Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2020 року у справі №470/437/17

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 470/437/17

провадження № 61-980св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2019 року у складі судді Лусти С. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості у спадкуванні за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з 1976 року вона проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом виховували до повноліття її сина, здійснювали догляд та піклувалися про батьків померлого. До смерті батьків ОСОБА_4 він був зареєстрований за місцем її проживання по АДРЕСА_1, а з 17 жовтня 2006 року - за адресою власного будинку: АДРЕСА_2, там вони тримали господарство. В березні 2004 року ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді опіку полум'ям голови, шиї, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, дихальних шляхів, повік та кон'юктиви, що складали 40 % поверхні тіла. З 30 березня 2004 року по 14 травня 2004 року знаходився на лікуванні в опіковому відділенні Миколаївської міської лікарні № 3, а 27 липня 2004 року йому була встановлена інвалідність другої групи внаслідок цієї травми.

За твердженням позивача, до кінця свого життя ОСОБА_4 не міг повноцінно обслуговувати себе, був безпомічним, неспроможним фізично самостійно забезпечити умови свого життя, був непрацездатним, не міг самостійно прати, готувати собі їжу, прибирати, внаслідок чого він потребував сторонньої допомоги, догляду та піклування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина у вигляді трьох земельних ділянок площею 9,86 га, 1,91 га та 0,555 га в межах території Висунської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2. Заповіту на випадок смерті ОСОБА_4 не складав.

Вона як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини та відноситься до спадкоємців четвертої черги, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, крім неї із такими заявами звернулися відповідачі: ОСОБА_2 - сестра померлого, та ОСОБА_5 - племінник померлого, а також син ОСОБА_6 - брата покійного, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Враховуючи те, що з 2004 року саме вона опікувалась спадкодавцем, надавала йому як матеріальну допомогу на лікування, утримання так і фізичну допомогу в організації його життя і побуту, морально підтримувала його до дня його смерті, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 з 1976 року по день смерті ОСОБА_4 та надати їй право на спадкування за законом прав, що належали ОСОБА_4 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, разом зі спадкоємцями другої черги - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зміну черговості у спадкуванні за законом відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що не можна встановити факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_4 до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не мало правового значення. Відповідно термін проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу має обраховуватись з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що між позивачем та ОСОБА_4 склалися відносини, що притаманні сім'ї: вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом. Вказані обставини були підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та довідкою Висунської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області від 14 квітня 2017 року № 529 і актами обстеження місця проживання від 14 квітня 2017 року та 08 січня 2018 року, згідно яким позивач проживала однією сім'єю разом з ОСОБА_4 з 1976 року по день його смерті за адресою ОСОБА_1.

Разом з тим, позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які б переконливо доводили існування передбачених частиною 2 статті 1259 ЦК України підстав для надання ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцями ОСОБА_4 другої черги, якими є відповідачі.

Також, судом апеляційної інстанції було враховано рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року, у справі № 470/676/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яким було відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за законом, та яким також не був встановлений факт перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували положення статті 1259 ЦК України до спірних правовідносин, внаслідок чого позивач втратила право на спадкування після смерті ОСОБА_4.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а. с. 10).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи у передбачений частиною 1 статті 1270 ЦК України строк із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1, сестра померлого - ОСОБА_2, племінник померлого - ОСОБА_3 (на підставі частини 3 статті 1266 ЦК України). Племінниця спадкодавця - ОСОБА_11 відмовилися від прийняття спадщини 22 листопада 2016 року (а. с. 50-64,84).

Згідно із довідкою Висунської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області від 11 грудня 2015 року № 2192 на день смерті ОСОБА_4 за адресою його реєстрації ніхто крім нього не був зареєстрований та не проживав (а. с. 56).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового Реєстру № 42505698 від 18 грудня 2015 року ОСОБА_4 заповіт не вчиняв та спадковий договір не укладав (а. с. 55).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року у справі № 470/676/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за законом. В цій частині рішення суду було залишено без змін рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року (а. с. 81-85). Даними рішеннями не був встановлений факт перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої та апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом, в іншій частині судові рішення не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України, предметом касаційного перегляду не є.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

Відповідно до частин 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зміни черговості у спадкуванні за законом з четвертої на другу чергу, суди попередніх інстанцій, правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно виходили з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б вказували на існування передбачених частиною 2 статті 1259 ЦК України підстав для надання ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцями ОСОБА_4 другої черги.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили про недоведеність позивачем перебування спадкодавця ОСОБА_4 в безпорадному стані та того, що ОСОБА_1 матеріально забезпечувала ОСОБА_4.

Судом апеляційної інстанції вірно було враховано рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року, у справі № 470/676/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яким було відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за законом, та яким також не був встановлений факт перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані.

Доводи касаційної скарги позивачки про те, що вона тривалий час опікувалася спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини 2 статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою.

Під час розгляду справи позивачкою не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду в оскаржуваній позивачем частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 грудня 2019 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. П. Штелик