Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2018 року у справі №592/9294/17

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 592/9294/17

провадження № 61-43996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення і визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 травня 1988 року він постійно проживає у будинку по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_7 , яка на момент смерті також проживала в указаному житловому будинку.

Вказував, що до та після смерті матері він тривалий час лікувався, оскільки мав онкологічне захворювання, тому прийняти спадщину після смерті матері у визначені законом строки він не міг. Рішенням Ковпаківського районноного суду м. Суми від 13 червня 2017 року йому було надано додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Разом з тим, указану заяву він не подав, оскільки у нього було загострення онкологічного захворювання, що викликало значні болі і необхідність медичного втручання.

Вважав, що він, як єдиний спадкоємець першої черги ОСОБА_7 , має право на спадкове майно, враховуючи, що він на момент відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд встановити фактпостійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку по АДРЕСА_1 ; встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності на 37/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року у складі судді Князєва В. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання на час відкриття спадщини спадкоємця ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку по АДРЕСА_1 .

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 37/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, від спадщини в установленому законом порядку не відмовлявся, тому наявні підстави для встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття ним спадщини та визнання за ним права власності на спадкове майно у порядку спадкування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 05 липня 2018 року до участі у справі в якості позивача було залучено правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 06 серпня 2018 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 скасовано, провадження у справі в указаній частині позову закрито.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 скасовано і ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення і визнання права власності у порядку спадкування відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 2 880,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , який є спадкоємцем першої черги за законом, оскільки за життя спадкодавцем було складено заповіт, згідно з яким спірний будинок вона заповіла ОСОБА_5 , яка до участі у справі залучена не була. Крім того, не підлягають задоволенню й вимоги про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 разом із спадкодавцем та встановлення факту прийняття спадщини, оскільки позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 у порядку, встановленому частиною першою статті 1269 ЦК України, шляхом подання нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1102/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, після залучення його до участі у справі, суд не наділив його процесуальними правами сторони у справі, не надав права на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 та доказів на підтвердження своїх доводів. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спадкоємця за заповітом, який виявив бажання прийняти спадщину та вчинив усі необхідні дії для цього.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно, у тому числі на 37/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_7 .

За життя ОСОБА_7 були складені заповіти від 01 березня 1995 року та від 04 жовтня 2006 року, згідно з якими остання заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_2 та житловий будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строк звернулися: син спадкодавця - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 -спадкоємець за заповітом.

04 жовтня 2010 року нотаріус Третьої Сумської державної нотаріальної контори направив ОСОБА_1 повідомлення про те, що у зв`язку з наявністю заповіту не на його користь, він не є спадкоємцем після померлої ОСОБА_7 . При цьому нотаріусом було роз`яснено положення статті 1241 ЦК України і запропоновано йому повідомити нотаріальну контору, якщо він має право на обов`язкову частку у спадщині згідно зі статтею 1241 ЦК України.

Доказів того, що ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку у спадщині після померлої матері не надав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини.

Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

У частинах першій, третій статті 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно з частинами першою-другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК України застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.

З урахуванням вказаного, встановивши, що за життя спадкодавцем було складено заповіти, за яким усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_5 та остання в установлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на спадкове майно за позивачем у порядку спадкування за законом за наявності спадкоємця за заповітом. Крім того, суд правильно вказав на відсутність підстав для встановлення факту прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 прийняв спадщину у порядку, встановленому частиною першою статті 1269 ЦК України, шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Доводи заявника, що після залучення його до участі у справі суд не наділив його процесуальними правами сторони у справі, є безпідставними, оскільки процесуальні права сторони у справі визначені процесуальним законом та не потребують окремого делегування судом цих прав учаснику справи, тому ОСОБА_2 після залучення до участі у справі в якості позивача мав можливість скористатися цими правами у повному обсязі.

Інші доводи касаційної скарги, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність спадкоємця за заповітом, який виявив бажання прийняти спадщину, та вчинив усі необхідні дії для цього, на правильність висновків не впливають, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, витягом зі спадкової справи (а. с. 80-85), та встановленими судом обставинами справи щодо наявності заповітів, складених ОСОБА_7 , прийняття спадкоємцем за заповітом спадщини у порядку, встановленому законом.

Вказані доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян