вінниця до АГНКС № 1 місто Вінниця, оскільки судом його скасовано повністю.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.

21 грудня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-37626св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 01 липня 2002 року ОСОБА_1 призначено за переведенням на посаду начальника АГНКС № 2 міста Вінниця у Регіональному виробничому управлінні «Київавтогаз» філії «Управління Укравтогаз».

Відповідно до наказу управління від 02 грудня 2016 року № 252к по особовому складу ОСОБА_1 переміщено з 05 грудня 2016 року до АГНКС № 1 міста Вінниця у межах спеціальності, обумовленої трудовим договором, з попереднім графіком роботи та без змін умов праці.

Згідно відомостей змінного журналу АГНКС № 2 міста Вінниця, розпочатого

04 листопада 2016 року, 05 грудня 2016 року та 06 грудня 2016 року позивач працював в АНГКС № 2 міста Вінниця.

Відповідно до акта від 05 грудня 2016 року, 06 грудня 2016 року, складеного комісією РВУ «Київавтогаз», позивач був відсутнім на робочому місці, а саме, на АГНКС № 1 міста Вінниця.

Про відмову ОСОБА_1 давати будь-які письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці на станції № 1 міста Вінниця, складено відповідні акти.

Наказом в.о. начальника управління від 14 грудня 2016 року № 262к позивача звільнено згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити із того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом всього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку із поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору). Невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши те, що між сторонами трудового договору виник спір щодо законного переміщення з яким і була пов`язана відсутність працівника на роботі, обґрунтовано вважав, що відсутність позивача на роботі була зумовлена поважними причинами, а тому дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог пункту 4 статті 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині нове рішення, обґрунтовано виходив із обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні два повні місяці роботи, що передували події, що відповідає Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, із подальшими змінами.

Касаційна скарга не містить аргументів, щодо незгоди з розрахунком стягнутого судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що скасовуючи наказ РВУ «Київавтогаз» по особовому складу від 02 грудня 2016 року № 252к, судом порушено права та обов?язки інших працівників, які згідно даного наказу були переміщені з АГНКС № 2 місто Вінниця до АГНКС № 1 місто Вінниця, оскільки судом його скасовано повністю не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, судом скасовано вказаний наказ лише в частині, що стосується позивача.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції, не спростовують правильність висновків судів, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у нескасованій його частині та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 26 лютого 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у нескасованій його частині та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 26 лютого 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська