Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №607/16196/15

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 607/16196/15-ц

провадження № 61-26672 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: Буцнівська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, реєстраційна служба Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області, ОСОБА_2;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Костіва О. З.,

Сташківа Б. І., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, реєстраційної служби Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області про скасування рішень сільської ради, визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що згідно договору дарування від 08 лютого 2015 року він є власником житлового будинку по

АДРЕСА_1.

Рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 19 червня 2015 року йому відмовлено в задоволенні заяви про приватизацію земельної ділянки, на якій розміщений зазначений житловий будинок, оскільки спірна земельні ділянка належить на праві власності ОСОБА_2.

Вважав, що до нього, як набувача житлового будинку, перейшло право користування земельною ділянкою площею 0.2049 га кадастровий номер 6125280900:02:001:1520, на якій розміщений зазначений житловий будинок, що належить йому на праві власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 18 жовтня 2013 року за № 327 у частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.2049 га кадастровий номер 6125280900:02:001:1520 та від 15 грудня 2014 року № 520 у частині передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність вказаної земельної ділянки недійсними, визнати свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку

від 05 травня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 недійсним та скасувати держану реєстрацію права власності, оскільки на час прийняття такого рішення сільською радою ОСОБА_2 вже не була власником будинку.

Короткий зміст судових рішень першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано частково недійсним рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 18 жовтня 2013 року за № 327 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки

в натурі" у частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки

в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.0992 га, згідно варіанту № 1 (додаток № 3) висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи

від 16 грудня 2016 року № 422/423/16-22.

Визнано частково недійсним рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 15 грудня 2014 року № 520 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу даної земельної ділянки у власність" у частині передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у

АДРЕСА_1 площею 0.0992 га згідно варіанту №1 (додаток № 3) висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи

від 16 грудня 2016 року №422/423/16-22.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, серія № НОМЕР_1 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.2049 га по АДРЕСА_1, кадастровий № 6125280900:02:001:1520, видане 05 травня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 при набутті права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 08 лютого 2015 року набув право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, згідно варіанту № 1 (додаток № 3) висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 16 грудня 2016 року № 422/423/16-22, у якому зазначено, що площа земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у тому числі зайнята під будинком, становить 0,0992 га.

Також суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про скасування реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку

не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року,

з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 19 жовтня

2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2017 року змінено. У частині відмови у задоволенні позову судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 18 жовтня 2013 року за № 327 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі" у частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0.2049 га

по АДРЕСА_1, за рахунок земель житлової та громадської забудови, раніше наданих у користування.

Визнано недійсним та скасовано рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 15 грудня 2014 року за № 520 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу даної земельної ділянки у власність" у частині передачі ОСОБА_2 безоплатно

у власність земельної ділянки площею 0.2049 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.2049, кадастровий номер 6125280900:02:001:1520 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2015 року серія 37114521, виданого реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до ОСОБА_1, який

08 лютого 2015 року набув у власність житловий будинок

АДРЕСА_1 та розміщений на земельній ділянці площею 0.2049 га, кадастровий номер 6125280900:02:001:1520 із цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруду (присадибна ділянка), у силу статті 120 ЗК України, статей 377, 381 ЦК України перейшло право користування вказаною земельною ділянкою одночасно із укладенням договору дарування від 08 лютого 2015 року. Однак, при визначенні умов та обсягу права користування земельною ділянкою, яке перейшло до ОСОБА_1 одночасно із набуттям права власності на будинковолодіння, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію статті 377 ЦК України, яка діяла до 05 листопада 2009 року.

При цьому суд зазначив, що 20 квітня 2012 року (дата договору купівлі-продажу житлового будинку) ОСОБА_2 вже не була власником спірного будинку.

Також зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 щодо скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.2049, кадастровий номер 6125280900:02:001:1520 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2015 року серії № 37114521, виданого реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції, оскільки судовим рішенням державний реєстратор скасовує запис про державну реєстрацію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник

ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року касаційне провадження

у зазначеній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України

у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що рішення апеляційного суду є таким, що прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, яка площа земельної ділянки була зайнята під будинковолодінням та яка площа необхідна для його обслуговування станом на 2005,2012 роки. Згідно вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України (які діяли на час набуття права власності на будинок ОСОБА_2) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Заперечення на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи

28 вересня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори, зареєстрований

у реєстрі за № 2099, згідно умов якого ОСОБА_4 зобов'язалась передати,

а ОСОБА_2 прийняти у дар належний дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по

АДРЕСА_1. При цьому у пункті 12 вказаного договору дарування роз'яснено про необхідність приватизувати земельну ділянку, на якій розташований даний житловий будинок (а. с. 70).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З. З., зареєстрованого в реєстрі за № 1030 ОСОБА_1 діючи від імені та в інтересах ОСОБА_2 продав вказаний житловий будинок

ОСОБА_5, що встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 листопада 2014 року (справа № 607/10842/14-ц), яке набрало законної сили (а. с. 5-8).

ОСОБА_2 оспорювала у судовому порядку вищезазначений договір

та рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 25 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено, отже з 20 квітня 2012 року вона не є власником житлового будинку.

Проте, рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 18 жовтня 2013 року за № 317 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2049 га по АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової забудови, раніше наданих у користування та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1010 га (а. с. 16).

Рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 15 грудня 2014 року за № 520 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельні ділянки площею 0,2049 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,1010 га для ведення особистого селянського господарства по

АДРЕСА_1 (а. с. 15).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 05 травня 2015 року за № 37114971, виданого реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції в Тернопільській області встановлено, що 05 травня 2015 року здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку площею 0,2049 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та видано свідоцтво про право власності (а. с. 17).

Рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 19 червня 2015 року за № 578 у заяві ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 відмовлено, оскільки вказана земельна ділянка належить ОСОБА_2 згідно рішення сільської ради від 15 грудня 2014 року за №520 (а. с. 14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічна норма передбачена і у частинах 1 та 2 статті 120 ЗК України, згідно якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває

у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або

її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Ураховуючи те, що цільове призначення спірної земельної ділянка площею 0.2049 га, кадастровий номер 6125280900:02:001:1520 якої є "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", вказана ділянка є присадибною ділянкою, а тому у силу статті 381 ЦК України земельна ділянка, яка розташована під житловим будинком та іншими спорудами,

є садибою і вважається відчуженою разом з будівлею, у разі відчуження самої будівлі.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16,

і є незмінною.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина 3 статті 152 ЗК України).

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки до позивача відповідно до статті 120 ЗК України, статей 377, 381 ЦК України перейшло право користування земельною ділянкою площею 0.2049 га, кадастровий номер undefined із цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд" одночасно із укладенням договору дарування житлового будинку

від 08 лютого 2015 року.

Таким чином, ОСОБА_2 з 20 квітня 2012 року не є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами

АДРЕСА_1, так як продала житловий будинок.

У відповідності до пункту "е" статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Доводи касаційної скарги про те, що при набутті ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння згідно договору дарування від 28 вересня

2005 року вона набула право користування земельною ділянкою площею лише 0.0992 га (на якій розташоване будинковолодіння та яка необхідна для його обслуговування), у зв'язку із чим в подальшому право користування до наступних власників будинковолодіння (ОСОБА_5 та ОСОБА_1) переходило саме у вказаному розмірі спростовуються вищенаведеним і не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року

залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області

від 07 серпня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник