Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2018 року у справі №682/179/17

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 682/179/17-ц

провадження № 61-40722св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Грица Лідія Миколаївна, Славутська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А.

В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л. М., Славутська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 уповноважив її на продаж належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1. Після оформлення відповідної довіреності на її ім'я, ОСОБА_5 передав усі необхідні документи для продажу вказаної квартири, які вона зберігала за місцем свого проживання. На початку листопада 2016 року її син ОСОБА_2, викрав її паспорт та документи, необхідні для продажу квартири ОСОБА_5, та 03 листопада 2016 року оформив у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грици Л. М. від її імені довіреність на своє ім'я на продаж квартири АДРЕСА_1.21 листопада 2016 року ОСОБА_2 здійснив продаж вказаної квартири ОСОБА_3. Враховуючи те, що вона не підписувала довіреність на право продажу квартири та не укладала договір купівлі-продажу квартири, що укладений без її волевиявлення, є підстави для визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсною довіреність, яка видана від її імені на ім'я ОСОБА_2 на право продажу квартири, належної на праві власності ОСОБА_5, посвідченої 03 листопада 2016 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М. та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 21 листопада 2016 року державним нотаріусом Славутської державної нотаріальної контори Гордєєвою Л. М.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від 03 листопада 2016 року, видану приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Грицою Л. М., на продаж квартири АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не підписувала довіреність, що свідчить про відсутність волі позивача на укладення вказаної довіреності, а тому позовні вимоги про визнання довіреності недійсною підлягають задоволенню. Якщо після укладення недійсного правочину укладено ще декілька договорів, то необхідно визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Оскільки позивач не є власником спірної квартири, позовні вимоги у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволенню не підлягають.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_1, яка є представником ОСОБА_5, та ОСОБА_3, посвідчений 21 листопада 2016 року державним нотаріусом Славутської державної нотаріальної контори Хмельницької області Гордєєвою Л. М., зареєстрований у реєстрі за № 1-709. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення у частині задоволення вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу виходив із того, що спірну квартиру відчужено на підставі недійсної довіреності, а тому договір купівлі-продажу, укладений на підставі зазначеної довіреності, необхідно також визнати недійсним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється дія загального правила про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо в законі передбачені інші наслідки такого порушення. З урахуванням того, що позивач не є власником квартири, вона не має права визнавати спірний договір недійсним, оскільки законодавством визначений спеціальний механізм повернення майна із чужого незаконного володіння.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що справа є малозначною у силу вимог закону, а тому оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про визнання недійсною довіреності від 03 листопада 2016 року не оскаржувалося до суду апеляційної інстанції, а тому не переглядається Верховним Судом.

Судом установлено, що 30 червня 2009 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується: копією договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого у реєстрі за № 2338, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області Шкапій В. Я.; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 червня 2009 року № 23156520; технічним паспортом на квартиру від 30 червня 2009 року.

ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 на продаж квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довіреністю, посвідченою 10 червня 2016 року приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області Шкапій В. Я., зареєстрованою у реєстрі за № 1372. Довіреність видана строком на п'ять років і дійсна до 10 червня 2021 року з правом передоручення повноважень іншим особам.

Відповідно до довіреності від 03 листопада 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Грицою Л. М., зареєстрованої у реєстрі за № 1570, ОСОБА_1, діючи від імені ОСОБА_5, уповноважила ОСОБА_2 продати на умовах і за ціною на його розсуд належну ОСОБА_5 на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 21 листопада 2016 року державним нотаріусом Славутської державної нотаріальної контори Хмельницької області Гордєєвою Л. М., зареєстрованого у реєстрі за № 1-709, ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1, яка є представником ОСОБА_5, здійснив продаж вказаної квартири ОСОБА_3.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 23 травня 2017 року № 63п, проведеної на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні № 12016240210000009, підпис від імені ОСОБА_1 у наданій на експертизу довіреності від 03 листопада 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу Грицою Л. М., - виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2016 року, виходив із того, що ОСОБА_1, яка уповноважена на вчинення певних дій щодо розпорядження квартирою від імені ОСОБА_5, не наділяла ОСОБА_2 повноваженнями розпоряджатися на власний розсуд спірною квартирою, а отже, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не відповідало волі позивача.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Згідно з частиною 3 статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов'язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини 1 , 2 статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з частиною 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" ( ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов привального висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, який діяв нібито від імені ОСОБА_1, яка є представником ОСОБА_5, та ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_1, яку уповноважив ОСОБА_5 на відчуження належної йому квартири, не уповноважувала ОСОБА_2 на здійснення цих дій шляхом передоручення.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним саме за позовом ОСОБА_1 яка є представником ОСОБА_5 на підставі довіреності, оскільки на укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2016 року, у позивача як представника було відсутнє волевиявлення на укладення цього договору.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 хоча і є лише представником ОСОБА_5, тобто не є безпосереднім власником відчуженої квартири, але враховуючи те, що представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає "Alter ego" (друге "я", мій представник), позивач має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки оспорюваний нею правочин суперечив її волевиявленню, як представника власника майна - ОСОБА_5, так як здійснення повноважень за довіреністю цілком залежить від волі представника, а тому ефективність обраного позивачем, який не мав волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, способу захисту своїх прав не викликає обґрунтованих сумнівів.

Касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених вище роз'яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновок суду про доведеність позову є помилковим.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 183, 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик