Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №199/1749/15

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 199/1346/15-ц

провадження № 61-1673 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів Карпенко С. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: територіальна громада в особі Дніпропетровської міської ради, територіальна громада в особі Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради,

треті особи: Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування в особі Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М. Пономарь З. М.,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 10 березня 2015 року звернулась до суду із позовом до територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, територіальної громади в особі Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років та визнання спадкоємцем четвертої черги, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 - падчерка її рідної сестри. Починаючи з березня 2001 року ОСОБА_3 постійно проживала з померлою, оскільки остання була недієздатною, а позивач була її опікуном. Після звернення позивача до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємця четвертої черги за законом, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки цей факт судом не встановлено.

З огляду на викладене, позивач ОСОБА_3 просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 не менше як п'ять років на час відкриття спадщини та визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті названої особи.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2015 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 18 лютого 2000 року до часу відкриття спадщини. Визнано ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції встановив, що позивач у зв'язку з недієздатністю померлої ОСОБА_5 проживала із нею однією сім'єю з часу призначення її опікуном. Судом не вирішувалося питання про склад спадщини та визнання прав на певне майно в порядку спадкування.

Не погоджуючись із рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що до участі в справі не було залучено інших осіб, права та інтереси яких порушувалися ухваленим рішенням.

Позивач ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року скасовано рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ обґрунтовувалася тим, що висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції з підстав того, що до участі у справі не було залучено ОСОБА_8 та ОСОБА_4, є помилковими, оскільки на момент відкриття спадщини ці особи будь-якого стосунку до квартири АДРЕСА_1 не мали. Суд апеляційної інстанції не зазначив, яким саме чином порушуються законні права та інтереси зазначених осіб на встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 на рішення суду першої інстанції закрито з підстав, передбачених статтею 292 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, під час закриття апеляційного провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2015 року, виходив із того, що цю скаргу подано особами, які не мають передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, оскільки питання про їх права та обов'язки судом не вирішувались.

Заявник ОСОБА_4 04 листопада 2016 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга містить доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, що при розгляді апеляційної скарги не враховано норми статті 15 ЦК України та статті 292 ЦПК України, правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 03 лютого 2015 року та від 17 лютого 2016 року, не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес ), про захист якого вказано в частині 2 статті 15 ЦК України. В результаті таких дій, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції обмежив права на апеляційне оскарження рішення, яким вирішено питання про її права та обов'язки.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що дії ОСОБА_4 містять ознаки злочину, оскільки в результаті шахрайських дій здійснено підробку документів з метою заволодіння квартирою, яка входить до складу спадщини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, територіальної громади в особі Амур-Нижньодніпровської районної в місті Дніпропетровську ради, треті особи - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування в особі Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 28 грудня 2017 року передано до Верховного Суду.

Суд перевірив в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зробивши такі висновки.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо доведення й обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права суд зобов'язаний врахувати визначені в законі межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені в статті 400 ЦПК України. За цією нормою права під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги суд зробив висновок, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної Ради від 18 лютого 2000 року № 43/1 «Про призначення опіки над ОСОБА_5» позивача по справі було призначено опікуном ОСОБА_5, місце проживання підопічної ОСОБА_5 визначено за попереднім місцем - у квартирі АДРЕСА_1, де вона й проживала.

З 2000 року, часу призначення ОСОБА_3 опікуном, позивач також стала проживати за вказаною адресою однією сім'єю з підопічною.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 серпня 2001 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5

Після смерті ОСОБА_5 до державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_9 відповідно до договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2001 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2015 року, ОСОБА_9 продала ОСОБА_8 належну їй на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2001 року зазначену квартиру.

Після чого 08 травня 2015 року ОСОБА_8 відповідно до договору купівлі-продажу продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в судах апеляційної та касаційної інстанцій конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення може призвести до виникнення несприятливих для них правових наслідків.

Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов'язки, тобто, безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цих осіб.

Така правова позиція викладена в постанові Верховним Судом України у справі № 6-1783цс16 від 13 березня 2017 року.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення суду першої інстанції у справі, врахувавши роз'яснення, надані в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», встановив, що предметом розгляду і вирішення спору було виключно питання про склад спадкоємців після смерті ОСОБА_5

До предмету зазначеного спору не входить вирішення питання про права власності чи користування квартирою АДРЕСА_1, а, отже, суд правильно виходив з того, що зазначену скаргу подано особами, які не мають передбаченого статтею 292 ЦПК України права апеляційного оскарження, оскільки оскаржуване рішення не впливає на їх безпосередні права та обов'язки заявників.

Доводи касаційної скарги щодо порушення майнових прав скаржника є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_4, так само як й інші особи, які подавали апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, не доводила належність їй прав на спадщину, не просила визнати себе спадкоємцем померлої ОСОБА_5, а отже встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 та визнання ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги за законом не призводить до порушення законних прав та інтересів зазначених осіб.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги заявників, дійшовши правомірного висновку, що оскаржуваним судовим рішенням майнові права скаржників не порушено, обґрунтовано закрив апеляційне провадження за їхніми апеляційними скаргами.

Встановлено з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г.І. Усик